Еритроміцин 100 мг таблетки №20

Еритроміцин (Erythromycin) інструкція по застосуванню

Склад

Діюча речовина: еритроміцин;

• 1 таблетка містить еритроміцину – 100 мг;

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості

Таблетки круглої форми, білого або майже білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, з двоопуклою поверхнею. Допускаються ледь помітні вкраплення.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного використання. Макроліди. Еритроміцину. Код ATX J01F A01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Еритроміцин – макролідний антибіотик бактеріостатичної дії. У великих концентраціях і високочутливих мікроорганізмів може мати бактерицидний ефект. Проникає крізь клітинну мембрану бактерій і оборотно зв'язується із субодиницею 50S бактеріальних рибосом; гальмує транслокацію пептидів з акцепторної ділянки рибосоми донорську, перешкоджаючи подальшому синтезу білка.

Активний щодо грампозитивних бактерій: Streptococcus pyogenes, Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae, Staphylococcus aureus, Corynebacterium diphtheriae, Corynebacterium minutissimum, Listeria monocytogenes; грамнегативних бактерій: Bordetella pertussis, Legionella pneumophila, деяких штамів Haemophilus influenzae, Mycoplasma pneumoniae, а також щодо Entaemoeba hystolitica, Chlamydia trachomatis, Treponema pallidum.

До дії еритроміцину стійкі грамнегативні палички: кишкова, синьогнійна, а також шигели, сальмонели.

Фармакокінетика

Всмоктується з травного тракту, при цьому швидкість всмоктування залежить від індивідуальних особливостей організму. Біодоступність становить 30-65%. Максимальна концентрація у крові відзначається через 2 години після прийому. Розподіляється у більшості тканин та рідин організму, проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко.

Зв'язування з білками плазми становить 70-90%. Метаболізується у печінці, частково з утворенням неактивних метаболітів. Значна частина еритроміцину виводиться з організму з жовчю і лише 2-5% – у незміненому стані із сечею. Період напіввиведення – 1,4-2 години за нормальної функції нирок.

Клінічні властивості

Показання

Інфекції дихальних шляхів, у тому числі атипова пневмонія, інфекції ЛОР-органів (тонзиліт, отит, синусит), гнійно-запальні захворювання шкіри та її придатків, еритразму, дифтерія, гонорея, сифіліс, листериоз, хвороба легіонерів, інфекції в стомат мікроорганізмами, стійкими до бета-лактамних антибіотиків, пеніциліну, тетрацикліну, левоміцетину, хлорамфеніколу, стрептоміцину.

Протипоказання Еритроміцину

• Підвищена чутливість до еритроміцину або до будь-якого компонента препарату, макролідів;
• тяжка печінкова недостатність;
• наявність в анамнезі пацієнта подовження інтервалу QT (вродженого або набутого, підтвердженого документально) або шлуночкової аритмії серця, включаючи torsade de pointes»;
• порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагнезіємія – через ризик подовження інтервалу QT);
• одночасне застосування з симвастатином, домперидоном, толтеродином, мізоластином, амісульпридом, терфенадином, астемізолом, пімозидом або цизапридом, ерготаміну та дигідроерготаміну;
• одночасне застосування з ломітапідом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та іншими видами взаємодій

Протипоказано спільне застосування еритроміцину з:

• астемізолом або терфенадином, цизапридом, кларитроміцином, пімозидом: підвищується ризик розвитку кардіотоксичності: подовження інтервалу QT, тяжких порушень серцевого ритму, у тому числі аритмій типу “torsade de pointes”, зупинки серця;
• ерготамін або дигідроерготамін: можливі реакції гострої токсичності зі спазмом судин, дизестезією (еритроміцин пригнічує метаболізм ерготаміну та дигідроерготаміну, посилюючи пов'язаний з ерготамін спазм судин).

