Мезакар 200 мг таблетки №50

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

МЕЗАКАР^®

(MEZACAR^®)

• Склад
• Лікарська форма
• Фармакотерапевтична група
• Фармакологічні властивості
• Клінічні характеристики
• Показання
• Протипоказання
• Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
• Особливості застосування
• Застосування у період вагітності або годування груддю
• Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами
• Спосіб застосування та дози
• Вік дитини
• Добова доза
• Діти
• Передозування
• Побічні реакції
• Термін придатності
• Умови зберігання
• Упаковка
• Категорія відпуску
• Виробник
• Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Склад:

діюча речовина: carbamazepin;

1 таблетка містить карбамазепіну 200 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна гіпромелоза Е5 натрію кроскармелоза кремнію діоксид колоїдний безводний магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: білого або майже білого кольору круглі таблетки зі скошеною лінією розламу з одного боку і тисненням «К» – з іншого.

Фармакотерапевтична група.

Протиепілептичні засоби. Код АТХ N03A F01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Як протисудомний засіб Мезакар^® ефективний при парціальних нападах (простих і комплексних) із вторинною генералізацєю та без неї; генералізованих тоніко-клонічних судомних нападах а також при комбінації вказаних типів нападів. Механізм дії карбамазепіну з’ясований лише частково. Карбамазепін стабілізує мембрани надто збуджених нервових волокон інгібує виникнення повторних нейрональних розрядів і знижує синаптичне проведення збуджувальних імпульсів. Встановлено що головним механізмом дії препарату є запобігання повторному утворенню натрійзалежних потенціалів дії у деполяризованих нейронах шляхом блокади натрієвих каналів. Протисудомна дія препарату в основному зумовлена зниженням вивільнення глутамату і стабілізацією мембран нейронів тоді як антиманіакальний ефект може бути зумовлений пригніченням метаболізму допаміну і норадреналіну.

При застосуванні карбамазепіну як монотерапії у пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей і підлітків) було відзначено психотропну дію яка частково проявлялася позитивним впливом на симптоми тривожності і депресії а також зниженням роздратованості та агресивності. За даними ряду досліджень вплив карбамазепіну на когнітивну функцію і психомоторні показники залежав від дози і був або сумнівним або негативним. У ході інших досліджень було відзначено позитивний вплив карбамазепіну на показники що характеризують увагу здатність до навчання і запам’ятовування.

Як нейротропний засіб карбамазепін ефективний при деяких неврологічних захворюваннях: так наприклад він запобігає больовим нападам при ідіопатичній і вторинній невралгії трійчастого нерва. Крім того препарат слід застосовувати для полегшення нейрогенного болю при різних станах у тому числі при сухотці спинного мозку посттравматичних парестезіях і постгерпетичній невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції препарат підвищує поріг судомної готовності (який при цьому стані знижений) і зменшує вираженість клінічних проявів синдрому таких як збудливість тремор порушення ходи. У хворих на нецукровий діабет центрального генезу препарат зменшує діурез і відчуття спраги.

Підтверджено що як психотропний засіб препарат ефективний при афективних порушеннях а саме: для лікування гострих маніакальних станів для підтримуючого лікування біполярних афективних (маніакально-депресивних) розладів (як монотерапія так і у комбінації з нейролептичними засобами антидепресантами або препаратами літію).

Фармакокінетика.

Всмоктування. Після прийому таблеток карбамазепін всмоктується майже повністю хоча і дещо повільно. Після разового прийому звичайної таблетки максимальна концентрація у плазмі крові (С_max)  досягається через 12 годин. Не відзначається клінічно значущих відмінностей у ступені всмоктування активної речовини після  застосування  різних лікарських форм препарату для прийому внутрішньо. Після одноразового прийому внутрішньо таблетки препарату що містить 400 мг карбамазепіну середнє значення С_max незміненої активної речовини досягає близько 4 5 мкг/мл.

Прийом їжі  істотно не впливає на швидкість і ступінь всмоктування карбамазепіну

Рівноважні концентрації препарату у плазмі крові досягаються у межах 1-2 тижнів що залежить від індивідуальних особливостей метаболізму (аутоіндукція ферментних систем печінки карбамазепіном гетероіндукція іншими лікарськими засобами які застосовуються одночасно) а також від стану хворого дози препарату і тривалості лікування.

Спостерігаються суттєві міжіндивідуальні відмінності значень рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні: у більшості хворих ці значення коливаються від 4 до 12 мкг/мл         (17-50 мкмоль/л). Концентрації карбамазепіну-10 11-епоксиду (фармакологічно активного метаболіту) досягають майже 30 % порівняно з концентраціями карбамазепіну.

Розподіл. За умови повної абсорбції карбамазепіну уявний об’єм розподілу становить від 0 8 до 1 9 л/кг. Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар’єр. Зв'язування карбамазепіну з білками плазми крові становить 70-80 %. Концентрація незміненого карбамазепіну у спинномозковій рідині і слині пропорційна до частки незв'язаної з білками активної речовини (20-30 %). Концентрація карбамазепіну у грудному молоці становить 25-60 % від його рівня у плазмі крові.

Метаболізм. Карбамазепін метаболізується у печінці переважно епоксидним шляхом внаслідок чого утворюються основні метаболіти – 10 11-трансдіолове похідне та його кон'югат з глюкуроновою кислотою. Основним ізоферментом який забезпечує біотрансформацію карбамазепіну на карбамазепін-10 11-епоксид є цитохром Р450 3А4. Внаслідок цих метаболічних реакцій утворюється також і «малий» метаболіт 9-гідрокси-метил-10-карбамоїлакридан. Після одноразового перорального застосування карбамазепіну приблизно 30 % активної речовини визначається у сечі у вигляді кінцевих продуктів епоксидного метаболізму. Інші важливі шляхи біотрансформації карбамазепіну призводять до утворення різних моногідроксилатних похідних а також N-глюкуроніду карбамазепіну що утворюється з участю уридилдифосфат-глюкуронозилтрансферази (UGT2В7).

