Інструкція до препарату Валмісар А 160 мг/10 мг таблетки №30

Валмісар A 160/10 (Valmisar A) інструкція по застосуванню

Склад

1 таблетка по 80 мг/5 мг містить:

• діючі речовини: валсартану 80 мг; амлодипіну безилату еквівалентно амлодипіну 5 мг;

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

Покриття Instacoat Universal Yellow A05G11327: гіпромелоза, поліетиленгліколь, тальк, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172).

1 таблетка по 160 мг/5 мг містить:

• діючі речовини: валсартану 160 мг; амлодипіну безилату еквівалентно амлодипіну 5 мг; 

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

Покриття Instacoat Universal Yellow A05G11327: гіпромелоза, поліетиленгліколь, тальк, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172).

1 таблетка по 160 мг/10 мг містить:

• діючі речовини: валсартану 160 мг; амлодипіну безилату еквівалентно амлодипіну 10 мг; 

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

Покриття Instacoat Universal Yellow A05G11323: гіпромелоза, поліетиленгліколь, тальк, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості

Таблетки по 80 мг/5 мг – двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, круглої форми, темно-жовтого кольору з гравіюванням «Т 28» з одного боку та гладкі з іншого боку;

Таблетки по 160 мг/5 мг – двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, овальної форми, темно-жовтого кольору з гравіюванням «C 94» з одного боку та гладкі з іншого боку;

Таблетки по 160 мг/10 мг – двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, овальної форми, блідо-жовтого кольору з гравіюванням «C 95» з одного боку і гладкі з іншого боку.

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ.
Код ATX C09D B01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Валмісар А містить два антигіпертензивні компоненти з додатковим механізмом контролю АТ у пацієнтів з есенціальною гіпертензією: амлодипін відноситься до класу антагоністів кальцію, а валсартан – до класу антагоністів ангіотензину II. Комбінація цих інгредієнтів має адитивний антигіпертензивний ефект, знижуючи АТ більше, ніж кожен із компонентів окремо.

Амлодипін

Амлодипін пригнічує трансмембранне проникнення іонів кальцію в гладкі м'язи серця та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим релаксуючим впливом на гладкі м'язи судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та призводить до зниження артеріального тиску. Експериментальні дані підтверджують, що амлодипін зв'язується в дигідропіридинових та негідропіридинових місцях зв'язку. Скорочувальні процеси серцевого м'яза та гладких м'язів судин залежать від проходження позаклітинного кальцію в ці клітини через специфічні іонні канали.

Після введення терапевтичних доз пацієнтам з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає вазодилатацію, що призводить до зниження артеріального тиску в положенні пацієнта, лежачи і стоячи. Таке зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною швидкості серцевих скорочень або рівня катехоламіну в плазмі при тривалому застосуванні.

Ефект корелює з концентрацією у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок терапевтичні дози амлодипіну призводять до зниження ренального судинного опору та підвищення рівня гломерулярної фільтрації, а також ефективного ниркового потоку плазми без змін фракції, що фільтрується, або протеїнурії.

Як і у разі застосування інших блокаторів кальцієвих каналів, вимірювання гемодинаміки серцевої функції у спокої та при навантаженні (або при ходьбі) у пацієнтів з нормальною функцією шлуночків, пролікованих амлодипіном, в цілому показали невелике підвищення серцевого індексу без істотного впливу на dP/dt або на кінцевий діастолічний тиск, або обсяг лівого. шлуночка. У гемодинамічних дослідженнях амлодипін не проявляв негативного інотропного ефекту при застосуванні в терапевтичних дозах у інтактних тварин і людей навіть при сумісному введенні з бета-блокаторами людям.

Амлодипін не змінює функції синусно-передсердного вузла або передсердно-шлуночкової провідності у здорових тварин або людини. У клінічних дослідженнях, у яких амлодипін застосовувався у комбінації з бета-блокаторами, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією змін показників електрокардіограми не було зазначено.

Спостерігався позитивний клінічний ефект амлодипіну у пацієнтів із хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженою ішемічною хворобою.

Застосування пацієнтам із артеріальною гіпертензією

Рандомізоване подвійне сліпе дослідження захворюваності та смертності – Дослідження антигіпертензивної та гіполіпідемічної терапії запобігання серцевому нападу and Lipid - Lowering treatment to prevent Heart Attack Trial] (ALLHAT) – проведено з метою порівняння нових методів терапії: застосування амлодипіну 1 блокатора кальцієвих каналів або лізиноприлу в дозі 10–40 мг/ інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) як першої лінії терапії порівняно із застосуванням тіазидного діуретика хлорталідону в дозі 12,5–25 мг/добу при легкій та помірній артеріальній гіпертензії.

Загалом було рандомізовано 33357 пацієнтів з артеріальною гіпертензією у віці від 55 років з подальшим спостереженням у середньому протягом 4,9 років. Кожен пацієнт мав хоча б один додатковий фактор ризику розвитку ішемічної хвороби серця, включаючи інфаркт міокарда або інсульт в анамнезі (>6 місяців до включення до дослідження) або документально підтверджене інше захворювання серцево-судинної системи з ознаками атеросклерозу (51,5%), цукровий діабет II типу (36,1%), концентрація холестерину ліпопротеїнів високої густини < 35 мг/дл, або < 0,906 ммоль/л (11,6%), гіпертрофія лівого шлуночка, діагностована за допомогою електрокардіографії або ехокардіографії (20,9% ) ), куріння на момент включення до дослідження (21,9%).

