Амітриптиліну гідрохлорид-ДН розчин 10 мг/мл ампули 2 мл №10 Здоров'я ТОВ (Україна, Харків)

Амітриптиліну гідрохлорид-ДТ інструкція по застосуванню

Склад

Діюча речовина: amitriptiline;

1 мл амітриптиліну гідрохлориду у перерахунку на амітриптилін 10 мг

Допоміжні речовини: глюкоза, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Фармакологічна група

Антидепресанти. Неселективні інгібітори зворотного нейронального захоплення моноамінів. Код АТХ N06A А09.

Фармакологічні властивості

Фармакологічні

Амітриптилін – трициклічний антидепресант, неселективний інгібітор зворотного захоплення моноамінів. Чинить виражену тимолептичну дію, відноситься до групи великих антидепресантів. Тимолептичний ефект поєднується із вираженим седативним ефектом. Має також антисеротонінову, антигістамінну та антихолінергічну дії.

Фармакокінетика

З білками плазми зв'язується більше 90%. Метаболізується в печінці з утворенням фармакологічно активних метаболітів – нортриптиліну та динітротриптиліну. Період напіввиведення становить приблизно 17-30 годин, іноді більше. Виводиться переважно у вигляді метаболітів із сечею.

Показання

Ендогенні депресії, включаючи депресивний епізод, рекурентний депресивний розлад; біполярний афективний розлад, поточний депресивний епізод.

Протипоказання Амітриптиліну гідрохлорид

Гіперчутливість до амітриптиліну або будь-якого зі складових препарату. Глаукома, гіпертрофія передміхурової залози, атонія сечового міхура.

Нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Будь-які блокади або порушення ритму серця, а також недостатність коронарних артерій.

Одночасне призначення амітриптиліну та ІМАО протипоказане через розвиток серотонінового синдрому (поєднання симптомів, що, можливо, включає тривожне збудження, сплутаність свідомості, тремор, міоклонус та гіпертермію).

Лікування із застосуванням амітриптиліну можна розпочинати через 14 днів після припинення прийому необоротних неселективних ІМАО, а також не менше ніж через 1 добу після відміни препаратів оборотної дії моклобеміду та селегіліну.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Фармакодинамічні взаємодії

Протипоказані комбінації

Інгібітори МАО (неселективні, а також селективні А (моклобемід) та В (селегілін)) – ризик серотонінового синдрому (див. розділ «Протипоказання»).

Небажані комбінації

Симпатоміметики: амітриптилін здатний посилювати кардіоваскулярні ефекти адреналіну, ефедрину, ізопреналіну, норадреналіну, фенілефрину та фенілпропаноламін.

Блокатори адренергічних нейронів: трициклічні антидепресанти можуть перешкоджати антигіпертензивним ефектам гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину та метилдопи.

Рекомендується переглянути всю схему антигіпертензивної терапії при лікуванні із застосуванням трициклічних антидепресантів.

Антихолінергічні засоби: трициклічні антидепресанти здатні посилювати ефекти таких лікарських засобів щодо органів зору, ЦНС, кишечника та сечового міхура; слід уникати одночасного з ними застосування через підвищений ризик паралітичної кишкової непрохідності, гіперпірексії.

Лікарські засоби, що викликають подовження інтервалу QT електрокардіограми, у тому числі антиаритмічні препарати (хінідин), антигістамінні (астемізол і терфенадин), деякі антипсихотичні ліки (зокрема пімозид і сертиндол), цизаприд, галофантрин і соталол можуть збільшувати ймовірність. із трициклічними антидепресантами.

Протигрибкові засоби, такі як флуконазол та тербінафін, зумовлюють збільшення концентрації у сироватці крові трициклічних антидепресантів та вираженості супутньої токсичності. Бувають випадки втрати свідомості та виникнення хаотичної поліморфної шлуночкової тахікардії.

Депресанти ЦНС: амітриптилін здатний посилювати ефекти алкоголю, барбітуратів та інших засобів пригнічення ЦНС.

Фармакокінетичні взаємодії

Вплив інших медикаментозних засобів на фармакокінетику трициклічних антидепресантів

Трициклічні антидепресанти, включаючи амітриптилін, метаболізуються ізоензимом CYP2D6 цитохрому Р450 печінки. CYP2D6 характеризується поліморфізмом у популяції, і його активність може пригнічуватися багатьма психотропними, а також іншими лікарськими засобами, як, наприклад, нейролептиками, інгібіторами зворотного захоплення серотоніну за винятком циталопраму (який є дуже слабким інгібітором ізоензиму) засобами. У метаболізмі амітриптиліну також беруть участь ізоензими CYP2C19 та CYP3A.

Барбітурати, як i інші стимулятори ензимів, наприклад рифампіцин та карбамазепін, можуть посилювати метаболізм і цим викликати зниження вмісту трициклічних антидепресантів у плазмі крові та зменшення антидепресантів ефекту.

Циметидин та метилфенідат, а також препарати блокаторів кальцієвих каналів підвищують рівні трициклічних сполук у плазмі крові та відповідну токсичність.

