Фуросемід розчин для ін'єкцій 10 мг/мл по 2 мл ампула №10 ОЗ ДНЦЛЗ ТОВ (Україна, Харків)

Фуросемід (Furosemid) інструкція по застосуванню

Склад

Діюча речовина: furosemidе;

• 1 мл розчину містить фуросеміду 10 мг;

Допоміжні речовини: натрію хлорид, розчин натрію гідроксиду 1 М, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості

Прозорий, безбарвний або із злегка жовтуватим відтінком розчин.

Фармакотерапевтична група

Високоактивні діуретики. Препарати сульфамідів.
Код АТ Х С03С А01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Фуросемід є петльовим. діуретиком швидкої дії, що володіє відносно сильним та короткочасним діуретичним ефектом. Фуросемід блокує Na + K + 2 Cl - котранспортер, розташований у базальних мембранах клітин товстого сегмента висхідної частини петлі Генле. Ефективність салуретичної дії фуросеміду, таким чином, залежить від того, чи потрапляє лікарський засіб у канальці в місцях просвітів шляхом аніонотранспортного механізму. Діуретичний ефект виникає в результаті пригнічення реабсорбції натрію хлориду в цьому сегменті петлі Генле. В результаті фракційна екскреція натрію може досягати 35% гломерулярної фільтрації натрію. Вторинні ефекти збільшеної екскреції натрію полягають у підвищеному виведенні сечі (завдяки осмотично зв'язаній воді) та збільшеній дистальній канальцевій секреції калію. Також підвищується екскреція іонів кальцію та магнію. Фуросемід викликає дозозалежну стимуляцію системи ренін-ангіотензин-альдостерон. При серцевій недостатності фуросемід призводить до гострого зменшення переднавантаження серця (шляхом звуження ємнісних венозних судин). Цей ранній судинний ефект простагландинопосередній і передбачає адекватну функцію нирок з активацією системи ренін-ангіотензин та неушкодженим синтезом простагландинів. Крім того, завдяки властивому йому натрійуретичному ефекту фуросемід знижує реактивність судин щодо катехоламінів, яка збільшена у хворих на артеріальну гіпертензію.

Антигіпертензивна ефективність фуросеміду пояснюється збільшеною екскрецією натрію, зниженим об'ємом крові та зменшеною відповіддю гладких м'язів судин на стимуляцію вазоконстрикторами або судинозвужувальними засобами.

Початок діуретичного ефекту спостерігається протягом 15 хв або після внутрішньовенного введення дози фуросеміду.

Дозозалежне збільшення діурезу та натрійурезу спостерігалося у здорових добровольців, які отримували фуросемід у дозах 10-100 мг. Тривалість дії у здорових добровольців становить приблизно 3 години після внутрішньовенного введення 20 мг фуросеміду.

У пацієнтів взаємозв'язок між концентраціями незв'язаного (вільного) фуросеміду всередині трубчастих органів (визначена на основі швидкості екскреції фуросеміду в сечу) та натрійуретичним ефектом виражається у формі кривої сигмоїдної з мінімальною ефективною швидкістю екскреції фуросеміду 0, що становить. Таким чином, безперервна інфузія фуросеміду ефективніша, ніж повторні болюсні ін'єкції. Крім того, крім певної болюсної дози лікарського засобу не спостерігається значного збільшення ефекту. Ефект фуросеміду зменшується, якщо відбувається занижена тубулярна секреція або зв'язування препарату з альбуміном усередині канальців.

Фармакокінетика

Об'єм розподілу фуросеміду становить від 0,1 до 0,2 л на 1 кг маси тіла. Обсяг розподілу може бути вищим залежно від захворювання.
Фуросемід (понад 98%) утворює міцні сполуки з протеїнами плазми, особливо з альбуміном.

Фуросемід виводиться головним чином у незміненому вигляді секрецією в проксимальний каналець. Після введення від 60 до 70% введеної дози фуросеміду виводиться саме таким чином. Метаболіт фуросеміду - глюкуронід - становить 10-20% речовин, що містяться в сечі. Залишкова доза виводиться із фекаліями, ймовірно, шляхом біліарної секреції.

Кінцевий період напіввиведення фуросеміду після внутрішньовенного призначення становить приблизно від 1 до 1,5 години.

Фуросемід проникає у грудне молоко, через плацентарний бар'єр і повільно потрапляє у плід. Фуросемід визначається у плода або новонародженого в тих же концентраціях, що і у матері дитини.