Початковою кінцевою точкою були ішемічна хвороба серця з летальним кінцем або нелетальний інфаркт міокарда. Значних відмінностей у первинній кінцевій точці при порівнянні терапії амлодипіном та хлорталідоном не спостерігалося: відношення ризиків (ВР) становило 0,98, 95% ДІ (0,90–1,07), p =0,65. Серед вторинних кінцевих точок кількість випадків розвитку серцевої недостатності (компонент композитної кінцевої точки впливу на серцево-судинну систему) була значно більшою у групі застосування амлодипіну порівняно з групою застосування хлорталідону (10,2% порівняно з 7,7%, ВР=1 ,38, 95% ДІ (1,25-1,52), p <0,001). Однак не було зафіксовано значних відмінностей за показником смертності з усіх причин між групами застосування амлодипіну та хлорталідону, ВР = 0,96, 95% ДІ (0,89-1,02), p = 0,20.

Валсартон

Валсартан є активним, потужним та специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначеним для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ 1, які рідко поширені та відповідають за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ 1 -рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ 2 -рецептори, що врівноважує ефект АТ 1 -рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста АТ 1 -рецепторів і має набагато більшу (приблизно в 20000 разів) спорідненість з АТ 1-рецепторами, ніж з АТ 2-рецепторами.

Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кініназу II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. Враховуючи відсутність впливу на АПФ та потенціювання активності брадикініну або субстанції Р, застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ зазвичай не супроводжується кашлем. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р 0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6% порівняно з 7,9%). відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель. При лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19% випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (Р 0, 05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Призначення препарату пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після призначення внутрішньоразової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин.

Антигіпертензивний ефект зберігається понад 24 години після прийому одноразової дози. При регулярному застосуванні препарату максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 2-4 тижнів і утримується на досягнутому рівні в процесі тривалої терапії. Раптове скасування валсартану не призводить до відновлення артеріальної гіпертензії або інших побічних клінічних явищ.

Встановлено, що Валсартан значно знижує рівень госпіталізації пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (NYHA класу II – IY). Більш значний ефект досягався у пацієнтів, які не отримували інгібітори АПФ або бета-адренорецепторів. Також встановлено, що валсартан знижував серцево-судинну смертність у клінічно стабільних пацієнтів з патологією лівого шлуночка або лівошлуночковою дисфункцією після інфаркту міокарда.

Інші дослідження: подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

У двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях (ONTARGET – продовжується глобальне дослідження щодо встановлення кінцевих точок при застосуванні телмісартану як монотерапія та в комбінації з раміприлом) та (VA NEPH нефропатії при цукровому діабеті, що спонсорується Міністерством у справах ветеранів [The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes]) вивчали застосування комбінації інгібітору АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА).

Дослідження ONTARGET проводилося за участю пацієнтів із серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням або на цукровий діабет II типу з підтвердженим ураженням органів-мішеней в анамнезі. Дослідження VA NEPHRON - D проводилося за участю пацієнтів із цукровим діабетом II типу та діабетичною нефропатією.

У цих дослідженнях при порівнянні з монотерапією не було виявлено значних позитивних відмінностей щодо впливу на нирки та/або серцево-судинну систему та смертність, тоді як було встановлено підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії. Враховуючи подібність фармакокінетичних властивостей, дані результати також є релевантними для інших інгібіторів АПФ і АРА.

Таким чином, не слід спільно застосовувати інгібітори АПФ та АРА пацієнтам з діабетичною нефропатією.

ALTITUDE (Дослідження із встановленням кінцевих точок серцево-судинних захворювань та хвороби нирок при застосуванні аліскірену у хворих на цукровий діабет II типу [ Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Використання Cardiovascular and Renal Disease Endpoints]) – дослідження, метою якого було виявлення користі додавання . терапії інгібітором АПФ або АРА у пацієнтів з цукровим діабетом II типу та хронічною хворобою нирок, серцево-судинним захворюванням або поєднанням останніх. Дослідження було припинено на ранній стадії через підвищений ризик виникнення ускладнень терапії. Смерть через серцево-судинні патології та інсульт спостерігали частіше у групі застосування аліскірену, ніж у групі плацебо, при цьому у групі застосування аліскірену порівняно з групою плацебо також частіше спостерігали розвиток побічних реакцій та серйозних побічних реакцій особливого значення (гіперкаліємія, гіпотензія та).

Валсартан/амлодипін

Комбінація амлодипіну та валсартану забезпечує дозозалежне адитивне зниження АТ у всьому інтервалі терапевтичних доз. Гіпотензивна дія після одноразової дози комбінації зберігається протягом 24 годин.
Більше 1400 пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосовували валсартан/амлодипін 1 раз на добу у двох плацебо-контрольованих дослідженнях.
Валсартан/амлодипін вивчався в процесі двох плацебо-контрольованих досліджень за участю пацієнтів з неускладненою есенціальною гіпертензією легкого або помірного ступеня (середній діастолічний тиск у положенні сидячи ≥ 95 та <110 мм рт. ст.).

Виключалися пацієнти з високим ризиком серцево-судинних порушень: серцевою недостатністю, цукровим діабетом І типу та слабо контрольованим цукровим діабетом ІІ типу, наявністю в анамнезі інфаркту міокарда або інсульту протягом одного року.

