Інструкція до препарату Чемпікс

Чемпикс(Chempiks) інструкція з використання, дозування

• Склад
• Лікарська форма
• Фармакотерапевтична група
• Фармакологічні властивості

склад

• таблетки по 0,5 мг:

діюча речовина: вареникліну тартрат;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 0,85 мг вареникліну тартрату, що еквівалентно вареникліну 0,5 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію фосфат двохосновний безводний, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

оболонка опадрай^® білий (ys-1-18202-a): гіпромелоза, титану діоксид (e 171), поліетиленгліколь; опадрай^® прозорий (ys-2-19114-a): гіпромелоза, триацетин;

• таблетки по 1 мг:

діюча речовина: вареникліну тартрат;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 1,71 мг вареникліну тартрату, що еквівалентно вареникліну 1 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію фосфат двохосновний безводний, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

оболонка: опадрай^® блакитний (03b90547): гіпромелоза, поліетиленгліколь, титану діоксид (e 171), fd & c блакитний № 2/індигокарміну алюмінієвий лак (e 132); опадрай^® прозорий (ys-2-19114-a): гіпромелоза, триацетин.

лікарська форма

таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

основні фізико-хімічні властивості:

• таблетки по 0,5 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, від білого до майже білого кольору, двоопуклі, у формі капсули, з тисненим надписом «pfizer» з одного боку та «chx 0.5» – з іншого;
• таблетки по 1 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-блакитного кольору, двоопуклі, у формі капсули, з тисненим надписом «pfizer» з одного боку та «chx 1.0» – з іншого.

фармакотерапевтична група

засоби, що застосовуються при нікотиновій залежності. варениклін. код атх n07b a03.

фармакологічні властивості

фармакодинаміка.

механізм дії. варениклін із високою спорідненістю та селективністю зв’язується з ?4?2-нікотиновими ацетилхоліновими рецепторами нейронів, відносно яких він діє як частковий агоніст — одночасно чинить як агоністичну дію (з нижчою, ніж у нікотину, внутрішньою активністю), так і антагоністичну дію у присутності нікотину.

електрофізіологічні дослідження in vitro та нейрохімічні дослідження in vivo продемонстрували, що варениклін зв’язується з ?4?2-нікотиновими ацетилхоліновими рецепторами нейронів і стимулює активність, опосередковану рецепторами, але на значно нижчому рівні, ніж нікотин. нікотин конкурентно зв’язується з тією ж ділянкою ?4?2-нікотинових ацетилхолінових рецепторів нейронів людини, з якою варениклін має вищу спорідненість. таким чином, варениклін може ефективно блокувати здатність нікотину повністю активувати рецептори ?4?2 і мезолімбічну дофамінову систему — нейрональний механізм, що лежить в основі реалізації механізмів формування нікотинової залежності (отримання задоволення від паління). варениклін — це високоселективна речовина, що міцніше зв’язується з підтипом рецепторів ?4?2 (ki = 0,15 нмоль), ніж з іншими звичайними нікотиновими рецепторами (?3?4 — ki = 84 нмоль, ?7 — ki = 620 нмоль, ?1??? — ki = 3 400 нмоль) або ненікотиновими рецепторами і транспортерами (ki > 1 мкмоль, крім рецепторів 5-ht3: ki = 350 нмоль).

фармакодинамічна дія. ефективність препарату чемпікс як засобу для лікування нікотинової залежності обумовлена частковою агоністичною дією вареникліну стосовно ?4?2-нікотинових рецепторів, зв’язування з якими забезпечує зменшення симптомів потягу до паління і проявів синдрому відміни (агоністична дія) і одночасно запобігає зв’язуванню нікотину з рецепторами ?4?2, що зрештою призводить до зниження задоволення від паління (антагоністична дія).

клінічна ефективність і безпека. ефективність препарату чемпікс стосовно позбавлення від нікотинової залежності була встановлена у трьох клінічних дослідженнях з участю хронічних курців (? 10 цигарок на добу). 2619 пацієнтів отримували чемпікс у дозі 1 мг 2 рази на добу (дозу титрували протягом першого тижня), 669 пацієнтів отримували бупропіон у дозі 150 мг 2 рази на добу (дозу також титрували) і 684 пацієнти отримували плацебо.

