Инструкция к препарату Пегасис пег-интерферон альфа-2а

Пегасис пег-интерферон альфа-2а(Pegasis peg-interferon alfa-2a) інструкція з використання, дозування

• Імунологічні і біологічні властивості
• Показання

склад:

діюча речовина: peginterferon alfa-2а.

1 попередньо наповнений шприц або попередньо наповнена ручка (0,5 мл розчину для ін’єкцій) містить 135 мкг або 180 мкг пегінтерферону альфа-2а

допоміжні речовини: натрію хлорид; спирт бензиловий; натрію ацетат, тригідрат; полісорбат 80; кислота оцтова льодяна; кислота оцтова, 10% розчин до рн 6,0; натрію ацетат, 10% розчин до рн 6,0; вода для ін’єкцій.

лікарська форма. розчин для ін’єкцій.

основні фізико-хімічні властивості: пегільований інтерферон альфа-2а (пегасіс) являє собою кон’югат пег (біс-монометоксиполіетиленгліколю) з інтерфероном альфа-2а. інтерферон альфа-2а виробляється біосинтетичним методом за технологією рекомбінантної днк і є похідним продуктом клонованого гену людського лейкоцитарного інтерферону, введеного і експресованого в клітинах e. coli. інтерферон альфа-2а кон’югований з біс-монометоксиполіетиленгліколем із ступенем заміщення одного моля полімеру одним молем протеїну. препарат являє собою прозорий розчин від безбарвного до світло-жовтого кольору.

фармакотерапевтична група. імуностимулятори, інтерферони, пегінтерферон альфа-2а.

код атх. l03a b11.

імунологічні і біологічні властивості

фармакодинаміка.

механізм дії. пегільований інтерферон альфа-2а (пегасіс) являє собою кон’югат пег (біс-монометоксиполіетиленгліколю) з інтерфероном альфа-2а. іn vitro пегасіс має противірусну та антипроліферативну дію, що є характерним для інтерферону альфа-2а. інтерферон альфа-2а кон’югований з біс-монометоксиполіетиленгліколем із ступенем заміщення одного моля полімеру одним молем протеїну. середня молекулярна маса сполуки становить приблизно 60 000, близько 20 000 припадає на білкову складову.

фармакодинамічні ефекти. у пацієнтів з вірусним гепатитом с зниження рівня рнк вірусу гепатиту с (вгс) при відповіді на терапію препаратом пегасіс 180 мкг відбувається у дві фази. перша фаза відмічається через 24-36 годин після першої ін’єкції препарату, друга фаза відбувається протягом наступних 4-16 тижнів у пацієнтів із стійкою вірусологічною відповіддю.

рибавірин не здійснює значного впливу на кінетику вірусу протягом перших 4-6 тижнів у пацієнтів, які отримують комбіновану терапію рибавірином і пегільованим інтерфероном альфа-2а або інтерфероном альфа.

фармакокінетика.

всмоктування. після однократного підшкірного введення 180 мкг препарату пегасіс здоровим особам препарат визначається в сироватці крові через 3-6 годин. через 24 години концентрація в сироватці крові досягає 80 % від максимальної. всмоктування пегінтерферону альфа-2а тривале, максимальні концентрації у сироватці крові відзначаються через 72-96 годин після введення препарату. абсолютна біодоступність пегінтерферону альфа-2а становить 84 %, і аналогічна такій біодоступності інтерферону альфа-2а.

розподіл. пегінтерферон альфа-2а виявляється переважно в крові і позаклітинній рідині. об’єм розподілу у рівноважному стані (v_ss) після внутрішньовенного введення становить 6-14 л. по даним мас-спектрометрії, розподіл по тканинам і ауторадіолюмінографії, які отримані в дослідженнях на щурах, пегінтерферон альфа-2а виявляється у високих концентраціях в крові і також в печінці, нирках і кістковому мозку.

метаболізм. особливості метаболізму препарату пегасіс охарактеризовані не повністю. однак дослідження на щурах свідчать, що препарат з радіоізотопною міткою виводиться переважно нирками.