У мультицентровому рандомізованому подвійно сліпому активно контрольованому дослідженні в паралельних групах встановлена нормалізація артеріального тиску (до встановлення діастолічного тиску <90 мм рт. ст. наприкінці випробування) у пацієнтів, артеріальний тиск яких не контролювався належним чином при застосуванні валсартану як монотерапія в дозі 1 мг. Артеріальний тиск нормалізувався у 75% пацієнтів, які застосовували 10 мг/160 мг амлодипіну/валсартану, у 62% пацієнтів, які застосовували 5 мг/160 мг амлодипіну/валсартану, порівняно з 53% пацієнтів, які застосовували 160 мг. Додавання 10 мг та 5 мг амлодипіну зумовлювало додаткове зниження систолічного/діастолічного тиску на 6/4,8 мм рт. ст. та 3,9/2,9 мм рт. ст. відповідно порівняно з такими при застосуванні лише 160 мг валсартану.

У мультицентровому рандомізованому подвійно сліпому дослідженні, що активно контролюється, в паралельних групах встановлена нормалізація артеріального тиску (до встановлення діастолічного тиску <90 мм рт. ст. наприкінці випробування) у пацієнтів, артеріальний тиск яких не контролювався належним чином монотерапією амлодипін у дозі 10 мг. Артеріальний тиск нормалізувався у 78% пацієнтів, які застосовували 10 мг/160 мг амлодипіну/валсартану, порівняно з 67% пацієнтів, які продовжували застосовувати лише 10 мг амлодипіну. Додавання 160 мг валсартану призводило до додаткового зниження систолічного/діастолічного тиску на 2,9/2,1 мм рт. ст. порівняно з такими при застосуванні лише 10 мг амлодипіну.

Валсартан/амлодипін вивчався в активно контрольованому дослідженні за участю 130 пацієнтів, хворих на есенціальну гіпертензію, із середнім діастолічним тиском у положенні сидячи ≥110 мм рт. ст. та <120 мм рт. ст. У цьому дослідженні (початковий артеріальний тиск 171/113 мм рт. ст.) застосування валсартану/амлодипіну в дозі від 5 мг/160 мг до 10 мг/160 мг знижувало стійкий артеріальний тиск на 36/29 мм рт. ст. в порівнянні з 32/28 мм рт. ст. при застосуванні лізиноприлу/гідрохлортіазиду у дозі 10 мг/12,5 мг до 20 мг/12,5 мг.

У двох тривалих дослідженнях було доведено, що ефект валсартану/амлодипіну зберігався понад рік. Раптова відміна препарату не призводила до швидкого підвищення артеріального тиску.

У пацієнтів, у яких АТ адекватно контролюється амлодипіном, при неприйнятних набряках комбінована терапія може забезпечити аналогічний контроль артеріального тиску із зменшенням набряків.

Вік, стать, расова приналежність та індекс маси тіла (≥ 30 кг/м 2 , < 30 кг/м 2 ) пацієнта не впливали на клінічну відповідь при застосуванні валсартану/амлодипіну.
Дослідження валсартану/амлодипіну за участю пацієнтів інших популяцій, крім хворих на артеріальну гіпертензію, не проводилися. Існують дослідження валсартану за участю пацієнтів із серцевою недостатністю та у постінфарктному періоді. Проведено дослідження амлодипіну за участю пацієнтів із хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженою ішемічною хворобою серця.

Фармакокінетика

Лінійність

Валсартан та амлодипін виявляють лінійність фармакокінетики.

Амлодипін

Всмоктування. Після застосування внутрішньотерапевтичних доз амлодипіну окремо максимальна концентрація в плазмі (Сmax) досягається протягом 6-12 годин. Розрахована абсолютна біодоступність становить від 64% до 80%. Вживання їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.

Розподіл. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях амлодипіну in vitro доведено, що у пацієнтів, хворих на есенціальну гіпертензію, приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми.

Біотрансформація. Амлодипін інтенсивно (приблизно 90%) метаболізується у печінці до неактивних метаболітів.

Висновок. Виведення амлодипіну із плазми крові двофазне, з періодом напіввиведення приблизно 30-50 годин. Рівноважний рівень у плазмі досягається після постійного введення протягом 7-8 днів. 10% початкового амлодипіну та 60% метаболітів амлодипіну виводяться із сечею.

Валсартон

Всмоктування. Після прийому препарату внутрішньо max валсартану в плазмі крові досягається протягом 2-4 годин. Середня величина абсолютної біодоступності препарату становить 23%. Їжа знижує площу під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) валсартану приблизно на 40%, а З max – на 50%, хоча через 8 годин після застосування концентрація валсартану в плазмі однакова для групи, яка приймала препарат натще, і групи пацієнтів , які приймали препарат після їди. Зниження AUC не супроводжується клінічно значним зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від їжі.

Розподіл. Рівноважний обсяг розподілу валсартану після введення становить приблизно 17 л, що вказує на те, що валсартан розподіляється у тканинах неінтенсивно. Валсартан добре зв'язується з білками плазми крові (94-97%), головним чином із сироватковим альбуміном.

Біотрансформація. Валсартан не трансформується значною мірою, оскільки лише 20% дози переходить у метаболіти. У плазмі в низьких концентраціях (менше 10% AUC валсартану) ідентифікований гідроксиметаболіт, який є фармакологічно неактивним.

Висновок. Для валсартану характерна багатоекспоненційна кінетика виведення (період напіввиведення Т 1/2 1 години і Т 1/2 (приблизно 9 годин)) . Після введення кліренс валсартану в плазмі становить приблизно 2 л/годину, а його ренальний кліренс – приблизно 0,62 л/годину (приблизно 30% загального кліренсу) Період напіввиведення валсартану – 6 годин.

