Інструкція до препарату Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз порошок для розчину для ін'єкцій по 1 000 000 МО флакон №100

Пеніцилін G Натрієва Сіль Сандоз (Penicillin G Sodium Sandoz) інструкція по застосуванню

Склад

Діюча речовина: benzylpenicillin sodium;

• 1 флакон містить бензилпеніциліну натрієвої солі 1000000 МО.

Лікарська форма

Порошок для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості

Порошок білого чи майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група

Бета-лактамні антибіотики. Пеніциліни, чутливі до дії бета-лактамаз. Код ATX J01C E01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Пеніцилін G натрієва сіль є водорозчинним бензилпеніциліном, що надає бактерицидну дію на чутливі мікроорганізми шляхом пригнічення біосинтезу клітинної стінки за рахунок блокади пеніцилінзв'язуючих білків.

Резистентність

Стійкість до бензилпеніциліну може спостерігатися у таких випадках:

• інактивація бета-лактамаз: бензилпеніцилін чутливий до бета-лактамази і тому неактивний щодо бактерій, що продукують бета-лактамазу (наприклад, стафілококів або гонококів);
• зниження спорідненості пеніцилін-зв'язуючих білків до бензилпеніциліну: набута резистентність до пневмококів та інших стрептококів до бензилпеніциліну обумовлена змінами існуючих пеніцилінзв'язувальних білків у результаті мутації. Однак формування додаткових пеніцилінзв'язуючих білків із зменшеною спорідненістю до бензилпеніциліну є результатом резистентності у метицилін (оксацилін) резистентних стафілококів;
• у грамнегативних бактерій недостатнє проникнення пеніциліну через зовнішню клітинну стінку може призвести до недостатнього гальмування пеніцилінзв'язуючих білків;
• бензилпеніцилін може активно транспортуватися із клітини за допомогою ефлюксних насосів;
• бензилпеніцилін частково або повністю крос-резистентний до інших пеніцилінів та цефалоспоринів.

Контрольні точки

Тестування бензилпеніциліну виконується з використанням стандартної серії розбавлень. Результати оцінюються на основі контрольних точок для бензилпеніциліну. Наступні мінімальні інгібуючі концентрації були встановлені для сприйнятливих та стійких мікробів:

Патоген	Чутливий	Резистентний
Staphylococcus spp.	≤ 0,12 мг/л	> 0,12 мг/л
Streptococcus spp. (Groups A, B, C, G)	≤ 0,25 мг/л	> 0,25 мг/л
Streptococcus pneumoniae	≤ 0,06 мг/л	> 2 мг/л
Streptococci of the “Viridans” Group	≤ 0,25 мг/л	>2 мг/л
Neisseria meningitidis	≤ 0,06 мг/л	>0,25 мг/л
Neisseria gonorrhoeae	≤ 0,06 мг/л	>1 мг/л
Gram-negative anaerobes	≤ 0,25 мг/л	>0,5 мг/л
Gram-negative anaerobes	≤ 0,25 мг/л	>0,5 мг/л
Неспецифічні до контрольних точок *	≤  0,25 мг/л	>2 мг/л

Інформація про резистентність збудників

Сприятливі види

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Actinomyces israelii, Corynebacterium diphtheriae, Erysipelothrix rhusiopathiae, Gardnerella vaginalis, Streptococcus agalactiae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus Equisimilis (Group C&G streptococci)
Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Borrelia burgdorferi, Eikenella corrodens, Haemophilus influenzae, Neisseria meningitidis.

Анаеробні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Clostridium tetani, Fusobacterium spp., Peptoniphilus spp., Peptostreptococcus spp., Veillonella parvula.
Інші мікроорганізми: Treponema pallidum.

Види, у яких набута резистентність може стати проблемою під час лікування

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Enterococcus faecalis, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis.

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: Neisseria gonorrhoeae.

Природно стійкі види

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Enterococcus faecium, Nocardia asteroids.

Аеробні грамнегативні мікроорганізми: всі Enterobacteriaceae species, Moraxella catarrhalis, Pseudomonas aeruginosa.

Анаеробні мікроорганізми: Bacteroides spp.

Інші мікроорганізми: Chlamydia spp., Chlamydophila spp., Legionella pneumophila, Mycoplasma spp.