Захворювання нирок

При нирковій недостатності виведення фуросеміду уповільнене, а період напіввиведення подовжений; Кінцевий період напіввиведення може тривати до 24 годин у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю.
При нефротичному синдромі зменшені концентрації білків плазми приводять до підвищення концентрацій незв'язаного (вільного) фуросеміду. З іншого боку, ефективність фуросеміду у цих пацієнтів знижена завдяки зв'язуванню з інтратубулярним альбуміном та заниженою канальцевою секрецією.
Фуросемід погано піддається діалізу у пацієнтів, яким проводять гемодіаліз, перитонеальний діаліз та хронічний перитонеальний діаліз в амбулаторних умовах.

Печінкова недостатність

При печінковій недостатності період напіввиведення фуросеміду збільшується на 30-90%, переважно завдяки більшому обсягу розподілу. Слід зазначити, що у цій групі пацієнтів спостерігається велика різноманітність усіх фармакокінетичних параметрів.

Застійна серцева недостатність, тяжка артеріальна гіпертензія, пацієнти похилого віку. Виведення фуросеміду сповільнене через зменшення функції нирок у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, тяжкою артеріальною гіпертензією та у пацієнтів похилого віку.

Недоношені та доношені немовлята

Залежно від рівня сформованості нирок виведення фуросеміду може бути сповільненим. Метаболізм препарату також зменшується, якщо у немовлят порушена глюкуронізація. Кінцевий період напіввиведення триває менше 12 годин у плода від 33 тижнів після запліднення яйцеклітини. У немовлят від 2 місяців кінцевий кліренс аналогічний кліренсу у дорослих пацієнтів.

Клінічні властивості

Показання

• Набряки при хронічній застійній серцевій недостатності (якщо необхідне лікування із застосуванням діуретиків).
• Набряки при гострій застійній серцевій недостатності.
• Набряки при ХНН.
• Гостра ниркова недостатність, у тому числі у вагітних або під час пологів.
• Набряки при захворюваннях печінки (при необхідності для доповнення до лікування із застосуванням антагоністів альдостерону).
• Гіпертензивний криз (як засіб, що підтримує).
• Підтримка форсованого діурезу.

Протипоказання Фуросеміду

• Гіперчутливість до фуросеміду або інших компонентів, що входять до складу препарату.
• У пацієнтів з алергією на сульфонаміди (наприклад, сульфонамідні антибіотики або сульфонілсечовину) може виявитися перехресна чутливість до фуросеміду.
• Гіповолемія чи зневоднення організму.
• Ниркова недостатність у вигляді анурії, якщо не спостерігається терапевтична відповідь на фуросемід.
• Ниркова недостатність внаслідок отруєння нефротоксичними чи гепатотоксичними препаратами.
• Тяжка гіпокаліємія.
• Тяжка гіпонатріємія.
• Прекоматозний або коматозний стан, що асоціюється з печінковою енцефалопатією.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та іншими видами взаємодій

Нерекомендовані композиції.

В окремих випадках прийом фуросеміду протягом 24 годин після хлоралгідрату може спричинити припливи, підвищене потовиділення, збуджений стан, нудоту, підвищення артеріального тиску та тахікардію. Отже, не рекомендується одночасне застосування фуросеміду та хлоралгідрату.

Фуросемід може потенціювати ототоксичність аміноглікозидів та інших ототоксичних лікарських засобів. Оскільки це може призвести до пошкодження, що має незворотний характер, ці лікарські засоби не слід застосовувати одночасно з фуросемідом.

Комбінації, що вимагають вжиття запобіжних заходів

При одночасному застосуванні цисплатину та фуросеміду існує ризик виникнення ототоксичних ефектів. Крім цього, може посилюватись нефротоксичність. цисплатину, якщо фуросемід не призначати в низьких дозах (наприклад 40 мг пацієнтам з нормальною функцією нирок) та позитивним балансом рідини, якщо препарат застосовувати для досягнення ефекту форсованого діурезу під час терапії цисплатином.

Фуросемід зменшує виведення солей літію і може призводити до збільшення рівнів літію в сироватці крові, що призводить до підвищеного ризику токсичності літію, включаючи більший ризик виникнення кардіотоксичних та нейротоксичних ефектів літію. Таким чином, рекомендується проводити ретельний моніторинг рівнів літію у пацієнтів, які отримують таку комбіновану терапію.