порівняльні клінічні дослідження.

ефективність препарату чемпікс (1 мг двічі на добу), бупропіону тривалого вивільнення (150 мг двічі на добу) і плацебо стосовно позбавлення від нікотинової залежності проспективно порівнювалася у 2 ідентичних подвійних сліпих клінічних дослідженнях. у цих 52-тижневих дослідженнях пацієнти отримували лікування впродовж 12 тижнів, після чого переходили у 40-тижневу фазу без лікування.

як первинна кінцева точка у цих дослідженнях використовувався індекс 4-тижневого (з 9-го по 12-й тиждень) безперервного утримання від паління підтверджений рівнем оксиду вуглецю (со). стосовно досягнення первинної кінцевої точки чемпікс продемонстрував статистичну перевагу над бупропіоном і плацебо.

після 40-тижневої фази без лікування на 52-му тижні як основну вторинну кінцеву точку використовували індекс постійного утримання від паління. даний показник визначався як частка всіх учасників, які отримали лікування у рамках дослідження та не палили (і навіть не вдихали дим від сигарет) з 9-го по 52-й тиждень, і у яких рівень со на видиху становив не більше 10 проміле. індекс 4-тижневого (з 9-го по 12-й тиждень) безперервного утримання від паління та індекс постійного утримання від паління (з 9-го по 52-й тиждень), отримані у дослідженнях 1 і 2, наведені в таблиці 1.

таблиця 1.

потяг до паління, синдром відміни та підкріплюючий ефект паління. у період активного лікування у рамках досліджень 1 і 2 у пацієнтів, рандомізованих до групи лікування препаратом чемпікс, потяг до паління та синдром відміни були значно менш вираженими, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо. крім того, під час лікування чемпікс значно (порівняно з плацебо) зменшував підкріплюючий ефект паління, що може тривалий час зберігати звичку палити у курців. протягом тривалої фази подальшого спостереження без лікування вплив вареникліну на потяг до паління, синдром відміни та підкріплюючий ефект нікотину не оцінювали.

дослідження збереження здатності утримуватися від паління. у третьому дослідженні оцінювали сприятливий вплив додаткової 12-тижневої терапії препаратом чемпікс на збереження здатності утримуватися від паління. у цьому дослідженні пацієнти (n = 1927) отримували чемпікс у відкритому режимі у дозі 1 мг двічі на добу протягом 12 тижнів. після того пацієнтів, які кинули палити до 12-го тижня, були рандомізовані для застосування препарату чемпікс (1 мг двічі на день) або плацебо протягом ще 12 тижнів, причому загальна тривалість дослідження становила 52 тижні.

як первинна кінцева точка дослідження використовувався підтверджений рівнем co індекс постійного утримання з 13-го по 24-й тиждень в рамках подвійної сліпої фази лікування. як основна вторинна кінцева точка використовувався індекс постійного утримання від паління з 13-го по 52-й тиждень.

це дослідження продемонструвало наявність сприятливого впливу додаткового 12-тижневого лікування препаратом чемпікс у дозі 1 мг двічі на добу на збереження здатності утримуватися від паління, порівняно з плацебо. перевага над плацебо при оцінці індексу постійного утримання від паління зберігалася до закінчення 52-го тижня. основні результати дослідження наведені в таблиці 2.

таблиця 2. індекс безперервного утримання від паління серед пацієнтів, які лікувалися препаратом чемпікс порівняно з плацебо

на сьогодні досвід клінічного застосування препарату чемпікс чорношкірим пацієнтам обмежений, що не дає змоги визначити клінічну ефективність препарату для цієї популяції пацієнтів.

можливість вибору дати припинення паління протягом тижнів 1?5. ефективність та безпечність вареникліну оцінювали для курців з можливістю вибору дати припинення паління у період з 1-го по 5-й тиждень лікування. у рамках цього 24-тижневого дослідження пацієнти отримували лікування протягом 12 тижнів, після чого переходили у 12-тижневу фазу подальшого спостереження без лікування. індекс 4-тижневого (з 9-го по 12-й тиждень) безперервного утримання від паління при застосуванні вареникліну і плацебо становив 53,9 % і 19,4 % відповідно (різниця — 34,5 %, 95 % ді: 27,0–42,0 %), а показник індексу постійного утримання від паління протягом тижнів 9–24 становив 35,2 % (варениклін) і 12,7 % (плацебо) (різниця — 22,5 %, 95 % ді: 15,8–29,1 %). пацієнтам, які не бажають або не здатні встановити кінцеву дату припинення паління протягом 1–2 тижнів, можна запропонувати розпочати лікування, а потім вибрати власну дату впродовж 5 тижнів.