Біотрансформація еритроміцину відбувається головним чином у печінці за участю системи цитохрому Р450. Еритроміцин внаслідок впливу на активність цитохрому Р450 взаємодіє з такими препаратами:

• теофіліном, амінофіліном, кофеїном: підвищує їх концентрацію у сироватці крові та токсичність – необхідне зниження доз цих препаратів та контроль їх концентрації у сироватці крові. Повідомлялося, що при пероральному застосуванні еритроміцину одночасно з теофіліном спостерігається значне зниження концентрації еритроміцину у сироватці крові. Це зниження може призвести до субтерапевтичних концентрацій еритроміцину;
• дигоксином: підвищує абсорбцію та концентрацію його у сироватці крові;
• циклоспорином: підвищує концентрацію та посилює його нефротоксичність;
• карбамазепін: еритроміцин здатний знижувати його печінковий метаболізм, що дозволяє знижувати дозу карбамазепіну до 50% при одночасному застосуванні препаратів;
• препаратами, які індукують CYP3A4 (такі як рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, препарати звіробою): можуть індукувати метаболізм еритроміцину. Це може призвести до субтерапевтичного рівня еритроміцину в крові та зниження його ефекту. Індукція поступово зменшується протягом двох тижнів після припинення лікування індукторами CYP3A4. Еритроміцин не слід застосовувати протягом двох тижнів після лікування індукторами CYP3A4;
• кортикостероїди: потрібна обережність при одночасному застосуванні еритроміцину з системними та інгаляційними кортикостероїдами, які переважно метаболізуються CYP3A, у зв'язку з можливим підвищенням системної експозиції кортикостероїдів. Слід ретельно спостерігати побічні реакції у пацієнтів при одночасному застосуванні системних кортикостероїдів;
• фенітоїном, альфентаніл, метилпреднізолоном, бензодіазепінами. (такими як триазолам, алпразолам, мідазолам), гексобарбіталом, вальпроєвою кислотою, такролімусом, рифабутином, зопіклоном, бромокриптином, каберголіном: підвищує концентрацію та посилює їх токсичність – необхідна корекція доз цих препаратів;
• дизопірамідом, хінідином, прокаїнамідом: може подовжувати інтервал QT або викликати шлуночкову тахікардію;
• пероральними контрацептивами: збільшує ризик їхньої гепатотоксичності, зменшує їх ефективність, втручаючись у бактеріальний гідроліз стероїдних кон'югатів у кишечнику і тим самим реабсорбуючи некон'югований стероїд, в результаті цього в плазмі рівня активного стероїду може знижуватися;
• протигрибковими препаратами: можливий розвиток кардіотоксичності (подовження інтервалу QT, пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «пірует») і, як наслідок, зупинка серця. Застосування комбінації цих лікарських засобів протипоказане;
• антикоагулянтами (варфарин, ацетокумарол): посилює їх ефекти, більш виражені у людей похилого віку. Тому слід постійно контролювати протромбіновий час; повідомлялося про посилення антикоагулянтних ефектів при одночасному застосуванні еритроміцину та перорального антикоагулянту ривароксабану;
• інгібіторами HMG-CoA – редуктази: еритроміцин протипоказаний пацієнтам, які отримують інгібітори HMG-CoA – редуктази ловастатин та симвастатин (див. розділ "Протипоказання"). Повідомлялося, що еритроміцин підвищує концентрацію інгібіторів HMG-CoA – редуктазу. у плазмі крові. Також повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу у пацієнтів, які приймали ці лікарські засоби одночасно;
• ломітапідом: одночасне застосування з еритроміцином протипоказане через можливість значного підвищення рівня трансаміназ (див. Особливості застосування);
• силденафіл (віагра): посилює його системну дію – необхідне зменшення дози силденафілу;
• блокаторами кальцієвих каналів, такими як фелодипін, верапаміл: уповільнює елімінацію та посилює їх ефект. Були повідомлення про виникнення гіпотензії, брадіаритмії, лактатацидозу при одночасному їх прийомі з еритроміцином;
• зафірлукастом: зменшує його концентрацію у плазмі крові;
• сульфаніламідами, тетрацикліном, стрептоміцином: посилення дії еритроміцину;
• колхіцином, вінбластином: повідомлялося про токсичність при взаємодії з еритроміцином;
• циметидином: збільшення ризику його токсичності, зокрема оборотної глухоти;
• леводопою (у поєднанні з карбідопою): можливе інгібування абсорбції карбідопи та зниження рівня леводопи у плазмі крові. За такої комбінації необхідно проводити моніторинг клінічної картини. Можлива корекція дози леводопи;
• бактерицидними бета-лактамними антибіотиками (наприклад, пеніциліном, цефалоспорином): існує антагонізм in vitro між еритроміцином та бактерицидними бета-лактамними антибіотиками;
• кліндаміцином, лінкоміцином і хлорамфеніколом: еритроміцин протидіє їх ефектам, а також ці препарати інактивують еритроміцин, тому їх не можна застосовувати разом з еритроміцином. Це ж стосується стрептоміцину, тетрациклінів і колесистину;
• препаратами, що підвищують кислотність шлункового соку, а також із кислими напоями: не можна застосовувати разом, оскільки вони інактивують еритроміцин;
• інгібіторами протеази: при одночасному застосуванні еритроміцину та інгібіторів протеази спостерігається пригнічення розпаду еритроміцину;
• гідроксихлорохіном та хлорохіном: еритроміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які отримують ці лікарські засоби, які, як відомо, подовжують інтервал QT, через можливість індукції серцевої аритмії та серйозних несприятливих серцево-судинних явищ.