Пацієнти, які отримують діуретики, можуть страждати від тяжкої гіпотензії та погіршення функції нирок, включаючи випадки ниркової недостатності, особливо при першому застосуванні інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту (інгібітор АПФ) або антагоніста рецептора ангіотензину II. Слід вирішити, чи слід тимчасово припинити застосування фуросеміду або принаймні знизити дозу фуросеміду за 3 дні до початку лікування або збільшити дозу інгібітора АПФ або антагоніста рецептора ангіотензину II.

Рисперидон: слід виявляти обережність та ретельно зважувати ризик та користь перед тим, як прийняти рішення про проведення комбінованої терапії або одночасного застосування з фуросемідом або іншими потужними діуретиками.

Комбінації, що мають застереження

Одночасне застосування нестероїдних протизапальних лікарських засобів, включаючи ацетилсаліцилову кислоту, може зменшувати дію фуросеміду. У пацієнтів із зневодненням організму або з гіповолемією нестероїдні протизапальні лікарські засоби можуть призвести до гострої серцевої недостатності. Під дією фуросеміду може збільшуватись токсичність саліцилату.

Зменшення ефективності фуросеміду може виникнути після спільного застосування з фенітоїном.

Застосування кортикостероїдів, карбеноксолону, кореня солодки у великих дозах та тривале застосування проносних засобів може збільшити ризик розвитку гіпокаліємії.

Деякі порушення електролітного балансу (такі як гіпокаліємія, гіпомагніємія) можуть підвищувати токсичність деяких інших лікарських засобів (наприклад, препаратів дигіталісу та лікарських засобів, що викликають синдром подовження інтервалу QT).

Якщо антигіпертензивні препарати, діуретики або інші лікарські засоби, які мають властивість знижувати артеріальний тиск, застосовувати одночасно з фуросемідом, слід очікувати ще більшого зниження артеріального тиску.
Пробенецид, метотрексат та інші лікарські засоби, які, як і фуросемід, підлягають значній канальцевій секреції у нирках, можуть знижувати ефективність фуросеміду. І навпаки, фуросемід може зменшувати виведення цих лікарських засобів нирками. Проведення лікування із застосуванням високих доз (як фуросеміду, так і інших лікарських засобів) може призвести до збільшення їх рівнів у сироватці крові та зростання ризику побічних ефектів, спричинених прийомом фуросеміду або супутньої терапії.

Може знижуватися ефективність антидіабетичних лікарських засобів та симпатоміметиків, які мають властивість підвищувати артеріальний тиск (наприклад епінефрину, норепінефрину). Може посилюватися дія курареподібних м'язових релаксантів або теофіліну.

Можливе посилення шкідливого впливу нефротоксичних лікарських засобів на нирки.

Порушення функції нирок може розвинутись у пацієнтів, які отримують супутню терапію фуросемідом та високі дози окремих цефалоспоринів.

Одночасне застосування циклоспорину А та фуросеміду асоціюється зі збільшеним ризиком виникнення подагричного артриту, вторинного щодо гіперурикемії, спричиненої фуросемідом, та порушенням ниркової екскреції уратів, спричиненої циклоспорином.

У пацієнтів, які належали до групи високого ризику розвитку нефропатії внаслідок терапії радіоконтрастними речовинами, при лікуванні фуросемідом спостерігалася велика частота погіршення функції нирок після отримання радіоконтрастних речовин у порівнянні з такою у пацієнтів групи високого ризику, яким проводили внутрішньовенну гідратацію до призначення радіоконтрастних речовин.

Особливості застосування препарату

Під час лікування слід забезпечувати постійний відтік сечі. Пацієнти з частковою обструкцією відтоку сечі потребують пильної уваги, особливо на початкових етапах лікування.

Лікування із застосуванням фуросеміду потребує постійного медичного спостереження за пацієнтом.

Необхідно особливо ретельний моніторинг стану:

• хворих на артеріальну гіпотензію;
• пацієнтів, які потрапляють до групи особливого ризику внаслідок значного зниження артеріального тиску, наприклад, пацієнтів з вираженим стенозом коронарних артерій або кровоносних судин, що забезпечують кров головним мозком;
• пацієнтів із латентною або вираженою формою цукрового діабету;
• хворих на подагру;
• пацієнтів із гепаторенальним синдромом, тобто з функціональною нирковою недостатністю, що асоціюється з тяжким захворюванням печінки;
• пацієнтів з гіпопротеїнемією, що асоціюється з нефротичним синдромом (ефект фуросеміду може послаблюватися одночасно з потенціюванням ототоксичності). Необхідне обережне титрування дози;
• недоношених немовлят (можливий розвиток нефрокальцинозу/нефролітіазу); слід проводити моніторинг функції нирок та провести ультрасонографію нирок.