Фармакокінетика

Всмоктування

Бензилпеніцилін не кислотостійкий, тому вводиться лише парентерально. Лужні солі бензилпеніциліну швидко та повністю всмоктуються після внутрішньом'язової ін'єкції. Максимальні рівні у плазмі крові 150-200 МО/мл досягаються через 15-30 хвилин після внутрішньом'язового введення 10 млн МО препарату. Після короткочасних інфузій (30 хвилин) рівні можуть досягати максимуму до 500 МО/мл. Зв'язування з білками плазми становить близько 55% загальної дози.

Розподіл

Після застосування пеніциліну у високих дозах терапевтичні концентрації досягаються також у важкодоступних тканинах, таких як клапани серця, кістки та ліквор. Бензилпеніцилін проникає через плаценту. 10-30% концентрації у плазмі крові матері виявляються у крові плода. Високі концентрації також досягаються в амніотичній рідині. Крім того, проникнення у грудне молоко низьке. Об'єм розподілу становить близько 0,3-0,4 л/кг; у дітей близько 0,75 л/кг. Зв'язування з білками плазми становить близько 55%.

Метаболізм та виведення

Виведення відбувається в основному (50-80%) у вигляді незміненої речовини через нирки (85-95%) і меншою мірою в активній формі з жовчю (близько 5%). Напіврозпад у плазмі становить близько 30 хвилин у дорослих зі здоровими нирками.

Кінетика спеціальних груп пацієнтів

Хворі на діабет: ймовірно уповільнене всмоктування з внутрішньом'язового депо.
Недоношені та новонароджені немовлята: оскільки функції нирок та печінки у недоношених дітей та немовлят ще не розвинені, період напіввиведення із сироватки крові становить близько 3 годин (і більше). Тому інтервал між прийомом доз має бути не менше 8-12 годин (залежно від ступеня зрілості органу).

Пацієнти похилого віку: висновок може бути уповільнений, дозування необхідно скоригувати відповідно до ниркової функції у кожному окремому випадку.
Для збільшення інтервалу між дозами препарат можна комбінувати з пеніцилінами, що утворюють депо.

Клінічні властивості

Показання

Інфекційні захворювання, викликані пеніцилінчутливими мікроорганізмами: сепсис, ранові інфекції та інфекції шкіри, дифтерія (на додаток до антитоксину), пневмонія, емпієма, еризипелоїд, перикардит, бактеріальний ендокардит, медіастеніт, медіастеніт літ, інфекцій інфекціях: сибірка; інфекції, спричинені клостридіями, включаючи правець, листеріоз, пастерельоз; лихоманку, викликану укусами щурів; фузоспірохетоз, актиномікоз; лікування ускладнень, викликаних гонореєю та сифілісом, бореліоз Лайма після першої стадії захворювання.

Протипоказання Пеніциліну G натрієвої солі Сандоз

Гіперчутливість до бета-лактамних антибіотиків (пеніцилінів та цефалоспоринів) слід брати до уваги можливість перехресної алергії. Новонароджені, матері яких мають підвищену чутливість до антибіотиків групи пеніцилінів. Епілепсія (при інтралюмбальному введенні). Тяжкі алергічні реакції та бронхіальна астма в анамнезі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та іншими видами взаємодій.

Одночасне введення пеніциліну не рекомендується з бактеріостатичними антибіотиками, оскільки пеніциліни діють лише на мікробі, що проліферують.

Змішані ін'єкції або інфузії: щоб уникнути небажаних хімічних реакцій, слід уникати введення змішаної ін'єкції або інфузії або добавок з розчинами, що містять вуглеводи, такі як глюкоза.

Комбінація з іншими антибіотиками є доцільною лише тоді, коли можна очікувати синергічної дії або додаткового ефекту. Окремі компоненти терапевтичної комбінації слід призначати у повній дозі (доза токсичнішого компонента може бути зменшена, якщо показано синергічну дію). До бактерицидних антибіотиків, що застосовуються в комбінації з препаратом, відносяться ізоксазолілпеніциліни, наприклад флуклоксацилін та інші бета-лактамні антибіотики вузького спектра дії, амінопеніциліни, аміноглікозиди. Їх слід вводити шляхом повільної внутрішньовенної ін'єкції до введення бензилпеніциліну. Якщо можливо, аміноглікозиди слід вводити внутрішньом'язово окремо.