Трициклічні антидепресанти та нейролептики взаємно пригнічують метаболізм один одного; це може призвести до зниження судомного порогу та появи судом. Може знадобитися корекція доз зазначених лікарських засобів.

Такі протигрибкові засоби як флуконазол та тербінафін збільшували сироваткові рівні амітриптиліну та нортриптиліну. У присутності етанолу вільні плазмові концентрації амітриптиліну та концентрації нортриптиліну були збільшені.

Особливості застосування

Амітриптилін протипоказано призначати одночасно з інгібіторами МАО (МАО) (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При застосуванні високих доз препарату зростає ймовірність розвитку порушень ритму серця та тяжкої артеріальної гіпотензії. Розвиток таких станів можливий також при застосуванні звичайних доз у хворих із наявними захворюваннями серця.

Амітриптилін слід призначати з обережністю хворим із судомними розладами, затримкою сечі, гіпертиреозом, за наявності параноїдальних симптомів, а також захворювань печінки або серцево-судинної системи.

Ризик депресії, пов'язаної з підвищеним ризиком суїциду, може існувати до досягнення стійкої ремісії та спонтанно виникати протягом курсу терапії. На фоні лікування антидепресантами слід ретельно спостерігати за станом хворих, особливо на початку терапії, клінічного погіршення та/або появи суїцидальних думок та поведінки.

Хворі зі схильністю до суїциду не повинні мати доступу до великої кількості лікарських засобів.

Депресія пов'язана із підвищеним ризиком суїциду. Такий ризик може існувати до досягнення стійкої ремісії і виникати спонтанно протягом курсу терапії. Оскільки покращення може не відбутися протягом перших кількох тижнів лікування або довше, пацієнти повинні бути під пильним контролем, поки таке покращення не відбувається. Із загального клінічного досвіду відомо, що ризик самогубства може посилюватись на початкових етапах одужання. Пацієнти з анамнезом суїцидальних подій або значним ступенем суїцидальних думок до початку лікування, як відомо, схильні до більшого ризику суїциду або спроб суїциду, і повинні отримувати ретельний моніторинг під час лікування. Метааналіз плацебо-контрольованих клінічних випробувань антидепресантів у дорослих пацієнтів із психічними розладами показав підвищений ризик суїцидальної поведінки при застосуванні антидепресантів у порівнянні з плацебо у пацієнтів віком до 25 років. Уважне спостереження за пацієнтами та, зокрема, за тими, що мають високий ризик, має супроводжувати лікарську терапію, особливо на початку лікування та після зміни дози. Пацієнти (і піклувальники) повинні бути попереджені про необхідність моніторингу будь-якого клінічного погіршення, суїцидальної поведінки, думок та незвичайних змін у поведінці та зверненні за медичною допомогою, якщо ці симптоми є.

Особлива увага потрібна при призначенні амітриптиліну хворим на гіпертиреоз або тим, хто приймає препарати тиреоїдних гормонів, оскільки можливий розвиток аритмій серця.

Хворі похилого віку особливо схильні до розвитку постуральної гіпотензії під час лікування амітриптиліном.

У хворих з маніакально-депресивними розладами можливий перехід захворювання на маніакальну фазу; з початку маніакальної фази захворювання пацієнта необхідно припинити терапію амитриптилином.

При застосуванні амітриптиліну щодо депресивного компонента шизофренії можливе посилення психотичних симптомів. Амітриптилін слід призначати у комбінації з нейролептиками.

У пацієнтів з рідким станом малої глибини та вузького кута камери ока можливе провокування нападів гострої глаукоми внаслідок дилатації зіниці (див. розділ «Протипоказання»).

Застосування анестетиків на фоні терапії три-/тетрациклічними антидепресантами може збільшувати ризик аритмій та артеріальної гіпотензії. Якщо можливо, необхідно припинити застосування амітриптиліну за кілька днів до хірургічного втручання. У разі неминучості невідкладного оперативного втручання обов'язковим є інформування анестезіолога про лікування амітриптіліном.

Як і інші психотропні засоби, амітриптилін здатний змінювати чутливість організму до інсуліну та глюкози, що вимагає корекції протидіабетичної терапії у хворих на цукровий діабет, крім того, депресивне захворювання, власне, може виявлятися змінами балансу глюкози в організмі пацієнта.

Повідомлялося про випадки гіперпірексії на фоні застосування трициклічних антидепресантів у разі призначення одночасно з антихолінергічними або нейролептичними лікарськими засобами, особливо у спекотну погоду.

Раптове припинення терапії після тривалого лікування здатне викликати симптоми відміни у вигляді головного болю, нездужання, безсоння та дратівливості. Такі симптоми є ознаками медикаментозної залежності.

Під час лікування не слід вживати алкоголю.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Препарат протипоказаний для застосування під час вагітності.

Під час лікування слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

Препарат призначений для застосування в умовах стаціонару.

У пацієнта, який отримує Амітриптиліну гідрохлорид-ДТ, можна очікувати порушення загальної уваги та здатності до зосередження, що призводить до заборони керувати автомобілем або керувати механізмами.