Моніторинг натрію, калію та креатиніну сироватки крові загалом рекомендується під час терапії фуросемідом. Особливо ретельного моніторингу потребують пацієнти групи високого ризику розвитку електролітних дисбалансів або у разі значної додаткової втрати рідини (наприклад, внаслідок блювання, діареї чи інтенсивного виділення поту). Гіповолемію або зневоднення організму, а також будь-які суттєві порушення електролітного та кислотно-лужного балансу слід відкоригувати. Для цього може знадобитися тимчасове припинення терапії фуросемідом.

На розвиток порушень електролітного балансу впливають такі фактори, як існуючі захворювання (наприклад, цироз печінки, серцева недостатність), супутнє застосування лікарських засобів та харчування. Наприклад, внаслідок блювання або діареї може виникнути нестача калію.

При застосуванні препарату доцільно рекомендувати пацієнтові вживати їжу з високим вмістом калію (печена картопля, банани, томати, шпинат, сухофрукти). Слід пам'ятати, що при застосуванні фуросеміду може виникнути необхідність медикаментозної компенсації дефіциту калію.

Серед пацієнтів похилого віку з деменцією більш високий рівень летальності спостерігався у пацієнтів, які отримували фуросемід одночасно з рисперидоном порівняно з пацієнтами, які отримували тільки рисперидон або фуросемід.

Слід виявляти обережність та ретельно зважувати ризики та користь перед тим, як прийняти рішення про застосування такої комбінації або одночасного лікування із застосуванням інших потужних діуретиків. Слід уникати зневоднення.

Слід уникати одночасного вживання алкоголю та фуросеміду.
Цей лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто. практично вільно від натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Фуросемід проникає через плацентарний бар'єр. Його не слід призначати в період вагітності, за винятком випадків лікування при життєвих показаннях. Лікування препаратом у період вагітності вимагає спостереження за зростанням та розвитком плода.

Період годування груддю

Фуросемід проникає у грудне молоко та може інгібувати лактацію. Жінкам слід припинити годування груддю на період лікування фуросемідом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

При застосуванні препарату деякі побічні ефекти (наприклад, несподіване значне зниження артеріального тиску) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги та швидкість його реакції.

Тому на період лікування слід утримуватись від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози Фуросемід

Режим дозування встановлює лікар індивідуально, залежно від виразності розладів водно-електролітного балансу, величини клубочкової фільтрації, тяжкості стану пацієнта. У процесі застосування препарату слід коригувати показники водно-електролітного балансу з урахуванням діурезу та динаміки стану пацієнта.

Фуросемід призначати внутрішньовенно тільки в тому випадку, коли перорально прийом недоцільний або неефективний (наприклад при порушенні всмоктування в кишечнику) або в разі необхідності швидкого ефекту. У разі застосування внутрішньовенної терапії рекомендується якнайшвидший перехід до терапії фуросемідом для перорального застосування.

Для досягнення оптимальної ефективності та пригнічення зустрічної регуляції віддається перевага безперервна інфузія фуросеміду порівняно з повторними ін'єкціями болюсними.

У тих випадках, коли безперервна інфузія фуросеміду недоцільна для подальшого лікування після введення однієї або кількох болюсних доз, віддає перевагу подальшій схемі лікування з призначенням низьких доз, які вводять через короткі інтервали часу (приблизно 4 години), порівняно з великими болюсними дозами.

Для дорослих рекомендується максимальна добова доза фуросеміду – 1500 мг.

Для дітей рекомендована доза фуросеміду для парентерального введення становить 1 мг/кг маси тіла, але максимальне добове дозування не повинно перевищувати 20 мг.

Спеціальні рекомендації щодо дозування

Дозування для дорослих базується на використанні наведених нижче рекомендацій.

Набряки при хронічній застійній серцевій недостатності. Рекомендована початкова доза перорального прийому становить від 20 мг до 50 мг на добу. При необхідності можна регулювати дозу відповідно до терапевтичної відповіді пацієнта.