Валсартан/амлодипін

Після перорального застосування лікарського засобу Валмісар АС max валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягається за 3 та 6 – 8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування лікарського засобу Валмісар А еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при їх призначенні як монопрепарати.

Особливі популяції

Діти

Дані про фармакокінетику у дітей відсутні.

Пацієнти похилого віку (вік від 65 років)

Час досягнення max амлодипіну в плазмі крові приблизно однаковий у пацієнтів молодшого віку і пацієнтів похилого віку. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до зростання AUC та подовження періоду напіввиведення. Середня системна AUC валсартану у пацієнтів похилого віку на 70% вища, ніж у молодших пацієнтів, тому необхідно бути обережними при підвищенні дози.

Ниркова недостатність

Порушення функції нирок суттєво не впливають на фармакокінетику амлодипіну. Як і очікувалося для сполуки, нирковий кліренс якої становить лише 30% загального плазмового кліренсу, кореляції між станом функції нирок та системною експозицією валсартану не відзначалося.

Порушення функції печінки

У пацієнтів із печінковою недостатністю знижується кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40–60%. У середньому у пацієнтів з легкими та помірними хронічними захворюваннями печінки експозиція AUC валсартану в середньому вдвічі перевищує таку у здорових добровольців (відібрані за віком, статтю та масою тіла). Пацієнти, які страждають на захворювання печінки, повинні бути обережними при застосуванні препарату.

Клінічні властивості

Показання

Есенційна гіпертензія у дорослих пацієнтів, артеріальний тиск яких не регулюється монотерапією амлодипіном або валсартаном.

Протипоказання Валмісару А

• Підвищена чутливість до активної субстанції, похідних дигідропіридину або будь-якої з допоміжних речовин препарату.
• Тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз печінки або холестаз.
• Супутнє застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (СКФ < 60 мг/хв/1,73 м 2).
• Вагітність та планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Тяжка гіпотензія.
• Шок (включаючи кардіогенний шок).
• Обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та стеноз аорти тяжкого ступеня).
• Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Міжлікарські взаємодії

Дослідження міжлікарських взаємодій препарату Валмісар А з іншими лікарськими засобами не проводили.

Лікарські засоби, при супутньому застосуванні яких слід бути обережними

Інші гіпотензивні препарати

Часті гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-блокатори, діуретики) та інші лікарські засоби, які можуть спричинити появу гіпотензивних небажаних явищ (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-блокатори, що застосовуються для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилювати гіпотензію.

Взаємодії, пов'язані з амлодипіном

Супутнє застосування не рекомендовано

Грейпфрут або грейпфрутовий сік

Не рекомендується застосування амлодипіну з грейпфрутовим соком або грейпфрутом, оскільки у деяких пацієнтів може бути збільшена біодоступність, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.

Лікарські засоби, при супутньому застосуванні яких слід бути обережними

Інгібітори CYP3A4

Супутнє застосування амлодипіну з більш менш потужними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеази, азоловими протигрибковими, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного посилення системного впливу амлодипіну. Клінічні прояви таких фармакокінетичних змін можуть бути посилені у пацієнтів похилого віку. Може бути необхідним клінічний моніторинг та корекція доз.

Індуктори CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій звичайний (Hypericum perforatum))

При супутньому застосуванні відомих індукторів CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Отже, слід контролювати АТ і регулювати дозування під час та після супутнього застосування, особливо у разі потужних індукторів CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, Hypericum perforatum).

Симвастатин

Багаторазове застосування 10 мг амлодипіну з 80 мг симвастатину призводить до збільшення експозиції симвастатину на 77% порівняно із застосуванням лише симвастатину. Рекомендується знижувати добову дозу симвастатину до 20 мг для пацієнтів, які застосовують амлодипін.

Дантролен (інфузії)

У тварин відзначали летальні випадки вентрикулярних фібриляцій та кардіоваскулярних колапсів у зв'язку з гіперкаліємією після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно. Через ризик гіперкаліємії рекомендується уникати супутнього застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам, схильним до розвитку злоякісної гіпертермії, та при лікуванні злоякісних гіпертермій.

Лікарські засоби, при супутньому застосуванні яких слід бути обережними.

Інші

У процесі клінічних досліджень амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, діоксину, варфарину або циклоспорину.

Взаємодії, пов'язані з валсартаном

Супутнє застосування не рекомендовано

Літій

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи валсартан, спостерігалося оборотне підвищення сироваткових концентрацій літію та його токсичності. Супутнє застосування валсартану та літію не рекомендується. Якщо застосування такої комбінації необхідно, слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові. Ризик підвищення токсичності літію може бути надалі підвищений при сумісному застосуванні з лікарським засобом Валмісаром А та діуретиками.

Калійові добавки, калійзберігаючі діуретики, сольові замінники, що містять калій, або інші препарати, які можуть підвищувати рівень калію.
Якщо лікарські засоби, що впливають калієві канали, призначають у комбінації з валсартаном, слід передбачити частий контроль вмісту калію в плазмі крові.

Лікарські засоби, при супутньому застосуванні яких слід бути обережними

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота (>3 г/добу) та неселективні НПЗП

При супутньому застосуванні антагоністів ангіотензину II та нестероїдних протизапальних засобів можливе послаблення гіпотензивної дії. Також супутнє застосування антагоністів ангіотензину II та нестероїдних протизапальних засобів може підвищувати ризик порушення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові. Тому на початку лікування рекомендується контролювати стан функції нирок, забезпечувати належний рівень рідини в організмі пацієнта.

