Аритміл кардіо

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АРИТМІЛ КАРДІО

(ARITMIL KARDIO)

• Склад
• Фармакологічні властивості
• Показання
• Протипоказання
• Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
• Застосування у період вагітності або годування груддю
• Спосіб застосування та дози
• Діти

Склад:

діюча речовина: amiodarone;

1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, целюлоза мікрокристалічна, кальцію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з рискою і фаскою.

Фармакотерапевтична група.

Антиаритмічні засоби III класу. Код АТХ С01В D01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Антиаритмічні властивості.

Подовження Ш фази потенціалу дії кардіоміоцитів обумовлено головним чином зменшенням току іонів калію (клас ІІІ за класифікацією Воген-Вільямса).

Сповільнення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном.

Неконкурентна альфа- та бета-антиадренергічна дія.

Сповільнення синоатріального, передсердного та вузлового проведення імпульсу у міокарді, яке тим більше виражене, чим швидше ритм.

Відсутність змін з боку внутрішньошлуночкової провідності.

Збільшення рефрактерного періоду та зменшення збудливості міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівнях.

Сповільнення провідності та подовження рефрактерних періодів у додаткових атріовентрикулярних провідних шляхах.

Інші властивості.

Зменшення споживання кисню через помірне зменшення периферичного опору судин та зменшення частоти серцевих скорочень.

Збільшення коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладкі м’язи судин міокарда та підтримання серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин та при відсутності негативних інотропних ефектів.

Існують дані, що препарат статистично значуще знижує загальну летальність та летальність з причин, пов’язаних з порушеннями ритму, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда.

Фармакокінетика. 

Аміодарон є сполукою, для якої властиві повільне транспортування та висока тканинна афінність.

Його біодоступність при пероральному прийомі залежно від індивідуальних особливостей пацієнта може бути від 30 % до 80 % (в середньому — 50 %). Після однократного прийому дози препарату максимальні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 3–7 годин.

Терапевтична активність проявляється в середньому протягом одного тижня прийому препарату (від кількох днів до двох тижнів).

Період напіввиведення аміодарону тривалий та характеризується значною міжсуб’єктивною варіабельністю (від 20 до 100 днів). Під час перших днів лікування препарат кумулюється у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Елімінація розпочинається через кілька днів, і співвідношення надходження/виведення препарату досягає рівноваги протягом одного або кількох місяців, залежно від пацієнта.

Такі характеристики обґрунтовують застосування навантажувальних доз для швидкого досягнення рівня захоплення препарату тканинами, необхідного для прояву його терапевтичної активності.

Відбувається вивільнення деякої кількості йоду, який виводиться з сечею у вигляді йодиду; при застосуванні аміодарону у добовій дозі 200 мг виведення йоду становить 6 мг/добу. Решта сполуки і, відповідно, більша частина йоду екскретуються з калом після печінкового транспорту.

Оскільки з сечею елімінується незначна кількість препарату, пацієнтам із нирковою недостатністю можна застосовувати звичайні дози.

Після відміни препарату його елімінація продовжується протягом кількох місяців. Слід зазначити, що залишкова активність препарату може виявлятися протягом періоду від 10 днів до 1 місяця.

Клінічні характеристики.

Показання.

Профілактика рецидивів:

– шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;

– симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;

– суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, у тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;

– фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка.

Протипоказання.

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).

Синдром слабкості синусового вузла за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення атріовентрикулярної провідності високого ступеня при відсутності ендокардіального кардіостимулятора, дисфункція щитовидної залози.

Відома гіперчутливість до йоду, аміодарону або до допоміжних речовин.

Комбінації з лікарськими засобами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію «torsades de pointes»:

- протиаритмічні засоби Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід),

- протиаритмічні засоби ІІІ класу (соталол, дофетилід, ібутилід),

- інші лікарські засоби (сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, еритроміцин внутрішньовенно, мізоластин, вінкамін внутрішньовенно, моксифлоксацин, спіраміцин внутрішньовенно, тореміфен, деякі нейролептичні засоби) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протиаритмічні препарати

Багато протиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією, потребує зваженого підходу та ретельного клінічного та ЕКГ–моніторингу. Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол тощо), протипоказане.