виведення. системний кліренс пегінтерферону альфа-2а у людини у 100 разів нижчий, ніж аналогічний показник для інтерферону альфа-2а. після внутрішньовенного введення термінальний період напіввиведення у здорових добровольців становить близько 60-80 годин у порівнянні зі стандартним інтерфероном – 3-4 години. після підшкірного введення термінальний період напіввиведення становить близько 160 годин (від 84 до 353 годин). термінальний період напіввиведення може відображати не лише фазу виведення сполуки, але також і стійку абсорбцію пегасісу.

лінійність/нелінійність. при введенні препарату пегасіс 1 раз на тиждень спостерігається дозозалежне збільшення системного впливу у здорових добровольців і у пацієнтів з хронічним гепатитом в або с. у хворих хронічним гепатитом в або с через 6-8 тижнів терапії пегінтерфероном альфа-2а один раз на тиждень досягається рівноважна концентрація, яка в 2-3 рази вища, ніж після однократного введення. після 8-го тижня лікування при введенні препарату один раз на тиждень подальшої кумуляції не відбувається. через 48 тижнів терапії співвідношення пікової і кінцевої концентрації становить 1,5-2,0. концентрації препарату пегасіс у сироватці підтримуються протягом тижня (168 годин) після введення.

фармакокінетика в особливих групах хворих хворі з порушенням функції нирок

порушення функції нирок асоціюється з незначним зниженням кліренсу і збільшенням періоду напіввиведення. у пацієнтів (n=3) з кліренсом креатиніну 20-40 мл/хв. відмічається зниження кліренсу пегінтерферону альфа-2а на 25% у порівнянні з пацієнтами без порушення функції нирок. у пацієнтів з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності, які отримують сеанси гемодіалізу, відмічається зниження кліренсу пегінтерферону альфа-2а на 25-45%, і експозиція препарату в дозі 135 мкг подібна до експозиції, відзначеної у пацієнтів з нормальною нирковою функцією у дозі 180 мкг (див. розділ «спосіб застосування та дози»).

стать

фармакокінетичні показники препарату пегасіс у здорових пацієнтів жіночої і чоловічої статі після одноразової підшкірної ін’єкції були порівняними.

діти

у популяційному фармакокінетичному дослідженні 14 дітей віком від 2 до 8 років із хронічним гепатитом с отримували монотерапію препаратом пегасіс у дозі: 180 мгк х площа поверхні тіла/1,73 м². фармакокінетична модель, розроблена на основі результатів цього дослідження, показала лінійний вплив площі поверхні тіла на виражений кліренс препарату у дітей з вивченим віковим діапазоном. тому чим менша площа поверхні тіла – тим менший кліренс препарату і вища результуюча експозиція. середня прогнозована експозиція (auc) під час інтервалів між дозуваннями на 25-70% вища порівняно із спостережуваними дорослими, які отримують фіксовану дозу – 180 мкг.

хворі літнього та похилого віку

у пацієнтів старше 62 років всмоктування препарату пегасіс після одноразової підшкірної ін’єкції 180 мкг було сповільненим (однак стійким) у порівнянні з молодими здоровими добровольцями (t_max 115 годин у порівнянні з 82 годинами). площа під кривою «концентрація-час» (auc) дещо збільшується у пацієнтів старше 62 років (1663 у порівнянні з 1295 нг х год/мл), однак максимальні концентрації у пацієнтів молодше і старше за 62 роки були однакові (9,1 і 10,3 нг/мл, відповідно). з урахуванням даних щодо експозиції, фармакодинамічної відповіді і переносимості, зниження початкової дози препарату у таких пацієнтів не потрібне (див. розділ «спосіб застосування та дози»).

хворі з порушенням функції печінки

фармакокінетика препарату пегасіс у здорових осіб і хворих на гепатит с або в була схожою. у хворих з цирозом (клас а за шкалою чайлд-пью) фармакокінетичні характеристики такі ж, як у хворих без цирозу.