Інгібітори переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір)

Результати досліджень in vitro з тканиною печінки показали, що валсартан є субстратом печінкового переносника накопичення. OATP 1 B 1 та печінкового ефлюксного переносника MRP 2. Супутні застосування інгібіторів переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір) можуть збільшувати системну експозицію валсартану.

Подвійна блокада РААС з АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном
Результати клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, АРА або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як гіпотензія, гіперкалієм в порівнянні з лікуванням одним лікарським засобом впливає на РААС. Тому супутнє застосування АРА (включаючи валсартан) або інгібіторів АПФ з аліскіреном протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями ниркової функції (СКФ < 60 мг/хв/1,73 м 2 ).

Інші

При монотерапії валсартаном не встановлені клінічно значущі лікарські взаємодії з такими препаратами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід.

Особливості застосування препарату

Безпека та ефективність амлодипіну при лікуванні гіпертензивного кризу не встановлено.

Пацієнти з дефіцитом натрію та/або об'єму циркулюючої крові (ОЦК)
У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією (0,4%) спостерігалася надмірна гіпотензія при лікуванні валсартаном/амлодипіном у рамках плацебо-контрольованих досліджень. У пацієнтів з активованою ренін-ангіотензиновою системою (зі зниженим вмістом натрію та/або ОЦК та у разі отримання високих доз діуретиків), які приймають блокатори рецепторів ангіотензину, може виникати симптоматична гіпотензія. Корекція цього стану, що рекомендується, перед застосуванням валсартану/амлодипіну або ретельного медичного спостереження на початку терапії.

При виникненні гіпотензії при застосуванні валсартану/амлодипіну пацієнта слід покласти на спину і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію фізрозчину. Після стабілізації артеріального тиску можна продовжити лікування.

Гіперкаліємія

Слід обережно проводити одночасне лікування калієвими добавками, калійзберігаючими діуретиками, сольовими замінниками, що містять калій або іншими препаратами, які можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин), а також необхідний частий контроль вмісту калію.

Стеноз ниркової артерії

Валсартан/амлодипін слід обережно застосовувати для лікування гіпертензії у пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом єдиної нирки, оскільки рівень сечовини та креатиніну в сироватці крові може збільшуватися.

Трансплантація нирки

Досвід безпечного застосування валсартану/амлодипіну пацієнтам із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки відсутній.

Порушення функції печінки

Валсартан виводиться головним чином у незміненому стані з жовчю. Період напіввиведення амлодипіну подовжується та AUC підвищується у пацієнтів з порушенням функції печінки; рекомендації щодо дозування не встановлені. Особлива обережність необхідна при застосуванні валсартану/амлодипіну пацієнтам із порушеннями функції печінки легкого чи помірного ступеня або обструктивними захворюваннями жовчного міхура.

Максимальна рекомендована доза для пацієнтів з легкими або помірними порушеннями печінки без холестазу становить 80 мг валсартану.

Порушення функції нирок

Пацієнтам з порушеннями функції нирок легкого або помірного ступеня
(ШКФ > 30 мл/хв/1,73 м 2 ) корекція дози не потрібна. При помірних порушеннях нирок рекомендується контролювати рівень калію та креатиніну у крові.

Супутнє застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане пацієнтам з порушеннями функції нирок (СКФ < 60 мг/хв/1,73 м 2 ).

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом не слід приймати антагоніст ангіотензину II валсартан, оскільки їхня ренін-ангіотензинова система порушена внаслідок основного захворювання.

Ангіоневротичний набряк

Набряк Квінке, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що може призвести до обструкції дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика, спостерігався у пацієнтів, які застосовували валсартан. Деякі з цих пацієнтів мали набряк Квінке в анамнезі при прийомі інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Застосування даного лікарського засобу слід негайно припинити у разі набряку Квінке; повторне застосування не рекомендоване.

Серцева недостатність/стан після перенесеного інфаркту міокарда
Внаслідок пригнічення РААС у чутливих пацієнтів можливі порушення ниркової функції. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, у яких функції нирок можуть залежати від активності РААС, застосування інгібіторів АПФ та АРА викликало розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії, а також (у поодиноких випадках) ГНН та/або призводило до летального результату. Подібні результати спостерігалися при застосуванні валсартану. Пацієнтам із серцевою недостатністю або після перенесеного інфаркту міокарда слід оцінювати функції нирок.
У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю неішемічного походження класу III та IV за класифікацією NYHA (Нью-Йоркської кардіологічної асоціації) при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку набряку легень була вищою. однак, не було значної різниці у появі чи погіршенні серцевої недостатності. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинного та летального результату.

Стеноз аорти та мітрального клапана

Як і при лікуванні іншими вазодилататорами, особливо обережними, мають бути пацієнти, у яких констатовано стеноз мітрального клапана або виражений стеноз аорти невисокого ступеня.

Подвійна блокада РААС

Існують дані, що спільне застосування інгібіторів АПФ, АРА або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи ГНН). Тому не рекомендується проводити подвійну блокаду РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА або аліскірену.