Препарат може впливати на результати визначення рівня катехоламінів у сечі, проведені флюорометричним методом.

Особливості застосування препарату

Перед застосуванням еритроміцину слід зібрати докладний анамнез пацієнта щодо реакцій підвищеної чутливості до еритроміцину, інших макролідів або інших алергенів. Повідомлялося про рідкісні серйозні алергічні реакції, включаючи гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP). Якщо у зв'язку із застосуванням еритроміцину розвивається реакція підвищеної чутливості, слід негайно припинити застосування препарату та розпочати симптоматичне лікування. Лікарі повинні враховувати, що рецидив алергічних симптомів може статися у разі припинення симптоматичної терапії.

Перед застосуванням препарату доцільно визначити збудник захворювання зменшення ризику розвитку стійких форм бактерій. Але лікування еритроміцином можна розпочинати до проведення антибіотикограми, після отримання якої продовжити лікування або провести відповідну заміну препарату.

При застосуванні препаратів еритроміцину повідомлялося про порушення функції печінки, включаючи підвищення рівня печінкових ферментів у сироватці крові, гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит без жовтяниці. Еритроміцин виводиться головним чином печінкою, тому слід з обережністю призначати його пацієнтам з порушенням печінкової функції, жовтяницею в анамнезі або пацієнтам, які лікуються потенційно гепатотоксичними ліками. При тривалому лікуванні препаратом або прийому великих доз необхідно контролювати функцію печінки.

У пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю, у пацієнтів похилого віку, враховуючи вікові зміни функції печінки та нирок, підвищується ризик розвитку ототоксичного ефекту.

У пацієнтів, які отримували макроліди, включаючи еритроміцин, спостерігали подовження інтервалу QT, що відбиває вплив на реполяризацію серця та створює ризик розвитку серцевої аритмії, в т.ч. «torsade de pointes», іноді з летальним кінцем.

Еритроміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з ішемічною хворобою серця, вираженою серцевою недостатністю, порушеннями провідності або клінічно значущою брадикардією, пацієнтам (особливо похилого віку), які одночасно приймають інші лікарські засоби, пов'язані з подовженням інтервалу QT.

Епідеміологічні дослідження, що вивчали ризик несприятливих серцево-судинних наслідків при застосуванні макролідів, показали різні результати. Деякі обсерваційні дослідження виявили невеликий короткочасний ризик виникнення аритмії, інфаркту міокарда та серцево-судинної смертності, пов'язаних із макролідами, включаючи еритроміцин. Враховуючи ці результати, лікарю перед призначенням еритроміцину слід оцінити користь та ризик лікування препаратом.

Як подовження інтервалу QT на ЕКГ, розвиток шлуночкових аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії та аритмії типу. de pointes» препарат обережно призначають пацієнтам з аритміями в анамнезі.