Виведення. Після одноразового прийому препарату внутрішньо період напіввиведення незміненого карбамазепіну становить у середньому 36 годин а після повторного прийому препарату – у  середньому 16-24 годин (внаслідок аутоіндукції монооксигеназної системи печінки) залежно від тривалості лікування.  У пацієнтів які одночасно приймають інші препарати що індукують ту ж саму ферментну систему печінки (наприклад фенітоїн фенобарбітал) період напіввиведення карбамазепіну становить у середньому 9-10 годин.

Середній період напіввиведення метаболіту 10 11-епоксиду з плазми крові становить приблизно 6 годин після разового перорального прийому епоксиду.

Після разового перорального прийому карбамазепіну у дозі 400 мг 72 % прийнятої дози виводиться із сечею а 28 % – з калом. Майже 2 % від прийнятої дози виводиться з сечею у вигляді незміненого препарату і приблизно 1 % – у  вигляді фармакологічно активного метаболіту      10 11-епоксиду.

Особливості фармакокінетики в окремих групах пацієнтів.

Діти. Дітям з огляду на більш швидку елімінацію карбамазепіну для підтримання терапевтичних концентрацій препарату може бути потрібним застосування більш високих доз карбамазепіну з розрахунку мг/кг маси тіла порівняно з дорослими.

Пацієнти літнього віку. Немає даних які свідчили б про те що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів літнього віку (порівняно з дорослими особами молодого віку).

Пацієнти з порушеною функцією нирок або печінки. Даних про фармакокінетику карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки поки що немає.

Клінічні характеристики.

Показання. 

·      Епілепсія

-складні або прості парціальні судомні напади (з втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї;

-генералізовані тоніко-клонічні судомні напади;

       -змішані форми судомних нападів.

Мезакар^® можна застосовувати як монотерапію так і в складі комбінованої терапії.

·      Гострі маніакальні стани; підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах з метою профілактики загострень або ослаблення клінічних проявів загострення.

·      Синдром алкогольної абстиненції.

·      Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова).

·      Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до карбамазепіну або до подібних у хімічному відношенні лікарських препаратів (наприклад трициклічних антидепресантів) або до будь-якого іншого компонента препарату.
• Атріовентрикулярна блокада.
• Пригнічення кісткового мозку в анамнезі.
• Печінкова порфірія (наприклад гостра інтермітуюча порфірія змішана порфірія пізня порфірія шкіри) в анамнезі.
• Одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази (MAO).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Цитохром Р450 3А4 (CYP3A4) є основним ферментом що каталізує утворення активного метаболіту карбамазепіну ˗ 10 11-епоксиду. Одночасне застосування інгібіторів CYP3A4 може спричиняти підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі крові що у свою чергу може призводити до розвитку побічних реакцій. Одночасне застосування індукторів CYP3A4 може посилювати метаболізм карбамазепіну що призводить до потенційного зниження концентрації карбамазепіну у сироватці крові та терапевтичного ефекту. Подібним чином припинення прийому індуктора CYP3A4 може знижувати швидкість метаболізму карбамазепіну що призводить до підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові.

Карбамазепін є потужним індуктором CYP3A4 та інших ферментних систем фази І та фази ІІ у печінці тому може знижувати концентрації інших препаратів у плазмі крові які переважно метаболізуються CYP3A4 шляхом індукції їхнього метаболізму.

Людська мікросомальна епоксид-гідролаза являє собою фермент відповідальний за утворення 10 11-трансдіол-похідних із карбамазепіну-10 11-епоксиду. Одночасне призначення інгібіторів людської мікросомальної епоксид-гідролази може призвести до підвищення концентрацій карбамазепіну-10 11-епоксиду у плазмі крові.

Препарати які можуть підвищувати рівень карбамазепіну у плазмі крові. Оскільки підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові може призводити до появи небажаних реакцій (наприклад запаморочення сонливість атаксія диплопія) то дозування препарату Мезакар^® необхідно відповідно коригувати та/або контролювати його рівні у плазмі крові при одночасному застосуванні з такими препаратами.

Аналгетики протизапальні препарати: декстропропоксифен ібупрофен.

Андрогени: даназол.

Антибіотики: макролідні антибіотики (наприклад еритроміцин тролеандоміцин йозаміцин кларитроміцин ципрофлоксацин).

Антидепресанти: дезипрамін флуоксетин флувоксамін нефазодон пароксетин тразодон вілоксазин.

Протиепілептичні: стирипентол вігабатрин.

Протигрибкові засоби: азоли (наприклад ітраконазол кетоконазол флуконазол вориконазол).

Пацієнтам які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.

Антигістамінні препарати: лоратадин терфенадин.

Антипсихотичні препарати: оланзапін локсапін кветіапін.

Протитуберкульозні препарати: ізоніазид.

Противірусні препарати: інгібітори протеази для ВІЛ (наприклад ритонавір).

Інгібітори карбоангідрази: ацетазоламід.

Серцево-судинні препарати: дилтіазем верапаміл.

Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту:  циметидин омепразол.

Міорелаксанти: оксибутинін дантролен.

Антиагрегантні препарати: тиклопідин.

Інші речовини: грейпфрутовий сік нікотинамід (у дорослих тільки у високих дозах).

Препарати які можуть підвищувати рівень активного метаболіту карбамазепіну-10 11-епоксиду у плазмі крові.

Оскільки підвищений рівень активного метаболіту карбамазепіну-10 11-епоксиду у плазмі крові може спричинити розвиток побічних реакцій (наприклад запаморочення сонливість атаксію диплопію) дозування препарату Мезакар^® необхідно відповідно коригувати та/або контролювати рівень препарату у плазмі крові якщо Мезакар^® приймати одночасно з такими препаратами: локсапін кветіапін примідон прогабід вальпроєва кислота валноктамід та валпромід.

Препарати які можуть знижувати  рівень карбамазепіну у плазмі крові.

Може бути необхідною корекція дози препарату Мезакар^® при одночасному застосуванні  з такими препаратами.

Протиепілептичні препарати: фелбамат метсуксимід окскарбазепін фенобарбітон фенсуксимід фенітоїн (щоб уникати інтоксикації фенітоїном та субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну рекомендовано скорегувати концентрацію фенітоїну у плазмі крові до 13 мкг/мл перед початком лікування карбамазепіном) та фосфенітоїн примідон та клоназепам (хоча дані щодо нього суперечливі).