Рекомендується приймати добову дозу, розподілену на 2 або 3 прийоми.
Набряки при гострій застійній серцевій недостатності. Початкова доза, що рекомендується, становить від 20 мг до 40 мг, призначати у вигляді болюсної ін'єкції. При необхідності можна регулювати дозу відповідно до терапевтичної відповіді пацієнта.

Набряки при ХНН

Натрійуретична дія фуросеміду залежить від певної кількості факторів, включаючи ступінь тяжкості ниркової недостатності та баланс натрію. Отже, неможливо точно передбачити ефективність дози. Пацієнтам з хронічною нирковою недостатністю слід обережно титрувати дозу для забезпечення поступової початкової втрати рідини. Для дорослих пацієнтів це застосування такої дози, що призводить до добового зменшення маси тіла приблизно на 2 кг (приблизно 280 ммоль Na + ).

У разі введення дозу фуросеміду можна визначати наступним чином: лікування починається з введення безперервної внутрішньовенної інфузії 0,1 мг протягом 1 хвилини, потім швидкість інфузії збільшується кожні півгодини залежно від відповіді пацієнта.

При гострій нирковій недостатності, перш ніж розпочати застосування фуросеміду, слід компенсувати гіповолемію, артеріальну гіпотензію та суттєвий електролітний та кислотно-лужний дисбаланс.

Рекомендується якнайшвидше перейти від введення внутрішньо до перорального прийому.

Початкове дозування, що рекомендується, становить 40 мг, призначати у вигляді внутрішньовенної ін'єкції. Якщо призначення даної дози не призводить до бажаного збільшення виведення рідини, фуросемід можна призначати у вигляді безперервної інфузії, починаючи з введення від 50 до 100 мг лікарського засобу за 1 годину.
Набряки при захворюваннях печінки. Фуросемід призначати як доповнення до терапії антагоністами альдостерону у випадках, коли застосування лише антагоністів альдостерону недостатньо. Для запобігання ускладненням, таким як ортостатична гіпотензія або порушення електролітного та кислотно-лужного балансу, дозу слід обережно титрувати, щоб забезпечити поступову початкову втрату рідини. Для дорослих пацієнтів це запровадження такої дози, що призводить до добового зменшення маси тіла приблизно на 0,5 кг. Якщо введення є абсолютно необхідним, початкова разова доза становить 20-40 мг.

Гіпертензивний криз

Рекомендовану початкову дозу від 20 мг до 40 мг призначають у вигляді внутрішньовенної болюсної ін'єкції. При необхідності можна регулювати дозу залежно від терапевтичної відповіді пацієнта.

Підтримка форсованого діурезу при отруєнні

Фуросемід призначати внутрішньовенно додатково до введення інфузій електролітних розчинів. Доза залежить від терапевтичної відповіді на фуросемід. Втрату рідини та електролітів слід регулювати до ініціювання та лікування. При отруєнні кислотними чи лужними речовинами виведення рідини можна прискорити шляхом алкалізації чи окислення сечі відповідно.
Рекомендована початкова доза становить від 20 мг до 40 мг і призначається внутрішньовенно.

Спеціальні рекомендації щодо застосування

внутрішньовенна ін'єкція/інфузія: у разі внутрішньовенного введення фуросемід слід призначати у вигляді повільної ін'єкції або інфузії зі швидкістю не більше 4 мг на 1 хвилину. Пацієнтам з вираженими порушеннями функції печінки (креатинін сироватки крові > 5 мг/дл) рекомендується вводити інфузію зі швидкістю не більше 2,5 мг на 1 хвилину.

Внутрішньом'язова ін'єкція: призначення препарату у вигляді внутрішньом'язової ін'єкції слід обмежувати лише винятковими випадками, коли недоцільний прийом внутрішньо та внутрішньовенне введення. Слід врахувати, що спосіб введення фуросеміду у вигляді внутрішньом'язової ін'єкції не показаний для лікування гострих станів, таких як набряк легень.

Інфузію фуросеміду не слід здійснювати разом з іншими лікарськими засобами!

Фуросемід є розчином з рівнем рН приблизно 9, не має буферної ємності. Таким чином, активний компонент може випасти в осад при значеннях рН нижче 7. У разі розведення розчину слід звернути увагу на забезпечення рівня рН розбавленого розчину в межах від лужного до нейтрального.

0,9% розчин хлориду натрію можна застосовувати як розчинник. Рекомендується застосовувати розведені розчини якнайшвидше.