дослідження з участю пацієнтів, які проходили повторну терапію препаратом чемпікс. препарат чемпікс оцінювали у рамках подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження за участю 494 пацієнтів, які вже намагалися кинути палити, застосовуючи цей препарат, але яким це не вдалося або які повернулися до паління після закінчення терапії. пацієнтів, у яких під час попередньої терапії виникали побічні реакції, що викликали занепокоєння, було виключено. пацієнти були рандомізовані у співвідношенні 1 : 1 в групу застосування препарату чемпікс у дозі 1 мг двічі на добу (n = 249) та групу плацебо (n = 245) на період 12 тижнів; після закінчення лікування за їх станом спостерігали протягом 40 тижнів. пацієнти, які були включені в це дослідження, мінімум 3 місяці до початку дослідження застосовували чемпікс з метою припинити палити (загальний час терапії становив не менше 2 тижнів), а також палили протягом щонайменше 4 тижнів.

у пацієнтів, які проходили лікування препаратом чемпікс, індекс утримання від паління, підтверджений рівнем co, з 9-го по 12-й тиждень був більшим, так само як і з 9-го по 52-й тиждень, порівняно з індексом у пацієнтів групи плацебо. підсумки за ключовими результатами наведені в таблиці 3.

таблиця 3. індекс безперервного утримання від паління серед пацієнтів, які лікувалися препаратом чемпікс порівняно з плацебо

поступовий підхід до припинення паління

препарат чемпікс оцінювали в рамках 52-тижневого подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження за участю 1510 пацієнтів, які були не в змозі або не бажали кинути палити протягом чотирьох тижнів, але були готові поступово зменшити частоту паління протягом 12-тижневого періоду до повного припинення. пацієнтів було рандомізовано в групу застосування препарату чемпікс у дозі 1 мг двічі на добу (n = 760) та групу плацебо (n = 750) на період 24 тижні, після закінчення лікування за їх станом спостерігали протягом 52 тижнів. пацієнтам було сказано зменшити кількість викурених сигарет принаймні на 50 відсотків до закінчення перших чотирьох тижнів лікування, а потім ще на 50 відсотків протягом четвертого — восьмого тижня лікування з метою досягнення повного утримання до 12 тижня. після першого 12-тижневого етапу зменшення кількості сигарет пацієнти продовжували лікування протягом ще 12 тижнів. серед пацієнтів, які приймали чемпікс індекс безперервного утримання від паління був значно вищим порівняно з плацебо; основні результати дослідження наведені в таблиці 4.

таблиця 4. індекс безперервного утримання від паління серед пацієнтів, які лікувалися препаратом чемпікс порівняно з плацебо

профіль безпеки препарату чемпікс у цьому дослідженні відповідав профілю дореєстраційних досліджень.

пацієнти з серцево-судинними захворюваннями. чемпікс оцінювали під час рандомізованого, подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження з участю пацієнтів зі стабільним перебігом серцево-судинного захворювання (окрім артеріальної гіпертензії або на додаток до артеріальної гіпертензії), діагноз якого був встановлений більше ніж за 2 місяці. пацієнти були рандомізовані у групи застосування препарату чемпікс у дозі 1 мг двічі на добу (n = 353) або плацебо (n = 350) протягом 12 тижнів, а потім за їх станом спостерігали протягом 40 тижнів після закінчення лікування. індекс 4-тижневого (з 9-го по 12-й тиждень) безперервного утримання від паління при застосуванні вареникліну і плацебо становив 47,3 % і 14,3 % відповідно, а показник індексу постійного утримання від паління протягом 9–52 тижнів становив 19,8 % (варениклін) і 7,4 % (плацебо).