Одночасне застосування протиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які мають негативну інотропну дію, сприяють сповільненню серцевого ритму та/або сповільнюють атріовентрикулярну провідність, потребує зваженого підходу та ретельного клінічного та ЕКГ–моніторингу.

Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток  torsades de pointes

Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, чи належать вони до протиаритмічних препаратів, чи ні. Провокуючими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що сповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть обумовлювати розвиток torsades de pointes, зокрема, належать протиаритмічні препарати Іа і ІІІ класів та деякі нейролептики. Для еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну ця взаємодія реалізується лише при використанні їхніх лікарських форм, які вводять внутрішньовенним шляхом.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню torsades de pointes, зазвичай протипоказане.

Проте метадон і деякі підгрупи препаратів є винятком із цього правила:

-                   протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню  torsades de pointes;

-                   нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes, також не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню torsades de pointes, але така комбінація не протипоказана.

Препарати, що сповільнюють серцевий ритм

Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію. Це, зокрема, стосується протиаритмічних препаратів Іа класу, бета-блокаторів, деяких протиаритмічних препаратів ІІІ класу, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних препаратів.

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»)

Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes, крім протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; (див. підрозділ «Нерекомендовані комбінації»):

-                   протиаритмічні засоби Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

-                   протиаритмічні засоби ІІІ класу (соталол, дофетилід, ібутилід);

-                   інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, еритроміцин внутрішньовенно, мізоластин, вінкамін внутрішньовенно, моксифлоксацин, спіраміцин внутрішньовенно, тореміфен.

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Нерекомендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»)

Циклоспорин. Можливе збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через погіршення його метаболізму у печінці з ризиком прояву нефротоксичних ефектів. Слід проводити кількісне визначення сироваткових концентрацій циклоспорину, моніторинг ниркової функції та коригування дози циклоспорину на фоні лікування аміодароном.

Фторхінолони. Впродовж лікування аміодароном потрібно уникати застосування фторхінолонів.

Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та моніторинг роботи серця за допомогою ЕКГ.

Верапаміл для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та моніторинг роботи серця за допомогою ЕКГ.

Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо  torsades de pointes. Якщо можливо, слід відмінити 1 або 2 препарати. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT та проводити моніторинг роботи серця за допомогою ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні

Пероральні антикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту та збільшення ризику геморагічних ускладнень. Потрібно проводити більш частий контроль міжнародного нормалізовованого відношення (МНВ). Можливе коригування дози перорального антикоагулянту на тлі лікування аміодароном та протягом 8 діб після відміни препарату.

Бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Слід проводити ЕКГ та клінічний моніторинг.

Бета-блокатори, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірного сповільнення серцевого ритму. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо  torsades de pointes. Слід проводити клінічний ЕКГ–моніторинг.

Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Слід проводити клінічний моніторинг та коригування дози дабігатрану при необхідності, але не перевищувати дозу за 150 мг/добу.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірне сповільнення серцевого ритму) та порушення атріовентрикулярної провідності. При використанні дигоксину спостерігається збільшення рівнів дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину. Потрібно проводити ЕКГ та клінічний моніторинг, кількісне визначення рівнів дигоксину в крові та, при необхідності, коригування дози дигоксину.

Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Слід проводити ЕКГ та клінічний моніторинг.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Слід проводити ЕКГ та клінічний моніторинг на тлі одночасного застосування цих препаратів.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Слід проводити ЕКГ та клінічний моніторинг.

Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Слід проводити ЕКГ та клінічний моніторинг.

Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулювальні проносні, амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид. Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторинг роботи серця за допомогою ЕКГ, контроль вмісту електролітів та клінічний моніторинг.

Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну з можливими неврологічними та кардіальними побічними ефектами у зв’язку із пригніченням аміодароном метаболізму препарату в печінці. Слід проводити клінічний та ЕКГ–моніторинг, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. Може потребуватися коригування дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.

Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Потрібен клінічний моніторинг. Також може бути необхідним моніторинг роботи серця за допомогою ЕКГ.

Фенітоїн. Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну у печінці). Потрібен клінічний моніторинг, кількісне визначення плазмових концентрацій фенітоїну. Може потребуватися коригування дози.

Симвастатин. Збільшення ризику виникнення побічних ефектів (залежить від концентрації), таких як рабдоміоліз (пригнічення метаболізму симвастатину у печінці).  Не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу або застосовувати інший статин.

Такролімус. Збільшення концентрацій такролімусу у крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Слід проводити кількісне визначення концентрацій такролімусу у крові, моніторинг функції нирок та коригування дози такролімусу на тлі одночасного застосування аміодарону та при його відміні.

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Потрібно проводити клінічний та ЕКГ–моніторинг.

Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові рівні флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаїніду.

Препарати, які метаболізуються цитохромом Р450 3А4

Коли такі лікарські засоби застосовуються одночасно з аміодароном, інгібітором CYP3A4, це може призводити до підвищення їх плазмових рівнів та до підвищення їхньої токсичності:

– Циклоспорин: комбінація з аміодароном може призводити до підвищення рівня циклоспорину у плазмі крові. Потрібно проводити корекцію дози.

– Фентаніл: комбінація з аміодароном може підсилювати фармакологічну дію фентанілу та збільшувати ризик його токсичності.

– Статини: при одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’язової токсичності. При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендовано використовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.

– Інші лікарські засоби, які метаболізуються за допомогою CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідазолам, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін.

Комбінації, які потребують особливої уваги

Пілокарпін. Ризик надмірного сповільнення серцевого ритму (адитивні ефекти препаратів, які сповільнюють серцевий ритм).

Особливості застосування.  

Ефекти з боку серця

До початку застосування препарату необхідно зробити ЕКГ.

У пацієнтів літнього віку на тлі прийому препарату може посилюватися сповільнення частоти серцевих скорочень.

Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці індуковані зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок подовженої реполяризації з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.

Незважаючи на те, що аміодарон може викликати подовження інтервалу QT, його здатність провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію torsades de pointes є слабкою.

Виникнення на тлі лікування атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток атріовентрикулярної блокади I ступеня вимагає інтенсифікації нагляду за пацієнтом.

Повідомлялося про випадки, іноді летальні, появи аритмії або посилення вже наявної та лікованої аритмії (див. розділ «Побічні реакції»).

Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть нижчий за такий більшості протиаритмічних засобів і зазвичай проявляється на тлі застосування деяких комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій») або при наявності електролітних порушень, особливо гіпокаліємії. Важливо враховувати ситуації, що можуть бути асоційовані з гіпокаліємією, яку необхідно усунути до початку застосування аміодарону.

Порушення з боку щитовидної залози

Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (зв’язування радіоактивного йоду, білковозв’язаного йоду). Але визначення інших показників функції щитовидної залози (Т3, Т4, тиреотропний гормон) при цьому можливе.

Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів з дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване для всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, а потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Протипоказання», «Побічні реакції»).

Порушення з боку легень

Поява задишки або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад розвитку інтерстиціальної пневмопатії, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»).

Рекомендовано здійснювати ретельний нагляд за пацієнтами під час штучної вентиляції легень.

Порушення з боку печінки

Необхідно регулярно контролювати функцію печінки, зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш як у три рази у порівнянні з нормальними значеннями. При застосуванні аміодарону можуть розвиватися гострі печінкові розлади (включаючи тяжку гепатоцелюлярну недостатність або печінкову недостатність, іноді летальну) та можуть виникати хронічні печінкові розлади (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5–5 разів від норми) (див. розділ «Побічні реакції»).

Нервово-м’язові порушення

Аміодарон може обумовлювати сенсорну, моторну або змішану периферичну нейропатію і міопатію (див. розділ «Побічні реакції»).

При виникненні у поодиноких випадках головного болю необхідно обстежитися для визначення його можливої причини.