Протипухлинні препарати: цисплатин або доксорубіцин.

Протитуберкульозні препарати: рифампіцин.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін амінофілін.

Дерматологічні препарати: ізотретиноїн.

Взаємодія з іншими речовинами: препарати лікарських трав що містять звіробій (Hypericum perforatum).

Мефлохін може проявляти антагоністичні властивості щодо протиепілептичного ефекту препарату Мезакар^®. Відповідно дозу препарату Мезакар^® необхідно відкоригувати.

Ізотреноїн як повідомляється змінює біодоступність та/або кліренс карбамазепіну і карбамазепіну-10 11-епоксиду; необхідно контролювати концентрації карбамазепіну у плазмі крові.

Вплив препарату Мезакар^® на рівень у плазмі крові одночасно призначених препаратів.

Карбамазепін може знижувати рівень деяких препаратів у плазмі крові та зменшувати або нівелювати їх ефекти. Можлива необхідність корекції дозування нижче наведених препаратів відповідно до клінічних вимог.

Аналгетики протизапальні препарати: бупренорфін метадон парацетамол (тривале застосування карбамазепіну з парацетамолом (ацетамінофеном) може бути зв’язано з розвитком гепатотоксичності) феназон (антипірин) трамадол.

Антибіотики: доксициклін рифабутин.

Антикоагулянти: пероральні антикоагулянти (наприклад варфарин фенпрокоумон дикумарол та аценокумарол).

Антидепресанти: бупропіон циталопрам нефазодон сертралін тразодон трициклічні антидепресанти (наприклад іміпрамін амітриптилін нортриптилін кломіпрамін).

Протиблювальні: аперпітант.

Протиепілептичні препарати: клобазам клоназепам етосукцимід фелбамат ламотриджин окскарбазепін примідон тіагабін топірамат вальпроєва кислота зонісамід. Повідомлялось як про підвищення рівня фенітоїну у плазмі крові внаслідок дії карбамазепіну так і про його зниження та про поодинокі випадки збільшення рівня мефенітоїну у плазмі крові.

Протигрибкові препарати: ітраконазол вориконазол кетоконазол. Пацієнтам які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.

Антигельмінтні препарати: празиквантел альбендазол.

Протипухлинні препарати: іматиніб циклофосфамід лапатиніб темсиролімус.

Нейролептичні препарати: клозапін галоперидол та бромперидол оланзапін кветіапін рисперидон зипразидон арипіпразол паліперидон.

Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад індинавір ритонавір саквінавір).

Анксіолітики: алпразолам мідазолам.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін.

Контрацептивні препарати: гормональні контрацептиви (слід розглянути можливість застосування альтернативних методів контрацепції).

Серцево-судинні препарати: блокатори кальцієвих каналів (група дигідропіридину) наприклад фелодипін дигоксин хінідин пропранолол симвастатин аторвастатин ловастатин церивастатин івабрадин.

Кортикостероїди: кортикостероїди (зокрема преднізолон дексаметазон).

Засоби які застосовують для лікування еректильної дисфункції: тадалафіл.

Імунодепресанти: циклоспорин еверолімус такролімус сиролімус.

Тиреоїдні препарати: левотироксин.

Взаємодія з іншими препаратами: препарати що містять естрогени та/або прогестерони (слід розглянути альтернативні методи контрацепції); бупренофін гестринон тиболон тораміфен міансерин сертралін.

Комбінації препаратів які вимагають окремого розгляду.

Одночасне застосування карбамазепіну та леветирацетаму може призвести до посилення  токсичності карбамазепіну.

Одночасне застосування карбамазепіну та ізоніазиду може призвести до посилення  гепатотоксичності ізоніазиду.

Одночасне застосування карбамазепіну і перепаратів літію або метоклопраміду а також карбамазепіну і нейролептиків (галоперидол тіоридазин) може призвести до посилення побічних неврологічних ефектів (у випадку останньої комбінації – навіть за умови терапевтичних рівнів у плазмі крові).

Комбінована терапія препаратом Мезакар^® та деякими діуретиками (гідрохлоротіазид фуросемід) може призвести до виникнення симптоматичної гіпонатріємії.

Карбамазепін може антагонізувати ефекти недеполяризуючих м’язових релаксантів (наприклад панкуронію). Може виникнути необхідність підвищення доз цих препаратів а пацієнти потребують пильного моніторингу через можливість швидшого ніж очікується завершення нейром’язової блокади.

Карбамазепін як і інші психотропні препарати може знижувати переносимість алкоголю тому пацієнтам рекомендовано утримуватися від вживання алкоголю.

Протипоказана взаємодія.

Оскільки карбамазепін структурно близький до трициклічних антидепресантів Мезакар^® не рекомендовано застосовувати одночасно з інгібіторами моноаміноксидази (МАО); перед початком застосування препарату необхідно припинити прийом інгібітору МАО (щонайменше за 2 тижні або раніше якщо це дозволяє стан пацієнта).

Вплив на серологічні дослідження.

Карбамазепін може дати хибно-позитивний результат ВЕРХ-аналізу (високоефективна рідинна хроматографія) для визначення концентрації перфеназину.

Карбамазепін та 10 11-епоксид можуть дати хибно-позитивний результат імунологічного аналізу за методикою поляризованої флуоресценції для визначення концентрації трициклічних антидепресантів.

Особливості застосування.

Мезакар^® слід призначати лише під медичним наглядом та  лише після оцінки співвідношення користь/ризик та за умови ретельного моніторингу пацієнтів із серцевими печінковими або нирковими порушеннями побічними гематологічними реакціями на інші препарати в анамнезі та пацієнтів з перерваними курсами терапії препаратом Мезакар^®. Рекомендується проведення загального аналізу сечі та визначення рівня азоту сечовини в крові на початку і з певною періодичністю під час терапії. Мезакар^® проявляє легку антихолінергічгу активність тому пацієнтів з підвищеним внутрішньоочним тиском слід попередити та проконсультувати щодо можливих факторів ризику.

Слід пам’ятати про можливу активацію прихованих психозів а щодо пацієнтів літнього віку – про можливу активацію сплутаності свідомості та тривожне збудження.