Слід мати на увазі можливість конкурентного інгібування процесу виведення з організму при одночасному застосуванні бензилпеніциліну із протизапальними, протиревматичними та жарознижувальними засобами (індометацином, фенілбутазоном, саліцилатами у високих дозах).

Аспірин, пробенецид, тіазидні діуретики, фуросемід, етакринова кислота збільшують період напіввиведення бензилпеніциліну, підвищуючи його концентрацію у плазмі крові, внаслідок чого зростає ризик розвитку його токсичної дії шляхом впливу на канальцеву секрецію нирок.
Алопуринол підвищує ризик розвитку алергічних реакцій (шкірний висип).

Застосування бензилпеніциліну може в окремих випадках стати причиною зниження ефективності пероральних контрацептивів.

Препарат несумісний з іонами металів, особливо міді, ртуті, цинку та цинкових сполук, які можуть входити до складу гумових пробок інфузійних флаконів. Речовини з окислювальними та відновними властивостями, спирт, гліцерин, макроголи та інші гідроксильні сполуки можуть інактивувати його. У слаболужних розчинах препарат швидко інактивується цистеїном та іншими амінотіоловими сполуками. Симпатоміметичні аміни також несумісні з бензилпеніциліном.

Препарат не слід використовувати у розчині декстрози. Уникати одночасного застосування з хлорамфеніколом, еритроміцином, тетрацикліном, сульфаніламідами.

При одночасному застосуванні з метотрексатом зменшується екскреція останнього та збільшується ризик його токсичності. Одночасне застосування метотрексату та бензилпеніциліну слід уникати, якщо це можливо. Якщо супутнє застосування неминуче, слід знизити дозу метотрексату та контролювати рівень метотрексату у сироватці крові. Є спостереження щодо можливих додаткових побічних реакцій, у тому числі лейкопенії, тромбоцитопенії та нагноєння шкіри.

При одночасному введенні бензилпеніциліну з протизапальними, протиревматичними або жарознижувальними лікарськими засобами (особливо індометацин, фенілбутазон, саліцилати у високих дозах) слід зазначити, що екскреція конкурентно пригнічується, що призводить до збільшення концентрації у сироватці крові.

При застосуванні пеніциліну разом з аценокумаролом або варфарином слід ретельно контролювати час протромбіну або інші відповідні параметри коагуляції. Крім того, може знадобитися коригування пероральної дози антикоагулянту.

Вплив на показники лабораторних досліджень

• Позитивний прямий тест Кумбса часто розвивається (≥ 1% < 10%) у пацієнтів, які отримують 10000000 МО (еквівалентно 6 г) бензилпеніциліну або більше на добу. Після припинення застосування пеніциліну тест може залишатись позитивним протягом від 6 до 8 тижнів;
• визначення білка в сечі з використанням методів осадження (сульфосаліцилової кислоти, трихлороцтової кислоти), метод Фоліна-Чокальтеу-Лоурі або метод Біурета може призвести до хибно-позитивних результатів. Тому слід бути обережними при інтерпретації результатів таких тестів у хворих, які отримують пеніцилін. На визначення білка за допомогою тесту смужки пеніцилін не впливає;
• однаково, визначення сечової кислоти з використанням нінгідрану може призвести до хибно-позитивних результатів;
• пеніциліни зв'язуються з альбуміном. У методах електрофорезу для визначення альбуміну може бути помилкова псевдобісальбунемія;
• під час терапії пеніциліном неферментативне визначення глюкози в сечі може виявитися хибнопозитивним. Ферментні тести глюкози у сечі слід застосовувати хворим, які приймають пеніцилін, оскільки на них не впливає дана взаємодія;
• при визначенні 17-кетостероїдів (з використанням реакції Циммермана) у сечі може спостерігатися збільшення їх значення.

Особливості застосування препарату

Перед початком лікування необхідно зробити попередній тест на можливість виникнення реакції гіперчутливості на пеніциліни та цефалоспорини. У хворих із відомою гіперчутливістю до цефалоспоринів слід враховувати можливість перехресної алергії.
Тяжкі та іноді летальні випадки гіперчутливості (анафілактична реакція) спостерігалися у хворих, які перебували на пеніциліновій терапії. Такі реакції виникають частіше у пацієнтів із відомими тяжкими алергічними реакціями в анамнезі. Лікування препаратом необхідно припинити та замінити іншим відповідним лікуванням. Може знадобитися лікування симптомів анафілактичної реакції, наприклад, негайне введення адреналіну, стероїдів (внутрішньовенно) та невідкладна терапія дихальної недостатності.

