Цефосульбін 1 г + 1 г порошок для розчину для ін'єкцій №1

Цефосульбін (Cefosulbin) інструкція по застосуванню

Склад

Сульбактам натрію, цефоперазон натрію 1 флакон містить сульбактаму натрію еквівалентно 0,5 г або 1 г сульбактаму, цефоперазону натрію еквівалентно 0,5 г або 1 г цефоперазону.

Лікарська форма

Порошок для виготовлення розчину для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок білого або майже білого кольору.

Фармакологічна група

Код АТХ. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини третього покоління. Код ATХ J01D D62.

Фармакологічні властивості

Фармакологічні. До складу препарату входять цефоперазон (цефалоспориновий антибіотик III покоління) та сульбактам (незворотний інгібітор більшості основних β-лактамаз, що продукуються пеніцилін-резистентними мікроорганізмами). Антибактеріальним компонентом препарату є цефоперазон, що діє на чутливі мікроорганізми у стадії активного розмноження шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани. Сульбактам не має реальної антибактеріальної активності, крім дії проти Neisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохімічні дослідження на безклітинних бактеріальних системах виявили здатність сульбактаму до незворотного пригнічення найважливіших β-лактамаз, що продукуються пеніцилін-резистентними мікроорганізмами. Потенціал сульбактаму щодо запобігання деструкції пеніцилінів та цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами підтверджено у дослідженнях на штамах резистентних мікроорганізмів, у яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв'язується з деякими пеніцилінозв'язуючими білками, чутливі мікроорганізми стають більш чутливими до дії сульбактаму/цефоперазону, ніж до дії одного цефоперазону.

Комбінація сульбактаму та цефоперазону активна до всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, при застосуванні зазначеної комбінації спостерігається синергізм дії її компонентів щодо таких мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, Bacteroides spp. .

Сульбактам/цефоперазон in vitro активний щодо широкого спектру клінічно значущих мікроорганізмів.

Грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus (штами, які продукують або не продукують пеніциліназ), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (переважно Diplococcus pneumoniae), Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний); Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний стрептокок групи В), більшість інших видів β-гемолітичних стрептококів; більшість штамів Streptococcus faecalis (ентерококи).

Грамнегативні мікроорганізми: Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (переважно Proteus morganii), Providencia ret. (включаючи S. marcescens), Salmonella spp. і Shigella spp., Pseudomonas aeruginosa та деякі види Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica.

Анаеробні мікроорганізми: грамнегативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides і Fusobacterium spp.) грампозитивні і грамнегативні коки (включаючи Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. і Veillonella spp. .).

Для препарату встановлені такі діапазони ефективних концентрацій (МПК, мкг/мл за концентрацією цефоперазону): чутливі – менше 16, проміжні – 17-36, резистентні – понад 64.

Фармакокінетика. При введенні препарату приблизно 84% сульбактаму та 25% цефоперазону виводиться нирками. Більшість цефоперазону виводиться з жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній період напіввиведення сульбактаму становить 1 год, цефоперазону – 1,7 год. Концентрації в плазмі пропорційні введеній дозі. Ці дані відповідають фармакокінетичним параметрам компонентів при їхньому роздільному вживанні.

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму та цефоперазону після введення 2 г препарату (1 г сульбактаму, 1 г цефоперазону) внутрішньовенно протягом 5 хвилин становлять 130,2 та 236,8 мкг/мл відповідно. Це свідчить про більший обсяг розподілу сульбактаму (Vα = 18,0-27,6 л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vα = 10,2-11,3 л). Обидва компоненти препарату інтенсивно розподіляються в тканинах і рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, маткові труби, яєчники, матку та ін. ,44 до 1,88 год. Дані про фармакокінетичну взаємодію між сульбактамом та цефоперазоном при їх одночасному застосуванні у формі комбінації відсутні.