летальні випадки та серйозні серцево-судинні події оцінювалися комісією на підставі замаскованих даних. у ? 1 % пацієнтів в обох групах у період лікування (або впродовж 30 днів після закінчення лікування) спостерігалися наступні оголошені серцево-судинні події: інфаркт міокарда без летального наслідку (1,1 % і 0,3 % при застосуванні препарату чемпікс і плацебо відповідно) та госпіталізація з приводу стенокардії (0,6 % і 1,1 %). протягом 52-тижневої фази подальшого спостереження без лікування спостерігалися наступні оголошені серцево-судинні події: необхідність у коронарній реваскуляризації (2,0 % і 0,6 %), госпіталізація з приводу стенокардії (1,7 % і 1,1 %) та вперше діагностоване захворювання периферичних судин або госпіталізація для проведення хірургічного втручання з приводу захворювання периферичних судин (1,4 % і 0,6 %). деякі з пацієнтів, які потребували коронарної реваскуляризації, вже мали хірургічне втручання у рамках лікування інфаркту міокарда без летального наслідку та госпіталізації з приводу стенокардії.

протягом 52-тижневого дослідження летальний наслідок у результаті серцево-судинного захворювання настав у 0,3 % пацієнтів з групи застосування препарату чемпікс та у 0,6 % пацієнтів з групи застосування плацебо.

для систематичної оцінки безпеки застосування препарату чемпікс для серцево-судинної системи проводився метааналіз 15 клінічних досліджень з періодом лікування тривалістю ? 12 тижнів з участю 7002 пацієнтів (4190 отримували чемпікс, 2812 — плацебо). описане вище дослідження з участю пацієнтів зі стабільним перебігом серцево-судинного захворювання було включено в метааналіз.

основний аналіз безпеки для серцево-судинної системи включав в себе частоту та час досягнення комбінованої кінцевої точки, тобто основних небажаних серцево-судинних подій, а саме летального наслідку у результаті серцево-судинного захворювання, інфаркту міокарда без летального наслідку та інсульту без летального наслідку. ці явища, з яких складалася кінцева точка, оцінювалися незалежною комісією на підставі замаскованих даних. у цілому, під час лікування у ході досліджень, включених у метааналіз, спостерігалась невелика кількість основних небажаних серцево-судинних подій (при застосуванні препарату чемпікс: 7 [0,17 %]; при застосуванні плацебо: 2 [0,07 %]). крім того, невелика кількість основних небажаних серцево-судинних подій виникла протягом 30 днів після закінчення лікування (при застосуванні препарату чемпікс: 13 [0,31 %]; при застосуванні плацебо: 6 [0,21 %]).

у результаті метааналізу було встановлено, що при застосуванні препарату чемпікс відношення ризиків розвитку основних небажаних серцево-судинних подій у пацієнтів становило 2,83 (95 % довірчий інтервал від 0,76 до 10,55, p = 0,12) у період отримання лікування та 1,95 (95 % довірчий інтервал від 0,79 до 4,82, p = 0,15) протягом 30-денного періоду після закінчення лікування. ці показники еквівалентні встановленому збільшенню частоти виникнення основних небажаних серцево-судинних подій до 6,5 та до 6,3 на 1000 пацієнто-років відповідно. відношення ризиків розвитку основних небажаних серцево-судинних подій у пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних захворювань на додаток до паління було вищим, ніж у пацієнтів, у яких паління було єдиним фактором ризику серцево-судинних захворювань. результати метааналізу продемонстрували аналогічні показники летальних наслідків від усіх причин (при застосуванні препарату чемпікс: 6 [0,14 %]; при застосуванні плацебо: 7 [0,25 %]) і летальних наслідків від серцево-судинних захворювань (при застосуванні препарату чемпікс: 2 [0,05 %]; при застосуванні плацебо: 2 [0,07 %]) у групі застосування препарату чемпікс і в групі застосування плацебо.