Необхідно проводити контроль за пацієнтами з бронхіальною астмою, які приймають теофілін та еритроміцин, у тому числі оцінювати рівень теофіліну в крові, щоб уникнути інтоксикації.

Препарат може посилювати симптоми захворювання у хворих з м'ястенією gravis.
У тяжких хворих, які приймають одночасно з еритроміцином ловастатин, спостерігалися випадки рабдоміолізу з нирковою недостатністю. Тому при необхідності призначення комбінованого лікування ловастатином або іншими інгібіторами HMG-CoA редуктази та еритроміцину необхідно ретельно оцінювати співвідношення користь/ризик, спостерігати за появою таких симптомів, як біль у м'язах, слабкість, та контролювати рівні креатинкінази та трансаміназ у сринах.

Лікування антибактеріальними препаратами призводить до порушення нормальної флори товстого кишечника і може призвести до надмірного зростання резистентних штамів Clostridium difficile, токсини яких є основною причиною псевдомембранозного коліту. Псевдомембранозний коліт виникає як безпосередньо під час прийому препарату, так і протягом 2 місяців після завершення антибактеріальної терапії. Про випадки розвитку псевдомембранозного коліту від легкої форми до загрози життю повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів. Тому важливо враховувати можливість псевдомембранозного коліту у пацієнтів із діареєю після прийому антибактеріальних препаратів. У легких випадках зазвичай достатньо відмінити препарат, у тяжких – слід призначати метронідазол чи ванкоміцин. Протипоказаний прийом засобів, що уповільнюють перистальтику кишок.

Тривале або повторне застосування еритроміцину, як і інших антибактеріальних препаратів, може спричинити надмірне зростання нечутливих мікро організмів, зокрема грибків. Якщо в процесі лікування розвивається суперінфекція, прийом еритроміцину необхідно припинити та застосувати відповідні заходи.

При лікуванні сифілісу у вагітних необхідно враховувати, що у плода препарат не досягає терапевтичних концентрацій, тому після народження дитини слід призначати пеніцилін немовлятам, матері яких застосовували еритроміцин.

Повідомлялося про гіпертрофічний пілоростеноз у дітей (IHPS), що виникає у немовлят після терапії еритроміцином. Епідеміологічні дослідження, що включають дані метааналізів, що передбачають збільшення у 2-3 рази ризику виникнення IHPS, особливо протягом перших 14 днів життя. Наявні дані свідчать про ризик 2,6% (95% ДІ: 1,5-4,2%) після дії еритроміцину протягом цього періоду. Ризик IHPS у загальній популяції становить 0,1-0,2%.

Препарат може спотворювати результати визначення рівня катехоламінів у сечі, проведених флюорометричним методом.

Препарати, що підвищують кислотність шлункового соку та кислі напої, інактивують еритроміцин. Еритроміцин не можна запивати молоком та молочними продуктами.

Препарат містить у своєму складі натрій (натрію кроскармелозу, натрію лаурилсульфат), який слід враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контролем вмісту натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Наявні результати епідеміологічних досліджень ризику виникнення серйозних вроджених вад розвитку при застосуванні макролідів, включаючи еритроміцин, під час вагітності суперечливі. У деяких обсерваційних дослідженнях на людях повідомлялося про серцево-судинні вади розвитку після впливу лікарських засобів, що містять еритроміцин, на ранніх термінах вагітності.

Препарат проникає через плаценту, але концентрація у сироватці крові плода низька.

Повідомлялося, що застосування макролідних антибіотиків матерями протягом 10 тижнів після пологів підвищує ризик розвитку гіпертрофічного пілоростенозу у немовлят (IHPS).

Еритроміцин слід застосовувати жінкам під час вагітності лише за крайньої необхідності.

Еритроміцин проникає у грудне молоко, тому на період лікування годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами.

Враховуючи наявність побічних реакцій (запаморочення, галюцинації, судоми, сплутаність свідомості, оборотна втрата слуху), при лікуванні препаратом необхідно утримуватись від керування автотранспортом або іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози Еритроміцин

Дозу встановлювати індивідуально залежно від локалізації та тяжкості перебігу інфекції, чутливості збудника.