Препарат зазвичай неефективний при абсансах (малих епілептичних нападах) та міоклонічних нападах. Окремі випадки свідчать про те що посилення нападів можливе у пацієнтів з атиповими абсансами.

Гематологічні ефекти. Із застосуванням препарату пов’язують розвиток агранулоцитозу та апластичної анемії; однак через надзвичайно низьку частоту випадків розвитку цих станів важко оцінити значущий ризик при застосуванні препарату Мезакар^®. Загальний ризик для людей які не отримували терапії становить 4 7 особи/1000000 на рік для розвитку агранулоцитозу і 2 особи/1000000 на рік – для розвитку апластичної анемії.

Пацієнтів потрібно поінформувати про ранні ознаки токсичності та симптоми можливих гематологічних порушень а також про симптоми дерматологічних та печінкових реакцій.

Пацієнта слід попередити що у випадку появи таких реакцій як жар ангіна шкірні висипи виразки у ротовій порожнині синці які легко виникають точкові крововиливи або геморагічна пурпура слід негайно звернутися до лікаря.

Якщо кількість лейкоцитів або тромбоцитів значно знижується під час терапії стан пацієнта підлягає ретельному моніторингу та потрібно здійснювати постійний загальний аналіз крові пацієнта. Лікування препаратом Мезакар^® необхідно припинити якщо у пацієнта розвивається лейкопенія яка є серйозною прогресуючою або супроводжується клінічними проявами наприклад гарячкою або болем у горлі. Застосування препарату Мезакар^® слід припинити при появі ознак пригнічення функції кісткового мозку.

Періодично або часто відзначається тимчасове або стійке зниження кількості тромбоцитів або білих клітин крові у зв’язку з прийомом препарату Мезакар^®. Однак для більшості цих випадків підтверджена їх тимчасовість і вони не свідчать про розвиток апластичної анемії або агранулоцитозу. До початку терапії та періодично під час її проведення слід здійснювати аналіз крові включаючи визначення кількості  тромбоцитів (а також можливо кількості ретикулоцитів та рівня  гемоглобіну).

Серйозні дерматологічні реакції. Серйозні дерматологічні реакції які включають токсичний епідермальний некроліз (ТЕН) або синдром Лайєлла та синдром Стівенса-Джонсона (ССД) при застосуванні препарату Мезакар^® виникають дуже рідко. Пацієнти з серйозними дерматологічними реакціями можуть потребувати госпіталізації оскільки ці стани можуть загрожувати життю та мати летальний характер. Більшість випадків розвитку ССД/ТЕН відзначаються протягом перших кількох місяців лікування препаратом Мезакар^®. При розвитку ознак та симптомів що свідчать про тяжкі дерматологічні реакції (наприклад ССД синдром Лайєлла/ТЕН) прийом препарату Мезакар^® слід негайно припинити та призначити альтернативну терапію.

Фармакогеноміка.

Зявляється все більше свідчень про вплив різних алелів HLA на схильність пацієнта до виникнення побічних реакцій пов’язаних з імунною системою.

Зв'язок із (HLA)-В*1502.

Є дані щодо вираженої кореляції між шкірними реакціями ССД/ТЕН пов’язаними з карбамазепіном та наявністю у пацієнтів людського лейкоцитарного антигену (HLA) алелі (HLA)-В*1502. Більша частота повідомлень про розвиток ССД  характерна для деяких країн Азії (наприклад Тайвань Малайзія та Філіппіни) де серед населення превалює алель (НLА)-В*1502. Кількість носіїв цього алеля серед населення Азії становить понад 15 % на Філіппінах у Таїланді Гонконгу та Малайзії приблизно 10 % ‒ у Тайвані майже 4 % ‒ у Північному Китаї приблизно від 2 % до 4 % ‒  у Південній Азії (включаючи Індію) і менше 1 % ‒ у Японії та Кореї. Поширення алеля (НLА)-В* 1502 є незначним серед європейських африканських народів серед корінного населення Америки та латиноамериканського населення.

У тих пацієнтів які розглядаються як такі що генетично належать до груп ризику перед початком лікування препаратом Мезакар^® слід проводити тестування на присутність алеля (НLА)-В*1502. Якщо аналіз пацієнта на присутність алеля (НLА)-В*1502 дає позитивний результат то лікування препаратом Мезакар^® розпочинати не слід окрім випадків коли відсутні інші варіанти терапевтичного лікування. Пацієнти які пройшли обстеження та отримали негативний результат щодо (НLА)-В*1502 мають низький ризик розвитку ССД хоча дуже рідко такі реакції можуть ще зустрічатись.

На даний час через відсутність даних точно невідомо чи у всіх осіб південо-східного азійського походження існують ризики.

Алель (НLА)-В*1502 може бути фактором ризику розвитку ССД/ТЕН у пацієнтів-китайців які отримують інші протиепілептичні засоби що можуть бути пов’язані із виникненням ССД/ТЕН. Таким чином слід уникати застосування інших препаратів що можуть бути пов’язані із виникненням ССД/ТЕН пацієнтам які мають алель (НLА)-В*1502 якщо можна застосовувати іншу альтернативну терапію. Зазвичай не рекомендується проводити генетичний скринінг пацієнтів тих національностей у представників яких низький коефіцієнт алеля (НLА)-В*1502. Зазвичай не рекомендується проводити скринінг хворих які вже отримують Мезакар^® оскільки ризик виникнення ССД/ТЕН значно обмежений першими кількома місяцями незалежно від присутності в генах пацієнта алеля (НLА)-В*1502.

У пацієнтів європеоїдної раси зв'язок між алелем (НLА)-В*1502 та виникненням ССД відсутній.

Зв'язок із (HLA)-А*3101.

Лейкоцитарний антиген людини може бути фактором ризику розвитку шкірних побічних реакцій таких як ССД ТЕН медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) гострий генералізований екзентематозний пустульоз (AGEP) макулопапульозний висип. Якщо аналіз виявляє наявність алеля HLA-А*3101 то від застосування препарату Мезакар^® слід утриматися.