З особливою обережністю слід застосовувати препарат наступним пацієнтам:

• алергічний діатез (кропив'янка або сінна лихоманка) або астма (підвищений ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості);
• тяжкі серцеві захворювання або тяжкі електролітні порушення будь-якого походження (увага: слід звернути на споживання електроліту у цій групі пацієнтів, особливо споживання калію);
• ниркова недостатність;
• ураження печінки;
• епілепсія, набряк головного мозку або менінгіт (підвищений ризик розвитку судом, особливо при введенні високих доз (>20 МО млн) пеніциліну;
• існуючий мононуклеоз (підвищений ризик розвитку висипу на шкірі);
• при лікуванні супутніх інфекцій у хворих на гострий лімфолейкоз (підвищений ризик
• шкірних реакцій);
• дерматомікози (параалергічні реакції можливі, оскільки там можлива загальна антигенність між пеніцилінами та продуктами метаболізму дерматофітами).

У поодиноких випадках повідомлялося про продовження протромбінового часу у пацієнтів, які отримують пеніциліни. Підходящий моніторинг слід проводити для хворих, які приймають антикоагулянти. Може знадобитися регулювання дози антикоагулянтом.

Слід мати на увазі, що у хворих на діабет може бути знижено всмоктування діючої речовини з внутрішньом'язового депо.

При лікуванні венеричних захворювань із підозрою на сифіліс перед початком терапії та протягом 4 місяців після її завершення необхідно провести серологічні дослідження.

Тривале застосування препарату може спричинити розвиток колонізації стійких мікроорганізмів або дріжджів. Можливе виникнення суперінфекції, яка потребує ретельного спостереження за такими пацієнтами.
При виникненні важкої діареї, характерної для псевдомембранозного коліту (у більшості випадків спричиненого Clostridium difficile), рекомендується припинити застосування препарату та вжити відповідних заходів. Застосування засобів, що гнітять перистальтику, протипоказано.

При лікуванні борреліозу Лайма або сифілісу реакція Яриша-Герксгеймера може бути результатом бактерицидної дії пеніциліну на патогени, що характеризується лихоманкою, ознобом, загальними та осередковими симптомами (в основному від 2 до 12 годин після первинної дози). Пацієнти повинні бути поінформовані, що це зазвичай минущі ускладнення антибактеріальної терапії.

Для пригнічення або полегшення реакції Яриша-Герксгеймера при першому застосуванні препарату слід вводити 50 мг преднізолону або його еквівалент. У хворих на сифіліс у стадії, що виявляється ураженням серцево-судинної системи, кровоносних судин та мозкових оболонок, реакції Яриша-Герксгеймера можна запобігти шляхом застосування преднізолону по 50 мг на добу або еквівалентного стероїду протягом 1-2 тижнів.

Для хворих на важку пневмонію, емпієму, сепсис, менінгіт або перитоніт, що вимагають більш високих сироваткових рівнів пеніциліну, необхідне лікування водорозчинними лужними солями бензилпеніциліну.
Якщо неврологічні ураження не можуть бути виключені у хворих із вродженим сифілісом, необхідно використовувати лікарські форми пеніциліну, які досягають високої концентрації у спинномозковій рідині.

При внутрішньом'язовому введенні препарату немовлятам можливий розвиток серйозних місцевих реакцій, тому перевагу слід віддавати внутрішньовенному введенню.

При внутрішньовенному введенні препарату у високих дозах (понад 10 млн МО/добу) місця введення слід змінювати кожні 2 дні, щоб запобігти розвитку суперінфекції та тромбофлебіту.

Через можливі електролітні порушення бензилпеніцилін слід вводити повільно і не більше 10 млн МО у зв'язку з можливістю епілептичних нападів при введенні понад 20 млн МО.

Пацієнтам, які застосовують препарат у високих дозах понад 5 днів, слід контролювати електролітний баланс, формулу крові та ниркову функцію.