Після багаторазового введення не виявлено жодних істотних змін фармакокінетики компонентів сульбактаму/цефоперазону та будь-якої їхньої кумуляції при вживанні через кожні 8-12 годин. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. Період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові збільшується, а ступінь виділення із сечею зазвичай підвищується у пацієнтів із хворобами печінки та обструкцією жовчних шляхів. Навіть у випадках тяжкого порушення функції печінки кількість препарату в жовчі досягає терапевтичної концентрації в той час, як період напіввиведення препарату з плазми збільшується лише в 2-4 рази.

Показання

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами:

• інфекції дихальних шляхів (верхніх та нижніх відділів);
• інфекції сечовивідних шляхів (верхніх та нижніх відділів);
• перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини;
• септицемія;
• менінгіт;
• інфекції шкіри та м'яких тканин;
• інфекції кісток та суглобів;
• запальні захворювання органів малого тазу, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих органів.

Протипоказання Цефосульбіну

Застосування комбінованого препарату протипоказане пацієнтам з алергією на сульбактам, пеніциліну або цефалоспорину в анамнезі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Аміноглікозиди. Змішування препарату з аміноглікозидами в одному шприці призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних агентів повинні бути застосовані одночасно, то вводити їх потрібно у різні місця з інтервалом о 1 годині. Препарат збільшує ризик розвитку нефротоксичності аміноглікозидів, фуросеміду.

Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди, тетрациклін) знижують активність препарату.

Пробенецид зменшує канальцеву секрецію сульбактаму; результатом цього є збільшення їх концентрації у плазмі крові та періоду напіввиведення препаратів та підвищення ризику інтоксикації. Підсилює ризик кровотечі при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів.

Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном відзначалися такі реакції, як почервоніння обличчя, пітливість, біль голови, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігалися при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнти повинні бути обережними при вживанні алкогольних напоїв при застосуванні препарату. При використанні штучного харчування (перорального або парентального) розчини, що містять етанол, не слід використовувати.

Комбінована терапія. З огляду на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону більшість інфекцій можна адекватно лікувати цим препаратом як монотерапії. Однак при певних показаннях сульбактам/цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. Якщо при цьому застосовувати аміноглікозиди, необхідно контролювати функції нирок протягом усього курсу терапії (див. розділ «Несумісність»). Взаємодія з речовинами, які використовуються під час лабораторних аналізів. Неправильно-позитивна реакція на глюкозу в сечі може бути виявлена при застосуванні розчину Бенедикту або Фелінгу.

Особливості застосування препарату

Гіперчутливість. Є повідомлення про розвиток тяжких, а іноді і летальних анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамами або цефалоспоринами. Виникнення таких реакцій більш ймовірне у осіб з гіперчутливістю до багатьох алергенів в анамнезі. При розвитку алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції вимагають негайного застосування невідкладної терапії, зокрема введення адреналіну. За показаннями можливе застосування оксигенотерапії, введення кортикостероїдів, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію. Загальні застереження. Як і при застосуванні інших антибіотиків лікування цефоперазоном у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища, ймовірно, пов'язаний з пригніченням кишкової мікрофлори, в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, порушенням всмоктування (наприклад при фіброзі жовчного міхура) та осіб, які тривалий час перебувають на парентеральному () харчуванні. У таких пацієнтів слід контролювати протромбіновий час. Аналогічний контроль слід здійснювати у пацієнтів, які отримують терапію антикоагулянтами. У зазначених випадках слід призначати прийом екзогенного вітаміну К. Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале лікування може призвести до посиленого зростання резистентної мікрофлори. У процесі лікування слід ретельно контролювати стан пацієнтів. Слід бути готовим до періодичних проявів порушень діяльності нирок, печінки та кровотворної системи, як і при застосуванні інших системних засобів. Це особливо стосується новонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят.

Необхідно періодично перевіряти, чи не з'явилися під час тривалого лікування прояви порушень функцій систем органів, включаючи порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи.