Обмеження генетичного скринінгу

Результати генетичного скринінгу не повинні заміняти відповідний клінічний нагляд та лікування пацієнтів. Роль у виникненні цих тяжких шкірних шкірних побічних реакцій відіграють інші можливі фактори такі як дозування протиепілептичного засобу дотримання режиму терапії супутня терапія.

Інші дерматологічні реакції. Можливий розвиток скороминучих та таких що не загрожують

здоров’ю легких дерматологічних реакцій наприклад ізольованої макулярної або макулопапульозної екзантеми. Зазвичай вони минають через кілька днів або тижнів як при постійному дозуванні так і після зниження дози. Разом з тим оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій може бути дуже складно відрізнити від помірних скороминучих реакцій пацієнтові слід перебувати під пильним наглядом щоб негайно припинити застосування препарату якщо з його продовженням реакція погіршиться.

Наявність у пацієнта алеля (НLА)-В*1502 не є фактором ризику виникнення у нього менш серйозних шкірних реакцій на карбамазепін таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипання (макулопапульозні висипання).

Інші дерматологічні реакції.

Можливий також розвиток скороминучих та таких що не загрожують здоров’ю легких дерматологічних реакцій наприклад ізольованої макулярної або макулопапульозної екзантеми. Зазвичай вони минають через декілька днів або тижнів як при постійному дозуванні так і після зниження дози. Оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій може бути дуже складно відрізнити від легких скороминучих реакцій пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом щоб негайно припинити застосування препарату у разі потреби.

Наявність у пацієнта алеля HLA-А*3101 пов’язано з виникненням менш серйозних небажаних реакцій з боку шкіри на карбамазепін таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипання (макулопапульозні висипання). Однак не було встановлено що наявність (НLА)-В*1502 може свідчити про ризик виникнення вищезазначених шкірних реакцій.

Гіперчутливість. Мезакар^® може спровокувати розвиток реакцій гіперчутливості включаючи медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) множинні реакції гіперчутливості повільного типу з гарячкою висипанням васкулітом лімфаденопатією псевдолімфомою артралгією лейкопенією еозинофілією гепатоспленомегалією зміненими показниками функції печінки та синдромом зникнення жовчних протоків (включаючи руйнування та зникнення внутрішньожовчних протоків) які можуть проявляться у різних комбінаціях. Також можливий вплив на інші органи (легені нирки підшлункову залозу міокард товсту кишку).

Наявність у пацієнта алеля HLA-А*3101 пов’язано із виникненням менш серйозних небажаних реакцій на карбамазепін з боку шкіри таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипання (макулопапульозні висипання).

Пацієнтів з реакціями гіперчутливості на карбамазепін потрібно проінформувати про те що приблизно 25-30 % таких пацієнтів також можуть мати реакції гіперчутливості на окскарбамазепін. При застосуванні карбамазепіну та фенітоїну можливий розвиток перехресної гіперчутливості. Загалом при появі ознак та симптомів що вказують на гіперчутливість застосування препарату Мезакар^® слід негайно припинити.

Напади. Мезакар^® слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі змішаними нападами які включають абсанси (типові або нетипові). За таких обставин препарат може провокувати напади. У разі провокування нападів застосування препарату Мезакар^® слід негайно припинити.

Підвищення частоти нападів може мати місце під час переходу від пероральних форм препарату до супозиторіїв.

Функція печінки. Упродовж терапії препаратом необхідно проводити оцінку функції печінки на початковому рівні та періодичні оцінки цієї функції протягом терапії особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі та у пацієнтів літнього віку. При загостренні порушень функції печінки або у пацієнтів з активною фазою захворювання печінки необхідно негайно припинити прийом препарату.

Деякі показники лабораторних аналізів за допомогою яких оцінюють функціональний стан печінки у пацієнтів які приймають карбамазепін можуть виходити за межі норми зокрема гама-глутамілтрансфераза (ГГТ). Це імовірно відбувається через індукцію печінкових ферментів. Індукція ферментів може також призводити до помірного підвищення рівня лужної фосфатази. Таке підвищення функціональної активності печінкового метаболізму не є показанням для відміни карбамазепіну.

Тяжкі реакції з боку печінки через застосування карбамазепіну спостерігаються дуже рідко. У разі виникнення ознак і симптомів печінкової дисфункції або активного захворювання печінки необхідно терміново обстежити пацієнта а лікування препаратом Мезакар^® призупинити до отримання результатів обстеження.

Функція нирок. Рекомендується проводити оцінку функції нирок та визначення рівня азоту сечовини крові на початку та періодично протягом курсу терапії.

Гіпонатріємія. Відомі випадки розвитку гіпонатріємії при застосуванні карбамазепіну. У пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок яке пов’язано зі зниженим рівнем натрію або у пацієнтів з супутнім лікуванням лікарськими засобами які знижують рівень натрію (такими як діуретики лікарські засоби які асоціюються з неадекватною секрецією антидіуретичного гормону) перед лікуванням слід виміряти рівень натрію в крові. Далі слід вимірювати кожні 2 тижні потім – з інтервалом в 1 місяць протягом перших 3 місяців лікування або згідно з клінічною необхідністю. Це стосується у першу чергу пацієнтів літнього віку. Слід у даному випадку обмежувати кількість вживання води.

Гіпотиреоїдизм. Карбамазепін може знижувати концентрацію гормонів щитовидної залози у зв’язку з цим необхідне збільшення дози замісної терапії гормонами щитовидної залози для пацієнтів з гіпотиреоїдизмом.

Антихолінергічні ефекти. Мезакар^® проявляє помірну антихолінергічну активність. Таким чином пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском та затримкою сечі повинні перебувати під пильним наглядом під час терапії.

Психічні ефекти. Слід пам’ятати про імовірність активізації латентного психозу та у пацієнтів літнього віку – сплутаності свідомості або збудженості.

Суїцидальні думки та поведінка. Є дані про можливість появи суїцидальних думок і поведінки у пацієнтів які отримували протиепілептичні препарати. Механізм виникнення такого ризику невідомий а доступні дані не виключають підвищення ризику суїцидальних думок і поведінки для карбамазепіну.

Тому пацієнтів необхідно перевірити на наявність суїцидальних думок та поведінки і якщо потрібно призначити відповідне лікування. Пацієнтам (та особам які доглядають за пацієнтами) слід рекоментувати звернутися до лікаря у разі появи ознак суїцидальних думок та поведінки.