Якщо подвійна блокада абсолютно необхідна, її слід проводити виключно під наглядом фахівця із здійсненням частого ретельного моніторингу функції нирок, концентрацій електролітів та АТ. Не слід застосовувати інгібітори АПФ та АРА пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Не вивчалося застосування лікарського засобу Валмісару А пацієнтам з іншими захворюваннями, крім артеріальної гіпертензії.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Лікарський засіб протипоказаний застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час використання цього лікарського засобу підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Дані епідеміологічних досліджень ризику тератогенності після експозиції інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не були переконливими, проте невелике зростання ризику виключати не можна. Хоча дані контрольованих епідеміологічних досліджень антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРАІІ) відсутні, подібний ризик може виникати при використанні препаратів цього класу.

Експозиція АРАII у другому та третьому триместрі, як відомо, має токсичну дію на плід у людини (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо АРАII застосовували, починаючи з другого триместру вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа плода.

Немовлята, матері яких приймали АРАII, повинні перебувати під ретельним наглядом розвитку гіпотензії.

Період годування груддю

Амлодипін виводиться у грудне молоко. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінюється з інтерквартальним діапазоном 3-7% максимум 15%. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий.

Оскільки інформація про застосування препарату Валмісар А під час годування груддю відсутня, препарат не рекомендується застосовувати під час годування груддю; бажано застосовувати альтернативні препарати з вивченим профілем безпеки, особливо під час годування груддю новонароджених чи недоношених дітей.

Фертильність

Клінічні дослідження впливу фертильність не проводилися.

Валсартон

Валсартан не викликав небажаних реакцій з боку репродуктивної системи у самців та самок щурів при пероральному застосуванні у дозах до 200 мг/кг/добу. Дана доза в 6 разів перевищує максимальну рекомендовану дозу для людини в перерахуванні на мг/м 2 (у розрахунках використовувалася доза 320 мг на добу для перорального прийому пацієнтом з масою тіла 60 кг).

Амлодипін

У деяких пацієнтів, які проходили лікування блокаторами кальцієвих каналів, повідомлялося про випадки оборотних біохімічних змін у головках сперматозоїдів. Клінічних даних щодо впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. В одному з досліджень на щурах виявили небажані реакції з боку фертильності самців.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

У пацієнтів, які застосовують Валмісар А, може виникати запаморочення або слабкість після прийому препарату, тому вони повинні враховувати це при керуванні автотранспортом та роботі з потенційно небезпечними механізмами.
Амлодипін може мати слабкий або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами. Якщо пацієнти під час застосування амлодипіну зазнають запаморочення, головного болю, втоми або нудоти, їх реакція може порушуватися.

Спосіб застосування та дози Валмісар А

Пацієнти, у яких артеріальний тиск неадекватно регулюється монопрепаратами. амлодипіну або валсартану можуть бути переведені на комбіновану терапію препаратом Валмісар А. Рекомендована доза – 1 таблетка на добу. Пігулки Валмісар А можна приймати незалежно від їжі. Рекомендується приймати Валмісар А, запиваючи його невеликою кількістю води.

Пацієнтів, які застосовують валсартан та амлодипін окремо, можна перевести на Валмісар А, що містить ті ж дози компонентів.

Перед переходом на комбінацію фіксованих доз рекомендується індивідуальний підбір дози з компонентами (тобто амлодипіну та валсартану). При клінічній необхідності можна розглянути можливість безпосередньої заміни монотерапії на комбінацію із фіксованими дозами.

Максимальна добова доза – 1 таблетка Валмісара А 5 мг/80 мг або 1 таблетка Валмісара А 5 мг/160 мг або 1 таблетка Валмісара А 10 мг/160 мг (максимально допустимі дози компонентів препарату – 10 мг за вмістом амлодипіну, 320 мг за вмістом валсартану).

Дозування для окремих груп пацієнтів

Порушення функції нирок

Немає доступних клінічних даних щодо застосування лікарського засобу пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок.

Пацієнтам з порушеннями функції нирок легкого або помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції нирок помірного ступеня рекомендується контролювати рівень калію та креатиніну у крові.

Супутнє застосування лікарського засобу Валмісар А з аліскіреном протипоказане пацієнтам з порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мг/хв/1,73 м 2).

Цукровий діабет

Супутнє застосування Валмісара А з аліскіреном протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом.

Порушення функції печінки

Препарат Валмісар А протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

З обережністю слід застосовувати Валмісар А пацієнтам із порушеннями функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Для пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня без холестазу максимальна рекомендована доза становить 80 мг валсартану.

Рекомендації щодо дозування амлодипіну для пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не розроблені. При переведенні таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією (див. розділ «Показання») та порушеннями функції печінки на амлодипін або Валмісар А необхідно призначати найменшу з рекомендованих доз амлодипіну як монотерапію або комбіновану терапію.

Пацієнти похилого віку (вік від 65 років)

Для літніх пацієнтів рекомендуються звичайні дозові схеми.
Слід бути обережними при підвищенні дози препарату пацієнтам похилого віку.

При переведенні таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією (див. розділ «Показання»)

та порушеннями функції печінки на амлодипін або Валмісар А необхідно призначати найменшу з рекомендованих доз амлодипіну як монотерапію або у складі комбінованої терапії.

Педіатрична популяція

Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Валмісар А дітям (до 18 років) не досліджено. Дані відсутні.

Діти

Дослідження лікування цим препаратом дітей (до 18 років) не проводилось. Тому для отримання повнішої інформації Валмісар А не рекомендується застосовувати для лікування дітей.