Про виникнення діареї, пов'язаної з Clostridium difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні багатьох антибактеріальних засобів, включаючи сульбактам натрію / цефоперазон натрію. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними засобами пригнічує нормальну флору товстої кишки, що призводить до посиленого зростання С. difficile.

С. difficile продукує токсини А та В, що мають значення у розвитку CDAD. Гіпертоксин, який виробляють штами С. difficile, призводить до зростання показників захворюваності та летальності, оскільки ці мікроорганізми можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії, що може призводити до необхідності проведення колектомії. CDAD слід розглядати у всіх пацієнтів, у яких після застосування антибіотиків виникла діарея. Необхідно ретельно зібрати анамнез хвороби, оскільки про виникнення CDAD повідомляли через 2 місяці після призначення антибактеріальних засобів.

У разі виникнення інфекції необхідно призначити відповідне лікування.

Цей лікарський засіб містить натрій: препарат може бути непридатним для застосування у пацієнтів, які перебувають на дієті з контролем вмісту натрію.

Застосування при порушеннях функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні препарату загальний кліренс сульбактаму тісно корелює із кліренсом креатиніну. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок відзначається суттєве збільшення періоду напіввиведення сульбактаму. Гемодіаліз суттєво впливає на період напіввиведення, загальний кліренс та обсяг розподілу сульбактаму. Жодних змін фармакокінетики цефоперазону у хворих з нирковою недостатністю не виявлено. Застосування при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напіввиведення цефоперазону у плазмі зазвичай подовжується, а виділення із сечею збільшується. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки у жовчі виявляються терапевтичні концентрації цефоперазону, а період напіввиведення у плазмі збільшується у 2-4 рази.

У випадках тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або за наявності супутніх порушень функції нирок може знадобитися корекція дози.

Застосування у літньому та старечому віці. При застосуванні як сульбактаму, так і цефоперазону спостерігалося подовження періоду напіввиведення, зниження загального кліренсу та збільшення обсягу розподілу порівняно з даними добровольців молодого віку. Фармакокінетика сульбактаму прямо корелювала з рівнем функції нирок, а фармакокінетика цефоперазону добре корелювала з порушеннями функції печінки. Застосування у дітей. Дослідження у педіатричній популяції не виявили будь-яких змін фармакокінетики компонентів препарату, порівняно з дорослими особами не має суттєвих відмінностей. Застосування у немовлят. Препарат ефективно застосовують немовлятам. Проте всебічних досліджень застосування недоношеним немовлятам чи новонародженим не проводилося. Тому перед початком лікування недоношених немовлят чи новонароджених слід ретельно оцінити потенційну користь та можливий ризик терапії. Цефоперазон не витісняє білірубіну з місць зв'язування з білками плазми.

Застосування у період вагітності та годування груддю

Препарат проникає крізь плацентарний бар'єр. Лікування вагітних проводять тільки тоді, коли можлива користь матері перевищує потенційний ризик для плода.

Період годування груддю. У грудне молоко виділяється лише невелика частка введеної дози сульбактаму та цефоперазону. Хоча обидві складові препарату проникають у незначній кількості у грудне молоко, препарат слід з обережністю призначати жінкам, які годують груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

Вплив малоймовірний.

Спосіб застосування та дози Цефосульбін

Розчин препарату можна вводити внутрішньовенно та внутрішньом'язово.

Дорослим застосовують у середньодобовій дозі 2-4 г (кожні 12:00). При тяжкому перебігу інфекцій дозу можна збільшити до 8 г на добу за співвідношення діючих речовин 1: 1 (тобто вміст цефоперазону 4 г). У пацієнтів, які отримують сульбактам та цефоперазон у співвідношенні 1:1, може виникнути необхідність додаткового окремого введення цефоперазону. У цьому випадку його вводять кожні 12 годин рівними дозами. Максимальна добова доза сульбактаму, що рекомендується, становить 4 г.