Ендокринні ефекти. Через індукцію ферментів печінки Мезакар^® може стати причиною зниження терапевтичного ефекту препаратів естрогенів та/або прогестерону. Це може призвести до зниження ефективної контрацепції рецидиву симптомів або проривних кровотеч чи кров’яних виділень.

Пацієнтки які приймають Мезакар^® і для яких гормональна контрацепція є необхідною повинні отримувати препарат що містить не менше 50 мкг естрогену або для таких пацієнток слід розглянути можливість використання альтернативних негормональних методів контрацепції.

Моніторинг рівня препарату у плазмі крові. Незважаючи на те що кореляція між дозуванням та рівнем карбамазепіну у плазмі крові а також між рівнем карбамазепіну у плазмі крові та клінічною ефективністю і переносимістю недостовірна моніторинг рівня препарату у плазмі крові може бути доцільним у таких випадках: при раптовому підвищенні частоти нападів перевірці комплайнсу пацієнта у період вагітності у разі лікування дітей та підлітків; при підозрі на порушення абсорбції при підозрюваній токсичності та при застосуванні більше одного препарату.

Зниження дози та відміна препарату. Раптова відміна препарату Мезакар^® може спровокувати напади. При необхідності раптової відміни терапії препаратом у пацієнтів з епілепсією перехід на новий протиепілептичний препарат здійснювати на тлі терапії відповідним лікарським препаратом (наприклад діазепам внутрішньовенно ректально або фенітоїн внутрішньовенно).

Переведення хворого з прийому таблеток на прийом таблеток ретард.  Клінічний досвід показує що у деяких хворих при застосуванні таблеток ретард може виникнути необхідність у підвищенні дози препарату.

Враховуючи лікарські взаємодії і різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів пацієнтам літнього віку дози препарату Мезакар^® слід підбирати з обережністю.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У тварин пероральне застосування карбамазепіну спричиняло розвиток дефектів.

У дітей матері яких страждають на епілепсію відзначається схильність до виникнення патології плоду у тому числі вроджені вади розвитку. Повідомлялося про імовірність того що карбамазепін як і більшість протиепілептичних засобів підвищує частоту даних порушень однак переконливі докази у рамках контрольованих досліджень монотерапії карбамазепіном відсутні. Разом з тим повідомлялося про асоційовані із застосуванням карбамазепіну порушення внутрішньоутробного розвитку та вроджені вади розвитку у тому числі про щілину хребта та інші вроджені аномалії наприклад щелепно-лицьові дефекти кардіоваскулярні вади розвитку гіпоспадія та аномалії розвитку різних систем організму.

Слід мати на увазі наступні дані.

• Застосування препарату Мезакар^® вагітним жінкам хворим на епілепсію потребує особливої уваги.
• Якщо жінка яка отримує Мезакар^® завагітніла планує вагітність або у період вагітності з’являється необхідність застосування препарату Мезакар^® слід ретельно зважити потенційну користь застосування препарату порівняно з можливим ризиком (особливо у I триместрі вагітності).
• Жінкам репродуктивного віку у разі можливості Мезакар^® слід призначати як монотерапію.

Рекомендується призначати мінімальні ефективні дози та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну у плазмі крові.

Пацієнток необхідно проінформувати про можливість підвищення ризику розвитку вроджених вад у дитини та слід надавати їм можливість антенатального скринінгу.

У період вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію оскільки загострення захворювання загрожуватиме здоров’ю як матері так і дитини.

Спостереження та профілактика. Відомо що у період вагітності можливий розвиток недостатності фолієвої кислоти. Протиепілептичні препарати можуть підвищувати рівень недостатності фолієвої кислоти тому рекомендується додаткове призначення фолієвої кислоти перед та у період вагітності.

Новонароджені. З метою профілактики порушень згортання крові у новонароджених рекомендовано призначати вітамін К₁ матері протягом останніх тижнів вагітності та новонародженій дитині.

Відомі кілька випадків судом та/або пригнічення дихання у новонароджених кілька випадків блювання діареї та/або поганого апетиту у новонароджених які пов’язують із застосуванням карбамазепіну та інших протисудомних препаратів матір’ю.

Годування груддю. Карбамазепін проникає у грудне молоко (25-60 % від концентрації у плазмі крові). Переваги грудного годування з віддаленою імовірністю розвитку побічних ефектів у немовляти слід ретельно зважити. Матері які отримують Мезакар^® можуть годувати груддю за тієї умови що немовля спостерігається на предмет розвитку можливих побічних реакцій (наприклад надмірної сонливості алергічних шкірних реакцій).

Фертильність.

Дуже рідко повідомлялося про випадки порушення фертильності у чоловіків та/або про відхилення від норми показників сперматогенезу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Здатність пацієнта який приймає Мезакар^® до швидкої реакції (особливо на початку терапії або у період підбору дози) може бути порушена внаслідок виникнення запаморочення і сонливості тому при керуванні автомобілем або механізмами пацієнту слід бути обережним.

Спосіб застосування та дози. 

Таблетки Мезакар^® призначати перорально; зазвичай добову дозу препарату слід розподіляти на два або три прийоми. Препарат можна приймати під час після їди або у проміжках між прийомами їжі разом з невеликою кількістю рідини наприклад зі склянкою рідини. Перед початком лікування пацієнти які потенційно є носіями HLA-А*3101 алелі за походженням у разі можливості повинні пройти обстеження на наявність алелі оскільки у цьому випадку може бути спровоковано розвиток тяжких побічних реакцій з боку шкіри.

Епілепсія

Лікування розпочинати із застосування низької добової дози з поступовим підвищенням дози препарату яку необхідно відкорегувати з урахуванням потреб кожного пацієнта.

Для підбору оптимальної дози препарату може виявитися корисним визначення рівня карбамазепіну у плазмі крові. Особливо у випадку комбінованої терапії терапевтичні дози слід розраховувати на основні визначення рівня карбамазепіну у плазмі крові та ефективності.