Передозування

Симптоми

Досі немає досвіду передозування Валмісару А. Основним симптомом передозування валсартану, ймовірно, є виражена артеріальна гіпотензія з запамороченням. Передозування амлодипіну може призвести до наростаючої периферичної вазодилатації та, ймовірно, рефлекторної тахікардії. Повідомляли про значну та потенційно пролонговану системну гіпотензію, аж до шоку та летального результату.

Лікування

Якщо препарат прийнятий нещодавно, слід спричинити блювання або промити шлунок. Всмоктування амлодипіну значно знижується при застосуванні активованого вугілля відразу або протягом двох годин після прийому амлодипіну.

Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, викликана передозуванням Валмісара А, потребує активної підтримки стану серцево-судинної системи, включаючи частий контроль серцевої та дихальної функцій, підйом кінцівок, увага до ОЦК та сечовипускання. Для відновлення судинного тонусу та АТ можна застосувати судинозвужувальний препарат за відсутності протипоказань для його застосування. При стійкому зниженні артеріального тиску, яке є наслідком блокади кальцієвих каналів, може бути доцільним внутрішньовенне введення глюконату кальцію.

Виведення валсартану та амлодипіну за допомогою гемодіалізу малоймовірне.

Побічні реакції Валмісару А

Безпека застосування лікарського засобу Валмісар А була оцінена в процесі 5 контрольованих клінічних досліджень за участю 5175 пацієнтів, 2613 з яких отримували валсартан у комбінації з амлодипіном. Побічні реакції, які спостерігалися найчастіше або були значними або тяжкими: назофарингіт, грип, підвищена чутливість, головний біль, непритомність, ортостатична гіпотензія, набряки, набряки м'яких тканин, набряки обличчя, периферичні набряки, підвищена стомлюваність.
Оцінюючи частоти побічних реакцій використані такі критерії: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (частоту не можна оцінити за наявними даними).

Клас системи органів MedDRA	Побічна реакція	Частота
		Валмісар А	Амлодипін	Валсартан
Інфекції та інвазії	Назофарингіт	Часто	--	--
	Грип	Часто	--	--
З боку крові та лімфатичної системи	Зниження рівня гемоглобіну і гематокриту	--	--	Частота невідома
	Лейкопенія	--	Дуже рідко	--
	Нейтропенія	--	--	Частота невідома
	Тромбоцитопенія, інколи з пурпурою	--	Дуже рідко	Частота невідома
З боку імунної системи	Підвищена чутливість	Рідко	Дуже рідко	Частота невідома
Порушення харчування та метаболізму	Анорексія	Нечасто	--	--
	Гіперкальціємія	Нечасто	--	--
	Гіперглікемія	--	Дуже рідко	--
	Гіперліпідемія	Нечасто	--	--
	Гіперурикемія	Нечасто	--	--
	Гіпокаліємія	Часто	--	--
	Гіпонатріємія	Нечасто	--	--
З боку психіки	Депресія	--	Нечасто	--
	Тривога	Рідко	--	--
	Безсоння/розлади сну	--	Нечасто	--
	Перепади настрою	--	Нечасто	--
	Сплутаність свідомості	--	Рідко	--
З боку нервової системи	Порушення координації	Нечасто	--	--
	Запаморочення	Нечасто	Часто	--
	Постуральне запаморочення	Нечасто	--	--
	Дисгевзія	--	Нечасто	--
	Екстрапірамідний синдром	--	Частота невідома	--
	Головний біль	Часто	Часто	--
	Гіпертензія	--	Дуже рідко	--
	Парестезія	Нечасто	Нечасто	--
	Периферична нейропатія, нейропатія	--	Дуже рідко	--
	Сонливість	Нечасто	Часто	--
	Непритомність	--	Нечасто	--
	Тремор	--	Нечасто	--
	Гіпестезія	--	Нечасто	--
З боку органів зору	Порушення зору	Рідко	Нечасто	--
	Ослаблення зору	Нечасто	Нечасто	--
З боку органів слуху і лабіринту	Шум у вухах	Рідко	Нечасто	--
	Запаморочення	Нечасто	--	Нечасто
З боку серця	Відчуття серцебиття	Нечасто	Часто	--
	Непритомність	Рідко	--	--
	Тахікардія	Нечасто	--	--
	Аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія, фібриляція передсердь)	--	Дуже рідко	--
	Інфаркт міокарда	--	Дуже рідко	--
З боку судин	Гіперемія	--	Часто	--
	Гіпотонія	Рідко	Нечасто	--
	Ортостатична гіпотензія	Нечасто	--	--
	Васкуліт	--	Дуже рідко	Частота невідома
З боку дихальної системи	Кашель	Нечасто	Дуже рідко	Дуже рідко
	Задишка	--	Нечасто	--
	Фаринголарингеальний біль	Нечасто	--	--
	Риніт	--	Нечасто	--
Гастроінтестинальні порушення	Абдомінальний дискомфорт та біль у верхніх ділянках живота	Нечасто	Часто	Нечасто
	Зміна ритму дефекації	--	Нечасто	--
	Запор	Нечасто	--	--
	Діарея	Нечасто	Нечасто	--
	Сухість у роті	Нечасто	Нечасто	--
	Диспепсія	--	Нечасто	--
	Гастрит	--	Дуже рідко	--
	Гіперплазія ясен	--	Дуже рідко	--
	Нудота	Нечасто	Часто	--
	Панкреатит	--	Дуже рідко	--
	Блювання	--	Нечасто	--
З боку гепатобіліарної системи	Атипові проби функції печінки, включаючи підвищення рівня білірубіну в крові	--	Дуже рідко*	Невідомо
	Гепатит	--	Дуже рідко	--
	Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця	--	Дуже рідко	--
З боку шкіри і підшкірних тканин	Алопеція	--	Нечасто	--
	Ангіоневротичний набряк	--	Дуже рідко	Частота невідома
	Бульозний дерматит	--	--	Частота невідома
	Еритема	Нечасто	--	--
	Мультиформна еритема	--	Дуже рідко	--
	Екзантема	Рідко	Нечасто	--
	Гіпергідроз	Рідко	Нечасто	--
	Світлочутливість	--	Нечасто	--
	Свербіж	Рідко	Нечасто	Частота невідома
	Пурпура	--	Нечасто	--
	Висипання	Нечасто	Нечасто	Невідомо
	Знебарвлення шкіри	--	Нечасто	--
	Кропив'янка та інші форми висипань	--	Дуже рідко	--
	Ексфоліативний дерматит	--	Дуже рідко	--
	Синдром Стівенса –Джонсона	--	Дуже рідко	--
	Набряк Квінке	--	Дуже рідко	--
	Токсичний епідермальний некроліз	--	Частота невідома	--
З боку кістково-м’язової системи	Артралгія	Нечасто	Нечасто	--
	Біль у спині	Нечасто	Нечасто	--
	Припухлість суглоба	Нечасто	--	--
	М'язові судоми	Рідко	Нечасто	--
	Біль у м'язах	--	Нечасто	Частота невідома
	Припухлість гомілковостопного суглоба	--	Часто	--
	Відчуття тяжкості	Рідко	--	--
З боку нирок і сечовидільної системи	Збільшення рівня креатиніну в крові	--	--	Частота невідома
	Розлад сечовипускання	--	Нечасто	--
	Ніктурія	--	Нечасто	--
	Поліакіурія	Рідко	Нечасто	--
	Поліурія	Рідко	--	--
	Ниркова недостатність і порушення функції нирок	--	--	Частота невідома
З боку репродуктивної системи	Імпотенція	--	Нечасто	--
	Еректильна дисфункція	Рідко	--	--
	Гінекомастія	--	Нечасто	--
Загальні порушення	Астенія	Часто	Нечасто	--
	Дискомфорт, нездужання	--	Нечасто	--
	Підвищена втомлюваність	Часто	Часто	Нечасто
	Набряк обличчя	Часто	--	--
	Гіперемія, припливи	Часто	--	--
	Біль у грудях, не пов’язаний із серцем	--	Нечасто	--
	Набряки	Часто	Часто	--
	Периферичні набряки	Часто	--	--
	Біль	--	Нечасто	--
	Набряк м’яких тканин	Часто	--	--
Дослідження	Збільшення рівня калію в крові	--	--	Частота невідома
	Збільшення маси тіла	--	Нечасто	--
	Зменшення маси тіла	--	Нечасто	--