Застосування хворим із порушеною функцією нирок. Режим дозування при застосуванні препарату для лікування пацієнтів із значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) підлягає корекції з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв. яка вводиться кожні 12:00 (максимальна добова доза 1 г сульбактаму). При тяжких інфекціях може виникнути потреба додаткового призначення цефоперазону.

Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво порушується при застосуванні гемодіалізу. Період напіввиведення цефоперазону у плазмі при гемодіалізі дещо зменшується. Таким чином, режим дозування при застосуванні діалізу має підлягати корекції.

Комбінована терапія. Враховуючи широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, більшість інфекцій ефективно лікуються монотерапією даним препаратом. Однак у деяких випадках сульбактам/цефоперазон можна застосовувати у комбінації з іншими антибіотиками. У разі одночасного застосування аміноглікозидів необхідно контролювати функції нирок та печінки протягом усього курсу лікування.

Застосування хворим на порушення функції печінки. Корекція дози може бути потрібна у випадках важкої обструкційної жовтяниці та тяжких захворювань печінки або коли подібна патологія супроводжується порушенням функції нирок. Пацієнтам з порушеннями функції печінки та супутніми порушеннями функції нирок необхідний контроль концентрації цефоперазону у плазмі та за необхідності – відповідна корекція дози. У разі відсутності ретельного контролю за концентрацією препарату у плазмі доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г на добу.

Для дітей доза становить 40-80 мг/кг на добу. Препарат слід вводити кожні 6-12 годин рівномірно розподіленими дозами.

У разі тяжких інфекцій ці дози можна підвищувати до 160 мг/кг на добу при співвідношенні сульбактаму та цефоперазону 1:1. Дозу слід вводити, розподіляючи її на 2-4 рівні частини.

Лікування немовлят. Немовлятам 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12:00. Максимальна добова доза для немовлят не повинна перевищувати 80 мг/кг на добу.

Вступ. Для краплинної інфузії вміст кожного флакона слід розчинити у відповідній кількості 5% розчину глюкози у воді, 0,9% розчині натрію хлориду або стерильної води для ін'єкцій, а потім перед застосуванням розвести до 20 мл аналогічним розчином, після чого крапляно вводити протягом 15 - 60 хв.

Препарат сумісний з водою для ін'єкцій, 5% розчином глюкози в 0,225% розчині натрію хлориду і 5% розчином глюкози в ізотонічному розчині натрію хлориду в концентраціях від 10 мг цефоперазону та 10 мг сульбактаму на 1 мл і до 2 мг 1мл.

Лактатний розчин Рінгера прийнятний для розведення інфузії, але не для первинного розведення. Для ін'єкції вміст флакона розлучається, як описано вище, і вводиться протягом принаймні 3 хв. Для безпосередньої ін'єкції максимальна разова доза для дорослого становить 2 г, а для дитини – 50 мг/кг маси тіла.

Вступ. Лідокаїну гідрохлорид є прийнятним для розведення при застосуванні, але не для первинного розведення.

Рекомендовано враховувати інформацію щодо безпеки лідокаїну гідрохлориду у разі застосування його як розчинник.

Передозування

Передозування може викликати прояви, що являють собою посилені побічні ефекти. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми. Оскільки цефоперазон та сульбактам виділяються із системи циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура може посилювати елімінацію препарату з організму у разі передозування у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Побічні реакції Цефосульбіну

Зазвичай препарат добре переноситься. Більшість побічних ефектів слабкі або помірно виражені та не вимагають відміни препарату.

При застосуванні виявлено такі побічні ефекти.

З боку травної системи. Найбільш частими побічними ефектами препарату, як і інших антибіотиків, були прояви травного тракту у вигляді діареї, нудоти та блювання, псевдомембранозного коліту, суперінфекції, гіперестезії слизової оболонки порожнини рота.