Дорослі: рекомендована початкова доза препарату становить по 100-200 мг 1-2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищувати до досягнення оптимального ефекту; часто добова доза становить 800-1200 мг. Деяким пацієнтам може бути потрібна доза препарату Мезакар^® що досягає 1600 мг або навіть 2000 мг на добу.

Пацієнти літнього віку: пацієнтам літнього віку через можливу лікарську взаємодію дозу препарату Мезакар^® слід підбирати зважено.

Діти: лікування можна розпочинати із застосування 100 мг/добу; дозу підвищувати поступово – кожного тижня на 100 мг.

Звичайна добова доза препарату становить 10-20 мг/кг маси тіла на добу (прийнята за кілька прийомів).

Дітям віком від 15 років дозування як у дорослих.

Якщо можливо Мезакар^® слід призначати як монотерапію але у разі застосування з іншими лікарськими засобами рекомендується режим такого ж самого поступового підвищення дози препарату. При призначенні препарату Мезакар^® до поточної протиепілептичної терапії дозу препарату слід поступово підвищувати не змінюючи дози поточного(их) застосованого(их) протиепілептичного(их) препарату(ів) або у разі необхідності коригуючи її.

Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах

Діапазон доз – приблизно від 400 мг до 1600 мг на добу; зазвичай – від 400 мг до 600 мг на добу розподілених на 2-3 прийоми. При гострому маніакальному стані рекомендується достатньо швидке підвищення дози тоді як з метою забезпечення оптимальної толерантності у рамках підтримуючої терапії при біполярних розладах рекомендоване поступове підвищення малими дозами.

Синдром алкогольної абстиненції

Середня доза – по 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках протягом перших кількох днів дозу можна підвищити (наприклад до дози по 400 мг 3 рази на добу). При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування розпочинати комбінацією препарату Мезакар^® із седативно-снодійними препаратами (наприклад із клометіазолом хлордіазепоксидом) дотримуючись вищенаведених вказівок щодо дозування. Після завершення гострої фази лікування препаратом Мезакар^® можна продовжувати як монотерапію.

Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.

Початкова доза препарату Мезакар^® становить 200-400 мг на добу (100 мг 2 рази на добу для пацієнтів літнього віку). Її повільно підвищувати до зникнення больових відчуттів  (зазвичай до дози по 200 мг 3-4 рази на добу). Для більшості пацієнтів доза препарату 200 мг 3 або 4 рази на добу є достатньою для підтримки безболісного стану. У деяких випадках може бути необхідною добова доза препарату Мезакар^® 1600 мг Після зникнення больових відчуттів дозу поступово знижувати до мінімальної підтримуючої.

Діти.

Дітям з огляду на більш швидку елімінацію карбамазепіну може бути необхідним застосування вищих доз препарату (із розрахунку на кілограм маси тіла) порівняно з дорослими. Таблетки Мезакар^® можна приймати дітям віком від 5 років.

Передозування.  

Симптоми. Симптоми і скарги що виникають при передозуванні зазвичай відображають ураження центральної нервової серцево-судинної  і дихальної систем.

Центральна нервова система: пригнічення функцій ЦНС; дезорієнтація пригнічений рівень свідомості сонливість збудження галюцинації кома; затуманення зору нерозбірливе мовлення дизартрія ністагм атаксія дискінезія гіперрефлексія (спочатку) гіпорефлексія (пізніше); судоми психомоторні розлади міоклонус гіпотермія мідріаз.

Дихальна система: пригнічення дихання набряк легенів.

Серцево-судинна система: тахікардія артеріальна гіпотензія іноді – артеріальна гіпертензія порушення провідності з розширенням комплексу QRS; синкопе пов’язане із зупинкою серця що супроводжується втратою свідомості.

Шлунково-кишковий тракт: блювання затримка їжі у шлунку зниження моторики товстої кишки.

Кістково-мязова система: повідомлялося про окремі випадки рабдоміолізу пов’язаного з токсичним впливом карбамазепіну.

Сечовидільна система: затримка сечі олігурія або анурія; затримка рідини; гіпергідратація зумовлена ефектом карбамазепіну подібним за дією до антидіуретичного гормону.

Зміни з боку лабораторних показників: гіпонатріємія можливий метаболічний ацидоз гіперглікемія підвищення м'язової фракції креатинінфосфокінази.

Лікування. Специфічний антидот відсутній. Спочатку лікування повинно ґрунтуватися на клінічному стані хворого; показана госпіталізація. Проводиться визначення концентрації карбамазепіну у плазмі крові для підтвердження отруєння цим засобом і оцінки ступеня передозування.

Здійснюється евакуація вмісту шлунка промивання шлунка застосування активованого вугілля. Пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування і повторної появи симптомів інтоксикації у період одужання. Застосовується симптоматичне підтримуюче лікування у відділенні інтенсивної терапії моніторування функцій серця пильна корекція електролітних розладів. 

Особливі рекомендації. При розвитку артеріальної гіпотензії показане внутрішньовенне введення допаміну або добутаміну; при розвитку порушень ритму серця лікування підбирати індивідуально; при розвитку судом – введення бензодіазепінів (наприклад діазепаму) або інших протисудомних засобів наприклад фенобарбіталу (з обережністю через підвищений ризик розвитку пригнічення дихання) або паральдегіду; при розвитку гіпонатріємії (водної інтоксикації) – обмеження введення рідини повільна обережна внутрішньовенна інфузія 0 9 % розчину натрію хлориду. Ці заходи можуть бути корисними для запобігання набряку мозку.

Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Повідомлялося про неефективність форсованого діурезу гемодіалізу і перитонеального діалізу.

Необхідно передбачити можливість повторного посилення симптомів передозування на 2-й і 3-й день після її початку що зумовлено уповільненим всмоктуванням препарату.

Побічні реакції.

На початку лікування препаратом Мезакар^® або при застосуванні надто великої початкової дози препарату або при лікуванні пацієнтів літнього віку виникають певні типи небажаних реакцій наприклад з боку ЦНС шлунково-кишкового тракту або алергічні шкірні реакції.