* В основному пов'язане з холестазом.

Додаткова інформація про комбінацію

Периферичний набряк, відома побічна реакція амлодипіну, у пацієнтів, які застосовували комбінацію амлодипіну/валсартану, загалом відзначали з меншою частотою, ніж на фоні застосування амлодипіну окремо. У процесі проведення подвійних сліпих контрольованих клінічних досліджень середня частота периферичного набряку, рівномірно розподілена у всьому інтервалі доз, становила 5,1% для комбінації амлодипіну/валсартану.

Додаткова інформація про компоненти препарату

Небажані реакції, які раніше відзначалися при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або валсартану), можуть також виникати і при застосуванні Валмісара А, навіть якщо вони не були зафіксовані в процесі проведення клінічних досліджень або постмаркетингового періоду.

Амлодипін

Часто: Сонливість, запаморочення, серцебиття, абдомінальний біль, нудота, припухлість у ділянці кісточки.

Нечасто: Безсоння, зміни настрою (включаючи занепокоєння), депресія, тремор, дисгевзія, непритомність, гіпестезія, порушення зору (включаючи диплопію), шум у вухах, гіпотензія, диспное, риніт, блювання, диспепсія, алопеція, пурпура зуд , м'язові судоми, болі, сечові порушення, збільшення частоти сечовипускання, імпотенція, гінекомастія, біль у грудній клітці, загальне нездужання, збільшення або зменшення маси тіла.

Рідко: заплутаність свідомості.

Дуже рідко: Лейкоцитопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції, гіперглікемія, гіпертензія, периферична нейропатія, інфаркт міокарда, аритмія (включаючи брадикардію, вентрикулярну тахікардію та фібриляцію передсердь), васкуліт, панкреатин, панкреатин, оневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона, набряк Квінке, фоточутливість.

Частота невідома: токсичний епідермальний некроліз.

Відзначалися окремі випадки екстрапірамідного синдрому.

Валсартон

Наступні додаткові побічні реакції спостерігалися в процесі клінічних випробувань при монотерапії валсартаном незалежно від причинно-наслідкового зв'язку з препаратом, що вивчається.

Частота невідома: зниження рівня гемоглобіну, зниження рівня гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія, підвищення рівня калію в сироватці крові, підвищення значення печінкових проб, у тому числі концентрації білірубіну в сироватці крові, ниркова недостатність та порушення функції нирок, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, міалгія, васкуліт, реакції підвищеної чутливості, у тому числі сироваткова хвороба.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 3, або 9 блістерів у картонній упаковці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.