місце ін’єкції

підшкірне введення препарату пегасіс повинне бути обмежене областю передньої черевної стінки та стегон, оскільки ступінь всмоктування, на основі auc, була на 20-30% вищою при ін’єкції саме в ці області. концентрація препарату була нижча в дослідженнях, в яких пегасіс вводили підшкірно в область плеча.

показання

хронічний гепатит с

дорослі пацієнти

пегасіс у комбінації з іншими лікарськими засобами показаний для лікування хронічного гепатиту с із компенсованим захворюванням печінки (див. розділи «спосіб застосування та дози», «особливості застосування», «імунологічні і біологічні властивості»).

щодо специфічної активності до генотипу вірусу гепатиту с див. розділи «спосіб застосування та дози», «імунологічні і біологічні властивості».

діти віком від 5 років

лікування хронічного гепатиту с у комбінації з рибавірином у раніше нелікованих дітей і підлітків віком від 5 років із позитивним аналізом сироватки на рнк вірусу гепатиту с (вгс).

при вирішенні питання про лікування у дитячому віці слід врахувати пригнічення росту, індуковане комбінованою терапією. невідомо, чи пригнічення росту є зворотнім. рішення про призначення лікування слід приймати на індивідуальній основі (див. розділ «особливості застосування»).

хронічний гепатит в

лікування хронічного гепатиту в hвеаg-позитивного і hвеаg-негативного у дорослих пацієнтів з компенсованим ураженням печінки і ознаками вірусної реплікації, підвищеним рівнем алт і гістологічно підтвердженим запаленням печінки та/або фіброзом (див. розділи «особливості застосування» та «імунологічні і біологічні властивості»).

спосіб застосування та дози.

розчин для ін'єкції призначено тільки для разового застосування. перед застосуванням розчин слід перевіряти візуально на наявність часток та зміну кольору.

при лікуванні в домашніх умовах пацієнтів слід проінформувати про порядок утилізації та застерегти про заборону повторного використання одноразових шприців та голок.

лікування препаратом пегасіс повинне проводитися під спостерженням кваліфікованого лікаря, який має досвід проведення терапії у пацієнтів з хронічним гепатитом в і с.

у випадку застосування препарату пегасіс у комбінації з іншими лікарськими засобами, також слід ознайомитися з інструкцією для медичного застосування препаратів, які застосовуються у комбінації з препаратом пегасіс.

монотерапія гепатиту с препаратом пегасіс показана лише у випадках протипоказань до застосування інших лікарських засобів.

дози та тривалість лікування

хронічний гепатит в (хгв) у дорослих пацієнтів

при hвеаg-позитивному і hвеаg-негативному хронічному гепатиті в рекомендована доза препарату пегасіс становить 180 мкг 1 раз на тиждень підшкірно, в область передньої черевної стінки чи стегна, протягом 48 тижнів.

хронічний гепатит с (хгс) – раніше неліковані пацієнти

при монотерапії або комбінованій терапії з рибавірином рекомендована доза препарату пегасіс становить 180 мкг 1 раз на тиждень підшкірно, в область передньої черевної стінки чи стегна.

дози рибавірину, що застосовуються у комбінації з препаратом пегасіс, наведені у таблиці 1. застосовувати рибавірин рекомендовано під час їжі.

тривалість лікування – двохкомпонентна терапія препаратом пегасіс і рибавірином

тривалість комбінованої терапії хгс з рибавірином залежить від генотипу вірусу.

тривалість терапії пацієнтів з генотипом 1, у яких на 4 тижні лікування визначається рнк вірусу гепатиту с (рнк вгс), має становити 48 тижнів, незалежно від початкового вірусного навантаження.

тривалість терапії протягом 24 тижнів можна розглядати у пацієнтів:

• з генотипом 1 і початковим низьким вірусним навантаженням (?800 000 мо/мл);
• з генотипом 4, у яких на 4 тижні результат визначення рнк вгс негативний і залишається негативним на 24 тижні.