Діти

Для дітей дозу необхідно зменшувати відповідно до маси тіла (див. «Спосіб застосування та дози»).

Передозування

Симптоми: Клінічна картина гострого чи хронічного передозування залежить головним чином від ступеня та наслідків втрати електролітів та рідини та включає такі ознаки як гіповолемія, зневоднення організму, гемоконцентрація, серцеві аритмії (включаючи AV-блокаду та фібриляцію шлуночків). До симптомів цих порушень відносяться тяжка артеріальна гіпотензія (що прогресує у шок), гостра ниркова недостатність, тромбоз, маячня, периферичний параліч, апатія та сплутаність свідомості.
Лікування: з пецифічних антидотів фуросеміду немає. Терапія симптоматична.

Побічні реакції Фуросеміду

Метаболічні та аліментарні розлади: порушення електролітного балансу (у тому числі з клінічними проявами), зневоднення та гіповолемія, особливо у пацієнтів похилого віку, підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня тригліцеридів у крові, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія, підвищення крові антности до глюкози, гіпокальціємія, гіпомагніємія, підвищення рівня сечовини в крові, метаболічний алкалоз, псевдо-синдром Барттера на тлі неправильного та/або тривалого застосування фуросеміду

Симптоматичні порушення електролітного балансу та метаболічний алкалоз можуть перейти у форму електролітного дефіциту, що поступово зростає. При призначенні пацієнтам з нормальною функцією печінки більш високих доз фуросеміду може виникнути гостре погіршення стану пацієнта через велику втрату електролітів.

До попереджувальних симптомів порушень електролітного балансу відносяться посилене почуття спраги, головний біль, сплутаність свідомості, судоми м'язів, тетанія, слабкість м'язів, розлади серцевого ритму та симптоми з боку травного тракту.

Істотне зменшення кількості рідини в організмі може призвести до посилення згортаючих процесів крові з тенденцією до розвитку тромбозів.

Серцево-судинна система: артеріальна гіпотензія, у тому числі ортостатична гіпотензія (при застосуванні у вигляді внутрішньовенної інфузії), васкуліт, тромбоз. Фуросемід може спричинити артеріальну гіпотензію, що, у свою чергу, може призвести до виникнення таких симптомів, як порушення концентрації та реакції, марення, відчуття тиску в голові, головний біль, запаморочення, сонливість, слабкість, розлади зору, сухість у роті, ортостатична гіпотензія.

З боку нирок та сечовивідного тракту: збільшення об'єму сечі, тубуло-інтерстиціальний нефрит, підвищення рівня натрію в сечі, підвищення рівня хлору в сечі, затримка сечі (у пацієнтів з частковою обструкцією відтоку сечі), нефрокальциноз/нефролітіаз у недоношених немовлят.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, гострий панкреатит.

Гепатобіліарні розлади: холестаз, підвищення рівнів трансаміназ.

З боку органів слуху та рівноваги: порушення слуху, які зазвичай минають, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, гіпопротеїнемією (наприклад, при нефротичному синдромі) та/або у разі надто швидкого внутрішньовенного введення фуросеміду, дзвін у вухах, іноді після прийому глухоти, іноді після глухоти.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж, кропив'янка, висипання, бульозний дерматит, мультиформна еритема, пемфігоїд, ексфоліативний дерматит, пурпура, реакція фоточутливості, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некро екзантематозний з еозинофілією та системною симптоматикою).

З боку імунної системи: тяжкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції (зокрема, що супроводжуються шоком).

З боку нервової системи: парестезія, печінкова енцефалопатія у пацієнтів із гепатоцелюлярною недостатністю.

З боку крові та лімфатичної системи: гемоконцентрація, тромбоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія, агранулоцитоз, апластична анемія або гемолітична анемія.

Вроджені та спадкові/генетичні порушення: підвищений ризик незарощення артеріальної протоки, якщо фуросемід призначати недоношеним немовлятам протягом перших тижнів життя.

Загальні розлади та реакції у місці введення: підвищення температури тіла, місцеві реакції, наприклад, біль після внутрішньом'язової ін'єкції.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

При температурі вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Не слід змішувати розчин фуросеміду в одній ємності з іншими лікарськими засобами.

Не слід вводити фуросемід разом з іншими лікарськими засобами.

Упаковка

По 2 мл у ампулах №10 у пачці; №10, №5х2 у блістерах у пачці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.