При тяжких розладах функції нирок великі дози пеніциліну можуть спричинити церебральні порушення, судоми, кому.

Слід бути обережними при застосуванні немовлятам, пацієнтам з тяжкою кардіопатією, гіповолемією, епілепсією, порушеннями функції нирок і печінки.

Свіжоприготовані розчини для ін'єкцій або інфузій слід негайно використовувати. Навіть при зберіганні в холодильнику водні розчини натрієвої солі бензилпеніциліну розпадаються до утворення продуктів розпаду та метаболітів.

1 млн МО (= приблизно 0,6 г) бензилпеніциліну містить 1,68 ммоль натрію; 10 млн МО еквівалентно 100 мл ізотонічного розчину сольового натрію.
У пацієнтів, які отримували бензилпеніцилін, спостерігалися тяжкі побічні шкірні реакції, такі як синдром. Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) та гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP). Якщо з'являються ознаки та симптоми, що свідчать про ці реакції, слід припинити застосування лікарського засобу та розглянути альтернативне лікування.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Бензилпеніцилін проникає через плацентарний бар'єр і його концентрація в плазмі крові плода через 1-2 години після введення відповідає концентрації в сироватці крові матері. Наявні дані щодо застосування препарату під час вагітності свідчать про відсутність небажаної дії на плід/новонародженого. Препарат можна застосовувати у період вагітності після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Бензилпеніцилін проникає в незначну кількість у грудне молоко, тому не можна виключити ризик розвитку гіперчутливості у дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні. Застосування препарату в цей період можливе лише тоді, коли очікувана користь матері перевищує потенційний ризик для дитини.

У грудних дітей, які перебувають на частковому штучному вигодовуванні, грудне годування потрібно припинити, якщо мати приймає бензилпеніцилін.

Відновлення грудного годування можливе через 24 години після припинення лікування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

Негативного впливу швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи роботі з іншими механізмами не спостерігалося.

Спосіб застосування та дози Пеніцилін G натрієва сіль Сандоз

Перед введенням необхідно зібрати у пацієнта анамнез переносимості та провести попередню внутрішньошкірну пробу на його переносимість.

Для приготування розчину використовують лише воду для ін'єкцій.

Вік (маса тіла)	Звичайна доза (в/м, в/в введення )	Висока доза (в/в введення)
Недоношені та новонароджені діти (до 2-х тижнів)	0,03-0,1 млн МО/кг/добу 2 введення	0,2-0,5 млн МО/кг/добу 2 введення
Новонароджені діти                              (від 2-х до 4-х тижнів)	0,03-0,1 млн МО/кг/добу 3-4 введення	0,2-0,5 млн МО/кг/добу 3-4 введення
Немовлята від 1 місяця  та діти до 12 років	0,03-0,1 млн МО/кг/добу 4-6 введень	0,1-0,5 млн МО/кг/добу 4-6 введень
Дорослі та діти від 12 років	1-5 млн МО/добу 4-6 введень	10-40 млн МО/добу 4-6 введень

Для недоношених та новонароджених (до 2-х тижнів) інтервал дози має бути не менше 12 годин.

Дозування у разі порушення функції нирок

У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок разові дози та інтервали між ними мають бути встановлені згідно з показниками кліренсу креатиніну.

Дорослі та підлітки

Кліренс креатиніну, мл/хв 100-60 50-40 30-10 <10
Креатинін сироватки крові, мг % 0,8-1,5 1,5-2 2-8 15

Кліренс креатиніну, мл/хв	100-60	50-40	30-10	< 10
Креатинін сироватки крові, мг %	0,8-1,5	1,5-2	2-8	15
Добова доза препарату	Дорослі: < 60 років: 40-60 млн МО > 60 років: 10-40 млн МО, розподілених на 3-6 доз	10-20 млн МО, розподілених на 3 дози	5-10 млн МО, розподілених на 2-3 дози	2-5 млн МО, розподілених на 1-2 дози

Немовлята молодше 1 місяця та діти до 12 років

Кліренс креатиніну, мл/хв	100-60	50-10	< 10
Креатинін сироватки крові, мг %	0,8-1,5	1,5-8,0	15
Добова доза препарату	0,03-0,1 млн МО/кг/добу розподілених на 4-6 дози	0,02-0,06 млн МО/кг/добу розподілени на 2-3 дози	0,01-0,4 млн МО/кг/добу розподілених на 2 дози

Якщо функцію нирок порушено від помірного до серйозного ступеня (швидкість клубочкової фільтрації = 10-50 мл/хв/1,73 м 2 ), нормальну дозу слід вводити кожні 8-12 годин. У дуже тяжких випадках порушення функції нирок або ниркової недостатності (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв/1,73 м 2 ) нормальну дозу слід вводити через кожні 12 годин.