однак, в цілому тривалість лікування протягом 24 тижнів може асоціюватися з високим ризиком рецидиву у порівнянні з тривалістю лікування 48 тижнів (див. розділ «імунологічні і біологічні властивості»). у таких пацієнтів при вирішенні питання про тривалість лікування необхідно враховувати переносимість комбінованої терапії та додаткові прогностичні фактори, зокрема ступінь фіброзу. з ще більшою обережністю слід підходити до питання про скорочення тривалості терапії у пацієнтів з генотипом 1 і високим початковим вірусним навантаженням (>800 000 мо/мл), у яких через 4 тижні терапії результат визначення рнк вгс негативний і залишається негативним через 24 тижні лікування, оскільки обмежені дані свідчать, що скорочення тривалості терапії може дуже негативно вплинути на стійкість вірусологічної відповіді. у пацієнтів з 2 та 3 генотипом, у яких через 4 тижні терапії виявляється рнк вгс незалежно від початкового рівня вірусного навантаження, тривалість лікування має становити 24 тижні. можливе скорочення терапії до 16 тижнів в окремих групах пацієнтів з генотипом 2 або 3 з низьким початковим вірусним навантаженням (?800 000 мо/мл), у яких через 4 тижні терапії результат визначення рнк вгс негативний і залишається негативним через 16 тижнів. загалом, у випадку 16-тижневого курсу вірогідність відповіді на лікування може бути меншою, а ризик рецидиву більшим, ніж у випадку 24-тижневої терапії (див. розділ «імунологічні і біологічні властивості»). у таких пацієнтів переносимість комбінованої терапії і наявність додаткових клінічних чи прогностичних факторів, таких як ступінь фіброзу, повинні бути врахованими при вирішенні питання відхилення від стандартної 24-тижневої тривалості лікування. з ще більшою обережністю слід підходити до питання про скорочення тривалості терапії у пацієнтів з генотипом 2 або 3 і високим початковим вірусним навантаженням (>800 000 мо/мл), у яких через 4 тижні терапії результат визначення рнк вгс негативний, оскільки обмежені дані свідчать, що скорочення тривалості терапії може дуже негативно вплинути на стійкість вірусологічної відповіді (див. таблицю 1).

клінічні дані по пацієнтам з генотипом 5 і 6 обмежені, рекомендується комбінована терапія препаратом пегасіс і рибавірином (1000-1200 мг/добу) протягом 48 тижнів.

таблиця 1. рекомендації щодо дозування препарату пегасіс і рибавірину

генотип	доза препарату пегасіс	добова доза рибавірину	тривалість лікування
генотип 1, низьке вірусне навантаження зі швв*	180 мкг	<75 кг = 1000 мг ?75 кг = 1200 мг	24 тижні чи 48 тижнів
генотип 1, високе вірусне навантаження зі швв*	180 мкг	<75 кг = 1000 мг ?75 кг = 1200 мг	48 тижнів
генотип 4 зі швв*	180 мкг	<75 кг = 1000 мг ?75 кг = 1200 мг	24 тижні чи 48 тижнів
генотип 1 або 4 без швв*	180 мкг	<75 кг = 1000 мг ?75 кг = 1200 мг	48 тижнів
генотип 2 або 3 без швв**	180 мкг	800 мг	24 тижні
генотип 2 або 3, низьке вірусне навантаження зі швв**	180 мкг	800 мга	16 тижніва чи 24 тижні
генотип 2 або 3, високе вірусне навантаження зі швв	180 мкг	800 мг	24 тижні

* швидка вірусологічна відповідь (швв) – відсутність рнк вгс при визначенні через 4 тижні і через 24 тижні лікування.

** швидка вірусологічна відповідь (швв) – негативна рнк вгс при визначенні через 4 тижні.

низьке вірусне навантаження – ?800 000 мо/мл. високе вірусне навантаження – >800 000 мо/мл.

^а на даний час невідомо, чи вища доза рибавірину (наприклад 1000/1200 мг/добу залежно від маси тіла) забезпечує більшу частоту стійкої вірусологічної відповіді, ніж доза 800 мг/добу при скороченні тривалості лікування до 16 тижнів.