пацієнти з хронічним обструктивним захворюванням легень від легкого до помірного ступеня тяжкості

ефективність і безпека застосування препарату чемпікс (у дозі 1 мг двічі на добу) стосовно припинення паління у пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень від легкого до помірного ступеня тяжкості встановлені у рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні. у рамках цього 52-тижневого дослідження пацієнти отримували лікування протягом 12 тижнів, після чого переходили у 40-тижневу фазу подальшого спостереження без лікування. як первинна кінцева точка дослідження використовувався індекс 4-тижневого (з 9-го по 12-й тиждень) безперервного утримання від паління, підтверджений рівнем co, а як основна вторинна кінцева точка — індекс постійного утримання з 9-го по 52-й тиждень. профіль безпеки вареникліну, у тому числі легеневої безпеки, був порівнянним з профілем безпеки, встановленим в інших дослідженнях з участю загальної популяції. індекс 4-тижневого (з 9-го по 12-й тиждень) безперервного утримання від паління та індекс постійного утримання (з 9-го по 52-й тиждень) наведені у таблиці 5.

таблиця 5

дослідження за участю пацієнтів із наявністю тяжкого депресивного порушення в анамнезі. ефективність вареникліну була підтверджена у ході рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження за участю 525 пацієнтів із тяжкою депресією в анамнезі протягом останніх 2 років або під час поточного стабільного лікування. рівень позбавлення від залежності у цій групі був співставним з таким, що спостерігався у загальної популяції. індекс безперервного утримання з 9-го по 12-й тиждень становив 35,9 % у групі застосування вареникліну порівняно з 15,6 % у групі застосування плацебо (співвідношення шансів 3,35; 95 % ді: 2,16; 5,21), а з 9-го по 52-й тиждень — 20,3 % порівняно з 10,4 % відповідно (співвідношення шансів 2,36; 95 % ді: 1,40–3,98). найчастішими побічними реакціями (?10 %) у пацієнтів, які застосовували варениклін, були: нудота (27,0 % порівняно з 10,4 % у групі застосування плацебо), головний біль (16,8 % порівняно з 11,2 %), аномальні сновидіння (11,3 % порівняно з 8,2 %), безсоння (10,9 % порівняно з 4,8 %) і дратівливість (10,9 % порівняно з 8,2 %). оцінювання відповідно до психіатричних шкал не продемонструвало різниці між групами застосування вареникліну та плацебо, а також загального погіршення депресії або виникнення інших психіатричних симптомів упродовж дослідження в обох групах терапії.

дослідження з участю пацієнтів зі стабільним перебігом шизофренії або шизоафективного розладу. безпечність і переносимість вареникліну оцінювалися у подвійному сліпому дослідженні з участю 128 курців зі стабільним перебігом шизофренії або шизоафективного розладу, які приймали нейролептичні препарати. пацієнти були рандомізовані у співвідношенні 2 : 1 у групи застосування вареникліну (у дозі 1 мг двічі на добу) або плацебо протягом 12 тижнів з подальшим 12-тижневим періодом спостереження без застосування препарату.

найчастішими побічними реакціями у пацієнтів, які застосовували варениклін, були нудота (23,8 % порівняно з 14,0 % у групі застосування плацебо), головний біль (10,7 % порівняно з 18,6 % у групі застосування плацебо) та блювання (10,7 % порівняно з 9,3 % у групі застосування плацебо). серед зареєстрованих психоневрологічних побічних реакцій безсоння було єдиним явищем, про яке повідомляли у кожній групі лікування ? 5 % пацієнтів; частота цього явища у групі застосування вареникліну була вищою, ніж у групі застосування плацебо (9,5 % і 4,7 %).

загалом в жодній групі лікування не було виявлено погіршення симптомів шизофренії, що оцінювалося за допомогою психіатричних шкал. загальні зміни екстрапірамідних симптомів були відсутні.

у групі застосування вареникліну більша частка пацієнтів, ніж у групі застосування плацебо, повідомляла про суїцидальне мислення або поведінку до включення у дослідження (анамнез життя) і після закінчення періоду активного лікування (з 33-го по 85-й день після отримання останньої терапевтичної дози). під час періоду активного лікування частота явищ, пов’язаних із суїцидальністю, серед пацієнтів, які отримували варениклін, та пацієнтів, які отримували плацебо, була аналогічною (11 і 9,3 % відповідно). частка пацієнтів з явищами, пов’язаними із суїцидальністю, під час фази активного лікування та фази після закінчення лікування в групі лікування вареникліном була незмінною; в групі застосування плацебо частка таких пацієнтів у фазі після закінчення лікування була нижчою. хоча випадків завершеного самогубства не було, один з пацієнтів з групи застосування вареникліну, в анамнезі якого було кілька суїцидальних спроб, вчинив спробу суїциду. у цьому дослідженні препарату для припинення паління було отримано недостатньо даних для остаточних висновків щодо безпеки застосування цього засобу пацієнтам з шизофренією чи шизоафективним розладом.