Недоношені та новонароджені діти (до 4-х тижнів)

Не застосовувати для недоношених та новонароджених з порушенням функції нирок.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Зниження дози не потрібне, якщо ниркова функція не порушена.

Спеціальні рекомендації щодо дозування:

• при стрептококових інфекціях з метою запобігання ускладненням слід застосовувати препарат не менше 10 днів;
• бактеріальний ендокардит: дорослим призначати 10-80 млн МО/добу внутрішньовенно в комбінації з аміноглікозидами;
• менінгіт: добові дози не повинні перевищувати 20-30 млн. МО для дорослих і 12 млн. МО для дітей, щоб запобігти судомам та реакціям Яриша-Герксгеймера. При тяжких клінічних станах першу дозу слід розтягнути у часі, починаючи з індивідуально призначеної разової дози, та вводити повільно, уважно спостерігаючи за пацієнтом;
• отруєння блідою поганкою: нормальна доза 0,5-10 млн МО/кг/сут;
• бореліоз Лайма: 20-30 млн МО/добу внутрішньовенно дорослим і 0,5 млн МО/кг/добу внутрішньовенно дітям, розподіленим на 2-3 дози, протягом 14 днів.

Препарат також можна застосовувати:

• внутрішньоплеврально в дозах до 0,2 млн МО (5000 МО/мл розчинника);
• внутрішньосуглобово в дозах до 0,1 млн МО (25 000 МО/мл розчинника);
• інтралюмбально у дозах не більше 10 000-20 000 МО для дорослих та 8 000 МО для дітей 6-12 років, 5 000 МО для дітей 1-6 років та 2 500 МО новонародженим (1-23 місяці).

Стерильний розчин (концентрація не вище 1000 МО/мл розчинника) підігріти до температури тіла та повільно вводити (1 мл/хв) після видалення відповідної кількості спинномозкової рідини. При інтралюмбальному введенні доза препарату є доповненням до системного лікування, тому загальну добову дозу бензилпеніциліну для системного введення (внутрішньовенно або внутрішньом'язово) необхідно відповідно зменшити.

Спосіб застосування препарату

Препарат вводять внутрішньовенно (в/в) у вигляді ін'єкцій або короткочасних інфузій та внутрішньом'язово (в/м).

Для приготування розчину для внутрішньовенних ін'єкцій розчинити в 10 мл води для ін'єкцій не більше 10 млн МО бензилпеніциліну.

При внутрішньом'язовому введенні загальний об'єм рідини не повинен перевищувати 5 мл на одне місце ін'єкції. При повторних ін'єкціях препарату слід змінювати. Вищі дози вводити внутрішньовенно краплинно. Діти можуть виникнути важкі місцеві реакції при внутрішньом'язовому введенні, тому бажано використовувати внутрішньовенний спосіб введення.

Для приготування інфузійного розчину 10-20 млн МО бензилпеніциліну розчинити відповідно у 100 або 200 мл води для ін'єкцій; при зазначених співвідношеннях одержують розчин, близький до ізотонічного.

Не рекомендується використовувати розчин Рінгера, лактат або інші розчини, що містять натрій, щоб запобігти розвитку електролітного дисбалансу. Інфузію проводити протягом 15-30 хвилин.

Увага: церебральні напади можуть виникнути при швидкому введенні.
Звичайна тривалість лікування становить 10 – 14 днів більшість показаний. Однак тривалість лікування повинна бути скоригована відповідно до тяжкості інфекції, чутливості збудника, клінічного та бактеріологічного статусу пацієнта. Лікування слід продовжувати протягом 2-3 днів після зникнення основних ознак захворювання.

Діти

Призначати дітям від народження. З особливою обережністю слід застосовувати дітям до 2 років.