остаточний клінічний ефект скорочення початкового курсу лікування до 16 тижнів замість 24 тижнів невідомий, враховуючи потребу у повторному лікуванні пацієнтів, які не відповіли на лікування, та пацієнтів із рецидивом.

рекомендована тривалість монотерапії препаратом пегасіс становить 48 тижнів.

хронічний гепатит c – дорослі пацієнти, які мали досвід лікування

рекомендована доза препарату пегасіс в комбінації з рибавірином становить 180 мкг підшкірно 1 раз на тиждень. доза рибавірину становить 1000 мг/добу при масі тіла <75 кг і 1200 мг>

ко-інфекція віл-вгс у дорослих пацієнтів

рекомендована доза препарату пегасіс становить 180 мкг 1 раз на тиждень підшкірно як монотерапія або в комбінації з рибавірином протягом 48 тижнів. доза рибавірину у пацієнтів з генотипом 1 становить 1000 мг/добу при масі тіла <75 кг і 1200 мг>

тривалість лікування препаратом пегасіс у комбінації з іншими лікарськими засобами

дивись інструкцію для медичного застосування на лікарські засоби, які застосовуються у комбінації з препаратом пегасіс.

прогнозованість ефективності лікування препаратом пегасіс і рибавірином у якості двохкомпонентної терапії у раніше нелікованих пацієнтів

рання вірусологічна відповідь (визначена як зниження вірусного навантаження на 2 log або коли рівні рнк вірусного гепатиту c не визначаються) на 12-му тижні терапії може служити як прогноз стійкої вірусологічної відповіді (див. таблицю 2).

таблиця 2. прогностичні значення вірусологічної відповіді на 12-му тижні комбінованої терапії у рекомендованому режимі.

генотип	негативний	позитивний
відсутність відповіді на 12-му тижні	відсутність стійкої відповіді	прогностичне значення	відповідь на 12-му тижні	стійка відповідь	прогностичне значення
генотип 1 (n=569)	102	97	95% (97/102)	467	271	58% (271/467)
генотип 2 і 3 (n=96)	3	3	100% (3/3)	93	81	87% (81/93)

негативне прогностичне значення стійкої відповіді у пацієнтів, які застосовували пегасіс у вигляді монотерапії, становило 98%.

подібне негативне прогностичне значення відмічалося у пацієнтів з коінфекцією віл-вгс, які застосовували пегасіс окремо або у комбінації з рибавірином (100% (130/130) або 98% (83/85), відповідно). позитивні прогнозні значення 45% (50/110) та 70% (59/84) відзначалися у пацієнтів, інфікованих вгс генотипу 1 та 2/3 із супутньою віл-інфекцією, які одержували комбіноване лікування.

прогнозованість відповіді та її відсутності при застосуванні двохкомпонентної терапії препаратом пегасіс і рибавірином у пацієнтів, які раніше отримували лікування

у пацієнтів, які не відповіли на лікування, при повторному лікуванні протягом 48 або 72 тижнів було показано, що супресія віруса на 12 тижні (рівень рнк вгс неможливо визначити, тобто <50 мо>

корекція дози у дорослих пацієнтів з огляду на побічні реакції

загальні. якщо корекція дози потрібна через побічні клінічні і/або лабораторні реакції середнього і тяжкого ступеню, звичайно буває достатньо знизити дозу до 135 мкг. однак у деяких випадках потрібно зменшувати дозу до 90 мкг або 45 мкг. після зменшення вираженості побічних реакцій можна розглядати питання про збільшення дози, аж до початкової (див. розділи «особливості застосування» та «побічна дія»).