Дозозалежні побічні реакції зазвичай минають протягом кількох днів як спонтанно так і після тимчасового зниження дози препарату. Розвиток побічних реакцій з боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування препарату або значних змін концентрацій активної речовини у плазмі крові. У таких випадках рекомендується моніторувати рівень активної речовини у плазмі крові та розподілити добову дозу препарату на більш дрібні (наприклад на 3-4) окремі дози.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія; тромбоцитопенія еозинофілія лейкоцитоз лімфоаденопатія дефіцит фолієвої кислоти агранулоцитоз апластична анемія панцитопенія еритроцитарна аплазія анемія мегалобластна анемія гостра інтермітуюча порфірія змішана порфірія пізня порфірія шкіри ретикулоцитоз гемолітична анемія недостатність кісткового мозку.

З боку імунної системи: мультиорганна гіперчутливість уповільненого типу з гарячкою шкірними висипаннями васкулітом лімфаденопатією; ознаки що нагадують лімфому артралгія лейкопенія еозинофілія гепатоспленомегалія і змінені показники функції печінки та синдромом зникнення жовчних протоків (деструкція та зникнення внутрішньо печінкових жовчних протоків) що зустрічаються у різних комбінаціях). Можуть бути порушення з боку інших органів (наприклад печінки легень нирок підшлункової залози міокарда товстої кишки) асептичний менінгіт з міоклонусом і периферичною еозинофілією анафілактичні реакції медикаментозне висипання з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) ангіоневротичний набряк гіпогаммаглобулінемія.

З боку ендокринної системи: набряки затримка рідини збільшення маси тіла гіпонатріємія і зниження осмолярності плазми внаслідок ефекту подібного до дії антидіуретичного гормону що у поодиноких випадках призводить до гіпергідратації яка супроводжується летаргією блюванням головним болем сплутаністю свідомості і неврологічними розладами; підвищення рівня пролактину крові що супроводжується або не супроводжується такими проявами як галакторея гінекомастія; зміна показників функції щитовидної залози: зниження рівня L-тироксину (FT₄ T₄ T₃) і підвищення рівня тиреостимулюючого гормону що як правило не супроводжується клінічними проявами.

З боку обміну речовин та порушення харчування: недостатність фолатів зниження апетиту гостра порфірія (гостра інтермітуюча порфірія та змішана порфірія) негостра порфірія (пізня порфірія шкіри).

Психічні розлади: галюцинації (зорові або слухові) депресія втрата апетиту неспокій агресивність ажитація сплутаність свідомості активація психозу.

З боку нервової системи: запаморочення атаксія сонливість седативний ефект погіршення пам’яті головний біль диплопія порушення акомодації зору (наприклад затуманення зору); аномальні мимовільні рухи (наприклад тремор дистонія тик) ністагм; орофаціальна дискінезія порушення руху очей порушення мовлення (наприклад дизартрія або нерозбірливе мовлення) хореоатетоз периферична невропатія парестезії парез; порушення смакових відчуттів злоякісний нейролептичний синдром асептичний менінгіт з міоклонією та периферичною еозинофілією дисгевзія.

З боку органів зору: порушення акомодації (наприклад затуманення зору) помутніння кришталика кон’юнктивіт підвищення внутрішньоочного тиску.

З боку слуху та лабіринту вуха: розлади слуху наприклад дзвін у вухах підвищення слухової чутливості зниження слухової чутливості порушення сприйняття висоти звуку.

З боку серця та судин: порушення внутрішньосерцевої провідності; артеріальна гіпертензія або артеріальна гіпотензія; брадикардія аритмії атрівентрикулярна блокада із синкопе циркуляторний колапс застійна серцева недостатність загострення ішемічної хвороби тромбофлебіт тромбоемболія (наприклад емболія судин легень).

З боку дихальної системи органів грудної клітки та середостіння: реакції гіперчутливості з боку легенів що характеризуються гарячкою задишкою пневмонітом або пневмонією.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота блювання сухість у роті діарея або запор абдомінальний біль глосит стоматит панкреатит коліт.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня гаммаглутамілтрансферази (спричинене індукцією печінкових ферментів яке зазвичай не має клінічної значимості) збільшення рівня лужної фосфатази в крові збільшення рівня трансаміназ гепатит холестатичного паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типів синдром зникнення жовчних шляхів жовтяниця гранулематозний гепатит печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: алергічний дерматит кропив'янка (іноді у тяжкій формі) ексфоліативний дерматит еритродермія системний червоний вовчак вовчакоподібний  синдром свербіж синдром Стівенса-Джонсона токсичний епідермальний некроліз фоточутливість мультиформна та вузликова еритема порушення пігментації шкіри пурпура акне підвищена пітливість посилене випадання волосся гірсутизм гострий генералізований екзентематозний пустульоз (AGEP) ліхеноїдний кератоз оніхомадез.

З боку опорно-рухового апарату системи сполучної тканини та кісткової тканини: м’язова слабкість артралгії м'язовий біль спазми м’язів порушення кісткового метаболізму (зниження кальцію та 25-гідроксихолекальциферолу у плазмі крові що може призвести до остеомаляції або остеопорозу) переломи зниження мінеральної щільності кісткової тканини.

З боку нирок та сечовидільної системи: тубулоінтерстиціальний нефрит ниркова недостатність порушення функції нирок (наприклад альбумінурія гематурія олігурія підвищення рівня сечовини в крові/азотемія) часте сечовипускання затримка сечі.

З боку репродуктивної системи: статева дисфункція імпотенція еректильна дисфункція порушення сперматогенезу (зі зниженням кількості та/або рухливості сперматозоїдів).

Загальні порушення: загальна слабкість.

Відхилення результатів лабораторних та інструментальних досліджень: збільшення внутрішньоочного тиску збільшення рівня холестерину в крові збільшення рівнів ліпопротеїнів високої щільності збільшення рівнів тригліцеридів у крові.

Інфекції та інвазії: реактивація вірусу герпесу людини IV типу.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 5 блістерів у картонній упаковці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

КУСУМ ХЕЛТХКЕР ПВТ ЛТД/

KUSUM HEALTHCARE PVT LTD.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

СП-289 (A) РІІКО Індастріал ареа Чопанкі Бхіваді Діст. Алвар (Раджастан) Індія/

SP-289 (A) RIICO Industrial area Chopanki Bhiwadi Dist. Alwar (Rajasthan) India.