Передозування

Симптоми передозування значною мірою відповідають характеру побічних ефектів. Можливі шлунково-кишкові порушення та порушення водно-електролітного балансу. Можлива підвищена нервово-м'язова збудливість чи схильність до церебральних судом.

Лікування: специфічний антидот відсутній. Лікування включає гемодіаліз, промивання шлунка та симптоматичну терапію; особливу увагу слід приділяти водно-електролітному балансу.

Побічні реакції Пеніциліну G натрієвої солі Сандоз

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), рідко (≥ 1/1000, < 1/100), поодинокі (≥ 1/10000, < 1/1000), рідкісні (< 1/10).

З боку крові та лімфатичної системи: рідкісні – еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія. Крім того, можливі гемолітична анемія, порушення зсідання крові та позитивний результат при проведенні тесту Кумбса.

Повідомлялося про продовження часу кровотечі та протромбінового часу.

З боку імунної системи: поодинокі – алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, контактний дерматит, лихоманка, біль у суглобах, анафілактичні або анафілактоїдні реакції (астма, тромбоцитопенічна). Параалергічні реакції можуть виникати у пацієнтів з дерматомікозами, оскільки можуть бути наслідком антигенності між пеніциліном та продуктами метаболізму дерматофітів. Повідомлялося про сироваткову хворобу, реакцію Яриша-Герксгеймера у поєднанні зі спірохетною інфекцією (сифіліс та кліщовий бореліоз).

З боку нервової системи: рідкісні – при інфузії великої дози (дорослим понад 20 млн. МО) особливо високий ризик виникнення конвульсій у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок, епілепсією, менінгітом, набряком головного мозку або при використанні апарату для екстракорпорального кровообігу; нейротоксичні реакції, включаючи гіперрефлексію, міоклонічні посмикування; кома, симптоми менінгізму, парестезії. Нейропатія.

З боку метаболізму та харчування: рідкісні – порушення балансу електролітів, можливе при швидкому введенні дози понад 10 млн МО, підвищення рівня азоту у сироватці крові.

З боку травного тракту: рідко – стоматит, глосит, забарвлення язика у чорний колір, нудота, блювання, діарея. Якщо діарея з'являється під час лікування, слід розглянути можливість псевдомембранозного коліту, рідко – діарея, спричинена c lostridium difficile.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – гепатит, застій жовчі.
З боку шкіри: пемфігоїд, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) та гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP).

З боку нирок та сечовидільної системи: рідкісні – інтерстиціальний нефрит, нефропатія (при внутрішньовенному введенні дози понад 10 млн. МО), альбумінурія, циліндрурія та гематурія. Олігурія або анурія зазвичай проходять через 48 годин після відміни терапії. Діурез може бути відновлений після застосування 10% маніту.

Інші: реакції у місці введення; при внутрішньовенному введенні можливий розвиток флебіту або тромбофлебіту; тяжкі місцеві реакції при внутрішньом'язовому введенні немовлятам; тривале застосування антибіотиків може призвести до розвитку вторинних суперінфекцій, спричинених резистентними мікроорганізмами; кандидоз; при лікуванні сифілісу або інших інфекційних захворювань, збудником яких є спірохети (хвороба Лайма, зворотний тиф), процес лізису бактерій може спричинити реакцію Яриша-Герксгеймера з наступними симптомами: озноб, міалгія, біль голови, одіарія, тахікардія; реакції гіперчутливості (свербіж, ларингоспазм, бронхоспазм, гіпотензія, васкулярний колапс); сироваткова хвороба (включаючи такі прояви як лихоманка, слабкість, артралгія, біль у животі, висип); високі дози можуть спричинити розвиток застійної серцевої недостатності.

Термін придатності

5 років.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Розчин після приготування слід використовувати негайно.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Порошок слід розводити у воді для ін'єкцій.

Не змішувати з іншими ін'єкційними розчинами, що містять циметидин, цитарабін, хлорпромазин, допамін, гепарин, гідроксизин, лактат, лінкоміцин, метарамінол, натрію гідрокарбонат, окситетрациклін, пентобарбітал, тетрациклінг, тіоциклімов, кислотою.

Розчин бензилпеніциліну є найбільш стабільним у діапазоні рН 6-7 (оптимально рН 6,8).

Упаковка

Порошок у флаконі. По 100 флаконів у картонній коробці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.