Застосовувати внутрішньо за 1-1,5 години до або через 2-3 години після їди.

Дорослим по 200-500 мг 4 десь у день; висока разова доза – 500 мг, добова – 2 г.

Дітям:

• від 30 до 50 мг кг маси тіла на добу, розподілених на 4 прийоми через кожні 6 годин;
• у віці від 3 до 6 років – 500-700 мг на добу;
• у віці від 6 до 8 років – 700 мг на добу;
• у віці від 8 до 14 років – за 1 добу, розподілити добову дозу на 4 прийоми;
• віком від 14 років – доза для дорослих.

Пацієнтам похилого віку не потрібна зміна дозування; рекомендується спостереження за функцією печінки у зв'язку з можливим її порушенням у цій віковій групі.

Курс лікування - 5-14 днів, після зникнення симптомів захворювання препарат застосовувати ще протягом 2 днів.

Діти

Препарат застосовувати дітям віком від 3 років відповідно до рекомендацій, зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».

Передозування

Симптоми: нудота, блювання, діарея та почуття дискомфорту в ділянці шлунка; порушення функції печінки, можливо, до гострої печінкової недостатності; втрата слуху, шум у вухах, запаморочення (особливо у хворих з нирковою та/або печінковою недостатністю).

Лікування: промивання шлунка, застосування активованого вугілля, симптоматичне лікування. Гемодіаліз, перитонеальний діаліз та форсований діурез не ефективні.

Побічні реакції Еритроміцину

Кров та лімфатична система: агранулоцитоз, еозинофілія.

Серцева система: подовження інтервалу QT на ЕКГ, серцебиття, шлуночкові аритмії, у тому числі шлуночкова тахікардія, шлуночкова фібриляція та аритмія типу “torsade de pointes”, зупинка серця.

Органи слуху та рівноваги: зниження слуху та/або шум у вухах, що зникає після відміни препарату. Були окремі повідомлення про оборотну втрату слуху, головним чином у пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів, які отримували високі дози еритроміцину (понад 4 г на добу).

Травний тракт: найчастішими побічними реакціями при застосуванні пероральних препаратів еритроміцину є шлунково-кишкові розлади, що залежать від дози. Повідомлялося про наступні реакції: біль в епігастрії, нудота, блювання, діарея, панкреатит, анорексія, гіпертрофічний пілоростеноз у дітей. Рідко повідомлялося про виникнення псевдомембранозного коліту.

Загальні порушення та порушення у місці введення: біль у грудях, лихоманка, нездужання.

Гепатобіліарна система: холестатичний гепатит, жовтяниця, печінкова дисфункція, гепатомегалія, печінкова недостатність, гепатоцелюлярний гепатит.

Імунна система: алергічні реакції, включаючи реакції анафілаксії, у т.ч. анафілактичний шок.

Дослідження: підвищення рівня «печінкових» ферментів у сироватці крові.

Нервова система: надходили окремі повідомлення про транзиторні побічні реакції центральної нервової системи, включаючи сплутаність свідомості, судоми, запаморочення, кошмарні сновидіння, проте причинно-наслідковий зв'язок достовірно не був встановлений.

Психічні розлади: галюцинації.

Органи зору: оптична мітохондріальна нейропатія.

Сечовидільна система: інтерстиціальний нефрит.

Шкіра та підшкірна клітковина: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, екзантема, ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема; гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP).

Судинна система: гіпотензія.

Інфекції та паразитарні захворювання: під час тривалого або повторного курсу лікування еритроміцину може розвинутись суперінфекція, спричинена стійкими до препарату бактеріями.

Iнше: ефекти, зумовлені хіміотерапевтичною дією: кандидоз ротової порожнини, кандидоз піхви; поява симптомів міастенічного синдрому/загострення існуючої м'ястенії gravis.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

В оригінальній упаковці за температури не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 20 таблеток у блістері, по 1 блістеру у пачці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.