безпечність для нервово-психічної діяльності

дослідження за участю пацієнтів із наявністю або з відсутністю психічного розладу в анамнезі. варениклін оцінювали у ході рандомізованого, подвійного сліпого, з активним контролем і плацебо-контрольованого дослідження за участю пацієнтів із наявністю психічного розладу (психіатрична когорта, n = 4074) та пацієнтів без психічного розладу (непсихіатрична когорта, n = 3984) в анамнезі. суб’єкти дослідження віком 18–75 років, які палять не менше аніж 10 цигарок на добу, були рандомізовані у співвідношенні 1 : 1 : 1 : 1 у такі групи лікування: вареникліном у дозі 1 мг 2 рази на добу, бупропіоном (пролонгованої дії) у дозі 150 мг 2 рази на добу, групу нікотинозамісної терапії (трансдермальний нікотиновий пластир) у дозі 21 мг на добу з поступовим зменшенням дози, групу плацебо на період лікування в 12 тижнів; а потім за їх станом спостерігали протягом 12 тижнів після закінчення лікування.

первинною кінцевою точкою оцінки безпечності для пацієнтів була комбінація таких психоневрологічних побічних реакцій: тяжкі випадки тривоги, депресії, нездорового самопочуття, або ворожість, та/або помірна або тяжка ажитація, агресія, маячня, галюцинації, гоміцидальні ідеї, манія, паніка, параноя, психоз, суїцидальне мислення, суїцидальна поведінка або самогубство.

в таблиці 6 наведено частоту виникнення комбінованої первинної кінцевої точки, тобто розвитку комбінації психоневрологічних побічних реакцій, по групах лікування та значенню різниці ризиків [95 % ді (довірчий інтервал)] в порівнянні з плацебо в непсихіатричній когорті. крім цього, в таблиці показана частота виникнення комбінованої кінцевої точки з розвитком тяжких психоневрологічних побічних реакцій.

таблиця 6

нзт — трансдермальний нікотиновий пластир для нікотинозамісної терапії.

частота виникнення реакцій в комбінованій первинній кінцевій точці була низькою у всіх групах лікування і була аналогічною або нижчою під час застосування кожного з препаратів у порівнянні з плацебо. застосування вареникліну, бупропіону та нікотинозамісної терапії у пацієнтів непсихіатричної когорти не пов’язувалось зі значно підвищеним ризиком розвитку психоневрологічних побічних реакцій в комбінованій первинній кінцевій точці в порівнянні з плацебо (95 % ді були нижчими або включали нуль).

частка суб’єктів дослідження з суїцидальним мисленням та/або поведінкою за колумбійською шкалою оцінки серйозності суїцидальних намірів (columbia-suicide severity rating scale, c-ssrs) була аналогічною в групах вареникліну та плацебо протягом лікування, а також протягом періоду подальшого спостереження без лікування, що показано в таблиці 7.

таблиця 7

нзт — трансдермальний нікотиновий пластир для нікотинозамісної терапії.

під час лікування зареєстровано одне самогубство пацієнта в непсихіатричній когорті, який отримував плацебо.

у таблиці 8 наведено частоту виникнення комбінованої первинної кінцевої точки, тобто розвитку комбінації психоневрологічних побічних реакцій, по групах лікування та значенню різниці ризиків (95 % ді) в порівнянні з плацебо в психіатричній когорті. також показані окремі компоненти кінцевої точки.

крім цього, в таблиці показана частота виникнення комбінованої кінцевої точки з розвитком тяжких психоневрологічних побічних реакцій.

таблиця 8

	психіатрична когорта n = 4074
варениклін	бупропіон	нзт	плацебо
кількі Повідомлення Viber Telegram Зворотний дзвінок Онлайн чат Як вам зручніше з нами звʹязатися? Скасувати Кнопка зв'язку Підписатися