Порушення з боку органів зору

При виникненні нечіткості зору або зниженні гостроти зору необхідно негайно провести повне офтальмологічне обстеження, в тому числі фундоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень та сліпоти (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами

Комбінації з бета-блокаторами, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні), верапамілом та дилтіаземом  можна застосовувати лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Не рекомендоване застосування аміодарону у комбінації з циклоспорином, дилтіаземом (для ін’єкцій) та верапамілом (для ін’єкцій), деякими протипаразитарними засобами (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякими нейролептиками (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол) та метадоном (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Порушення, пов’язані з допоміжними речовинами

Цей лікарський засіб містить лактозу. У зв’язку з цим він не рекомендований до застосування пацієнтам з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози (рідкісні спадкові захворювання).

Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: Гіпокаліємія може сприяти прояву проаритмічних ефектів препарату.

Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.

Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані із надмірним вживанням лікарського засобу; їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримувальної дози.

Пацієнтів слід попередити про те, щоб під час лікування вони не перебували на сонці та користувалися сонцезахисними засобами. 

Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися у контрольованих клінічних дослідженнях.

Через можливе збільшення порогу дефібриляції та/або стимуляції імплантованими серцевими дефібриляторами або штучними водіями ритму необхідно перевіряти цей поріг до лікування аміодароном та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.

Анестезія. Анестезіолога слід попередити перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.

Тривале застосування аміодарону підвищує гемодинамічний ризик, пов’язаний з загальною або місцевою анестезією, та ризик виникнення побічних ефектів, особливо таких, як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності. Крім того, у пацієнтів, які отримували аміодарон у ранній післяопераційний період, спостерігалося кілька випадків гострого респіраторного дистрес-синдрому. У зв’язку з цим рекомендовано здійснювати ретельний нагляд за такими пацієнтами під час штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Зважаючи на вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний у період вагітності.

Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються у грудне молоко у концентраціях, вищих, ніж їхні концентрації у плазмі крові. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого, годування груддю протипоказане на період лікування аміодароном.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.

Спосіб застосування та дози.

Приймати дорослим внутрішньо, під час або після їди, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини.

Початкове лікування. Зазвичай рекомендована доза для дорослих становить по 200 мг              (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8–10 днів.

У деяких випадках на початку лікування можна застосовувати вищі дози (4–5 таблеток на добу), які приймати короткий період часу, контролюючи роботу серця за допомогою ЕКГ.

Підтримувальне лікування. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу. Залежно від терапевтичної ефективності у кожного конкретного пацієнта підтримувальна доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (або 1 таблетка кожні два дні) до 2 таблеток на добу.

Діти.

Безпека та ефективність аміодарону для дітей на цей час не оцінювалися, тому застосування цього препарату дітям не рекомендується.

Передозування.

Випадки гострого передозування аміодарону недостатньо документовані. Повідомлялося про кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes, та ураження печінки.

Лікування симптоматичне. Рекомендований моніторинг стану пацієнта, особливо серцевої функції, протягом досить тривалого періоду часу.

Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.

Побічні реакції.

З боку органів зору: мікродепозити у рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай у межах   ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані з кольоровими гало в сліпучому світлі або із затуманенням зору. Мікродепозити у рогівці представляють собою складні ліпідні відкладення та завжди є повністю оборотними після відміни препарату; нейропатія (неврит) зорового нерва, що може прогресувати до повної сліпоти, із набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогоднішній день не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: фотосенсибілізація – рекомендовано уникати впливу сонячного випромінювання (та ультрафіолетового випромінювання в цілому) під час лікування препаратом; пігментація шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору при тривалому застосуванні високих добових доз, яка повільно зникає після відміни препарату (протягом 10–24 місяців); еритема на тлі променевої терапії; шкірні висипання, зазвичай неспецифічні; ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв’язок між його появою та прийомом препарату чітко не встановлений; алопеція; кропив’янка.

З боку ендокринної системи: зміни з боку вмісту гормонів щитовидної залози в крові (збільшений рівень Т4, нормальний або дещо зменшений рівень Т3) за відсутності клінічних ознак дисфункції щитовидної залози, що не вимагають відміни препарату; гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. З