Спосіб застосування та дози Амітриптілін гідрохлорид

При тяжких депресіях лікування можна починати з парентерального введення препарату – внутрішньом'язово або внутрішньовенно повільно – у дозі 25-40 мг 3-4 рази на добу. Курс лікування – 3-12 введень. Після цього доцільно призначати амітриптиліну гідрохлорид внутрішньо у формі таблеток.

Особам похилого віку препарат призначатимуть у менших дозах.

Зниження функції нирок середнього ступеня: застосовувати з обережністю.

Зниження функції печінки помірного ступеня: рекомендується обережний підбір дози та, якщо можливо, визначення вмісту препарату у сироватці крові.

Діти. Амітриптиліну гідрохлорид протипоказаний для лікування депресії у дітей (віком до 18 років) через недостатність даних щодо безпеки та ефективності. Лікування амітриптилін пов'язують з ризиком кардіоваскулярних побічних реакцій у всіх вікових групах.

Передозування

Симптоми: симптоматика може з'явитися повільно та замасковано, проте часом різко та раптово. Спочатку спостерігається сонливість або збудження і галюцинації. Антихолінергічні симптоми представлені мідріазом, тахікардією, затримкою сечі, сухістю слизових оболонок та пригніченням моторики кишечника. Можливі судоми, пропасниця, раптовий розвиток пригнічення ЦНС. Зниження свідомості прогресує у кому з пригніченням дихальної функції.

Кардіальні симптоми: аритмії (вентрикулярні тахіаритмії, тріпотіння-мерехтіння, фібриляція шлуночків). На ЕКГ типово виявляється подовжений інтервал PR, розширення комплексу QRS, подовження QT, розширення або інверсія зубця Т, депресія сегмента ST, а також різного ступеня серцевих блокад до зупинки серця. Розширення комплексу QRS зазвичай чітко корелює з тяжкістю токсичності після гострого перевищення дози. Розвивається серцева недостатність, гіпотензія, кардіогенний шок. Наростає метаболічний ацидоз, гіпокаліємія. Після пробудження знову можливі сплутаність свідомості, тривожне збудження, галюцинації та атаксія.

Лікування: госпіталізація (у відділення інтенсивної терапії). Лікування носить симптоматичний та підтримуючий характер. Показано зондове спорожнення шлунка та лаваж, навіть у пізні терміни після прийому, а також препарати активованого вугілля. Обов'язковим є ретельний моніторинг стану навіть за явно нетяжкі випадки. Слід оцінити стан свідомості, характер пульсу, величину артеріального тиску та функцію дихання; через невеликі проміжки часу проводять визначення вмісту електролітів та газів крові. Прохідність дихальних шляхів забезпечити у разі потреби шляхом інтубації. Загалом рекомендується проведення лікування із застосуванням примусової вентиляції легень для запобігання можливої зупинки дихання. Безперервний ЕКГ-моніторинг слід проводити протягом 3-5 діб. При розширенні інтервалу QRS, серцевої недостатності та шлуночкових аритміях може бути ефективною зміна рН крові в лужний бік (призначення розчину бікарбонату або проведення гіпервентиляції) із швидким введенням гіпертонічного розчину натрію хлориду (100-200 ммоль Na+).

При шлуночкових аритміях можливе застосування традиційних антиаритмічних засобів, як, наприклад, 50-100 мг лідокаїну (1-1,5 мг/кг) внутрішньовенно із подальшою інфузією зі швидкістю 1-3 мг/хв.

У разі необхідності застосовувати кардіоверсію та дефібриляцію. Циркуляторну недостатність коригувати за допомогою плазмозамінників, а у важких випадках – шляхом інфузії добутаміну (спочатку зі швидкістю 2-3 мкг/кг на хвилину) із збільшенням дози залежно від ефекту. Порушення та судоми можна припинити за допомогою призначення діазепаму.

Чутливість до перевищення дози значною мірою індивідуальна. Діти при цьому особливо схильні до розвитку явищ кардіотоксичності та судом.

У дорослих дози 500 мг можуть викликати інтоксикації середнього та тяжкого ступеня, дози ж трохи менше 1000 мг були летальними.

Побічні реакції

У переліку, наведеному нижче, використовуються терміни MedDRA ВООЗ для класів систем органів:

дуже часто (> 1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (> 1/1000, <1/100); рідкісні (> 1/10000, <1/1000); дуже рідкісні (<1/10000).

* - Про випадки суїцидальних думок або поведінки повідомлялося під час лікування або одразу після припинення лікування амітриптиліном (див. розділ «Особливості застосування»).

Епідеміологічні дослідження, здебільшого проведені у пацієнтів віком від 50 років, показали підвищений ризик переломів кісток у пацієнтів, які отримують СІОЗ та ТЦА. Механізм розвитку цього ризику невідомий.

Термін придатності

5 років.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці за температури не вище 25°С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Не змішувати з іншими лікарськими засобами.

Упаковка

По 2 мл ампулі. По 5 ампул у блістері. По 2 блістери у коробці.

По 2 мл ампулі. По 10 ампул у коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.