З боку шкіри та підшкірних тканин. Як і щодо всіх пеніцилінів та цефалоспоринів, гіперчутливість може проявлятися у вигляді макулопапульозного висипу та кропив'янки, еритеми, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, сверблячки, синдрому Стівенса – Джонсона. Розвиток зазначених реакцій найбільш вірогідний у пацієнтів із наявністю алергії, зокрема на пеніциліни в анамнезі.

З боку крові та лімфатичної системи. Зустрічалися випадки незначного зменшення кількості нейтрофілів. Як і у випадку з іншими бета-лактамними антибіотиками, при тривалому застосуванні можливий розвиток оборотної нейтропенії. У деяких осіб під час лікування може бути позитивний прямий тест Кумбса. Може спостерігатися зниження рівня гемоглобіну або гематокриту, еозинофілія, тромбоцитопенія та гіпопротромбінемія, лейкопенія, анемія.

З боку центральної нервової системи. Цефоперазон може суттєво знижувати запас концентрації альбуміну, при лікуванні новонароджених із жовтяницею підвищує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії.

З боку серцево-судинної системи. Гіпотензія, васкуліт, брадикардія/тахікардія, кардіогенний шок, зупинка серця.

З боку імунної системи. Реакції гіперчутливості, анафілактоїдні реакції (зокрема шок).

Інші прояви. Головний біль, лікарська лихоманка, озноб, біль та зміни в місці ін'єкції, посмикування м'язів, неспокій.

З боку нирок та сечовидільної системи. Гематурія.

З боку системи травлення: жовтяниця.

З боку дихальної системи. Нечасто ларингоспазм, бронхоспазм у пацієнтів із бронхіальною астмою в анамнезі та хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів. Рідко алергічний риніт, задишка.

Зміна лабораторних показників. Відзначалося мінливе підвищення показників функціональних печінкових тестів АсАТ, АлАТ, рівня лужної фосфатази, білірубіну, збільшення протромбінового часу, хибнопозитивні результати щодо рівня глюкози в сечі неферментативними методами.

Місцеві реакції. Препарат добре переноситься при введенні. Зрідка може спостерігатися біль у місці ін'єкції. Як і у випадку з іншими цефалоспоринами та пеніцилінами, при введенні препарату через внутрішньовенний катетер у деяких пацієнтів може розвинутись флебіт у місці інфузії.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25°С у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Несумісність препарату та аміноглікозидів не слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо комбінована терапія препаратом та аміноглікозидами є необхідним, слід застосовувати їх послідовну зйомку крапельну інфузію із застосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьому первинна внутрішньовенна трубкова система має бути ретельно промита відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між прийомами препарату та аміноглікозидами були наскільки можна довше.

Первинне розведення лактатним розчином Рінгера не рекомендується через несумісність. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін'єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні лактатним розчином Рінгера. Для розчинення слід використовувати стерильну воду для ін'єкцій. При подальшому розведенні слід застосовувати двоетапний метод, при якому стерильна вода для ін'єкцій (розділ «Спосіб застосування та дози») надалі розводиться лактатним розчином Рінгера до концентрації сульбактаму 5 мг/мл (використовується розведення 2 мл первинного розчину в 50 мл або 4 мл первинного). розчину 100 мл лактатного розчину Рінгера).

Первинне розведення 2% розчином лідокаїну не рекомендується через несумісність. Однак застосування двоетапного методу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін'єкцій дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні 2% розчином лідокаїну гідрохлорид. Для розчинення слід застосовувати стерильну воду для ін'єкцій. Для досягнення концентрацій цефоперазону 250 мг/мл або вище при подальшому розведенні слід застосовувати двоетапний метод, при якому стерильна вода для ін'єкцій надалі розводиться 2% розчином лідокаїну до отримання розчину, що містить до 250 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл ,5% розчині лідокаїну гідрохлориду.

Упаковка

1 або 5 флаконів у картонній коробці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.