Лінезолід

Лінезолід — інструкція, застосування, дозування та побічні ефекти

Лінезолід — це ефективний системний антибіотик, який належить до класу оксазолідинонів. Застосовується для лікування інфекційних запалень, викликаних анаеробними та аеробними бактеріями. Випускається в різних формах (таблетки, порошок для суспензій, розчин для інфузій та ін'єкцій). Відрізняється доступною ціною та яскраво вираженою протимікробною дією

Склад та механізм дії

Дієвою речовиною в цьому препараті є linezolid. Також до складу входять моногідрат декстрози, безводна лимонна кислота, дигідрат цитрату натрію та вода. Є синтетичним препаратом. Ефективно бореться з аеробними грампозитивними бактеріями, також допомагає усувати грамнегативні бактерії та анаеробні мікроорганізми.

Активна речовина вибірково інгібує білковий синтез у клітинах бактерій шляхом зв'язування з рибосомою. Це призводить до зупинки утворення ініціювального комплексу, через що припиняється процес трансляції синтезу білка. Практика показує, що Лінезолід впливає на низку мікроорганізмів:

1. Аероби Staphylococcus aureus, Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium.
2. Стафілококи та стрептококи коагулазонегативного типу, а також груп C та G.
3. Анаероби Peptostreptococcus sp, Clostridium perfringens, Peptostreptococcus anaerobius.

Крім того, препарат активно впливає на резистентні мікроорганізми типу Pseudomonas sp, Moraxella catarrhalis тощо. Детальнішу інформацію ви можете отримати в інструкції до Лінезоліду. Після потрапляння в організм таблетки швидко абсорбуються – максимальна концентрація дієвих речовин у крові досягається приблизно через 2 години. Лінезолід є на 100% біодоступним, причому на його абсорбцію ніяк не впливає приймання їжі. Поступово розподіляється по всьому організму разом із плазмою, завдяки чому досягається системна дія антибіотика. Після метаболізму виводиться через нирки та печінку. 

Показання до застосування

Лінезолід призначається після детального обстеження пацієнта лікарем. Його застосовують для:

• лікування різних інфекційних захворювань, викликаних аеробними та анаеробними бактеріями та мікроорганізмами грампозитивного типу;
• нозокоміальної та позашпитальної пневмонії;
• інфекційного зараження м'яких тканин та шкірного покриву штамами Enterococcus spp. 

Також Лінезолід призначають для боротьби з інфекціями, спричиненими грамнегативними бактеріями. Може застосовуватись у комплексі з комбінованою терапією. Підходить для різних груп пацієнтів, у тому числі для дітей віком від 12 років.

Форми випуску та дозування

Випускається у різній формі: таблетки, розчин для ін'єкцій та інфузій, порошок для створення суспензії. Має прозорий, безбарвний чи коричневий відтінок. Дозування безпосередньо залежить від стану пацієнта та форми застосування.

При пероральному прийманні хворим призначають дві таблетки на добу. Зміна дозування у таких випадках не проводиться, оскільки препарат є на 100% біодоступним. Зазначимо, що для підвищення ефективності лікування пацієнтів можна перевести на іншу форму лікарського засобу після початку перорального застосування.

Дітям призначають 600 мг препарату кожні 12 годин. При цьому тривалість лікування становить 1,5–2 тижні. У разі наявності ентерококових інфекцій пити Лінезолід треба протягом 2–4 тижнів.

При парентеральному застосуванні спочатку проводять шкірну пробу, яка визначає чутливість до дієвої речовини. Інфузії роблять двічі на день. У разі потреби пацієнтів можна перевести на іншу форму застосування. Середній термін лікування становить 10–14 днів і визначається індивідуально після огляду пацієнта лікарем.

Протипоказання та побічні ефекти

До протипоказань, що вказані в інструкції, належить підвищена чутливість до активної речовини. Також не варто призначати препарат при:

• біполярному розладі;
• гострих запамороченнях;
• годуванні груддю;
• неконтрольованій артеріальній гіпертензії;
• прийманні інгібіторів захоплення серотоніну або трициклічних антидепресантів.

Побічні ефекти – вагінальний та оральний кандидоз, схильність до розвитку різних грибкових інфекцій та вагініту, безсоння, головний біль, присмак металу в роті, запаморочення, судоми, погіршення якості зору, дзвін у вухах, нудота, блювання. У деяких пацієнтів спостерігаються лихоманка, підвищена втома та біль у місці введення (у разі ін'єкцій). При прийманні антибіотика варто максимально відмовитися від їжі, яка містить тирамін (сири з пліснявою, салямі, куряча печінка, консервована та солона риба, копченості, субпродукти, паштети, вина типу Вермута, шоколад тощо).

Висновок

Лінезолід — це системний антибіотик, який допомагає ефективно боротися з аеробними та анаеробними бактеріями. Він випускається в різній формі, що дозволяє підібрати оптимальне рішення для конкретного пацієнта та хвороби.

Умови зберігання

Зберігати Лінезолід рекомендується в темному, недоступному для дітей місці, при температурі від 5 до 25 °C. 

Популярні питання

Для чого призначають Лінезолід?

Цей препарат є антибіотиком, який застосовується для лікування інфекційних запалень, спричинених анаеробними та аеробними бактеріями.

Як швидко діє препарат?

Максимальна концентрація досягається через 2 години після застосування. Терапевтичний ефект триває близько дня.

Чи можна застосовувати препарат при вагітності?

Тільки після консультації з лікарем та в тому випадку, якщо користь перевищує ризики для плода.

Чи можна поєднувати Лінезолід та алкоголь?

Робити це не рекомендується через зниження ефективності дієвої речовини та підвищене навантаження на печінку.

Чи має препарат наркотичний ефект?

Засіб не викликає звикання та не має наркотичного ефекту.

Чи можна застосовувати за кермом?

Препарат не викликає розладу уваги, тому його можна використовувати водіям та людям, які працюють із механізмами.

Препарат відпускається за рецептом?

Лінезолід є рецептурним препаратом. Застосовувати його потрібно лише після консультації з лікарем.

Список використаної літератури:

• Державний реєстр лікарських засобів України
• Компендіум 2024 — довідник лікарських препаратів
• Наказ МОЗ України «Про затвердження протоколів провізора (фармацевта)»
• Клінічна фармакологія: підручник / За ред. О. Я. Бабака, О. М. Біловола, І. С. Чекмана. — К.: Медицина, 2010