гематологічні (див. також таблицю 3). зменшення дози рекомендовано при зниженні числа нейтрофілів менше 750 клітин у 1 мм³. у хворих з абсолютним числом нейтрофілів менше 500 клітин у 1 мм³ лікування варто перервати, поки цей показник не перевищить 1000 клітин у 1 мм³. застосування препарату пегасіс варто відновити у дозі 90 мкг, контролюючи число нейтрофілів. рекомендації щодо зниження доз для педіатричних пацієнтів, базовані на рівнях абсолютного числа нейтрофілів, наведені в таблиці 7.

зменшення дози до 90 мкг рекомендується при зниженні числа тромбоцитів менше 50 000 клітин у 1 мм³. у хворих з абсолютним числом тромбоцитів менше 25 000 клітин у 1 мм³ препарат потрібно відмінити.

рекомендації по лікуванню анемії, яка виникла під час терапії у дорослих

1) рекомендується зменшити дозу рибавірину до 600 мг/добу (200 мг вранці і 400 мг ввечері) в одній із наступних ситуацій:

• гемоглобін знижується до рівня менше 10 г/дл, але залишається ? 8,5 г/дл у пацієнтів без значної серцево-судинної патології;
• гемоглобін знижується на 2 г/дл або більше протягом будь-яких 4 тижнів терапії у пацієнтів із стабільним серцево-судинним захворюванням.

не рекомендується збільшувати дозу рибавірину до першопочаткової.

2) прийом рибавірину необхідно припинити в одній з наступних ситуацій:

• гемоглобін знижується до рівня менше 8,5 г/дл у пацієнтів без значної серцево-судинної патології;
• рівень гемоглобіну залишається менше 12 г/дл через 4 тижні, незважаючи на зменшення

дози, у пацієнтів із стабільним серцево-судинним захворюванням.

після нормалізації рівня гемоглобіну можливе поновлення прийому рибавірину у дозі 600 мг/добу з подальшим підвищенням до 800 мг/добу на розсуд лікаря. не рекомендується збільшувати дозу рибавірину до першопочаткової.

при непереносимості рибавірину слід продовжити монотерапію препаратом пегасіс.

таблиця 3. корекція дози при виникненні побічних реакцій (додаткову інформацію див. вище у тексті)

	зниження дози рибавірину до 600 мг	призупинення прийому рибавірину	зменшення дози препарату пегасіс до 135/90/45 мкг	призупинення прийому препарату пегасіс	відміна комбінованого лікування
абсолютне число нейтрофілів			<750>3	<500>3
число тромбоцитів			<50 000>3 >25 000/мм3		<25 000>3
гемоглобін (серцево-судинні хвороби відсутні)	< 10 г/дл та ?8,5 г/дл	<8,5 г/дл
гемоглобін (стабільний перебіг серцево-судинної хвороби)	зниження на ?2 г/дл протягом будь-яких 4 тижнів	<12 г>

порушення функції печінки. у хворих на хронічний гепатит c відзначаються часті коливання порушень функціональних печінкових проб. під час терапії препаратом пегасіс спостерігається підвищення активності алт вище показника до лікування, у тому числі і у пацієнтів з вірусологічною відповіддю. в клінічних дослідженнях у 8 з 451 пацієнтів з хронічним гепатитом с, які отримували комбіновану терапію, спостерігалося ізольоване підвищення активності алт (яке перевищувало верхнюю межу норми у ?10 разів; або яке перевищувало початковий рівень у ?2 рази у пацієнтів з початковим рівнем активності алт в 10 разів вище верхньої межі норми), яке зникло без зміни дози. при прогресуючому підвищенні алт у пацієнтів з вірусним гепатитом с, у порівнянні з показниками до лікування, дозу препарату пегасіс потрібно спочатку зменшити до 135 мкг. якщо активність алт продовжує збільшуватися, незважаючи на зниження дози, або супроводжується підвищенням концентрації білірубіну або ознаками печінкової декомпенсації, препарат варто відмінити (див. розділ «особливості застосування»). рекомендації щодо зниження доз для педіатричних пацієнтів, базовані на рівнях алт, наведені в таблиці 7.

у пацієнтів з хронічним гепатитом в можливе транзиторне підвищення рівня алт, що іноді перевищує верхню межу норми у 10 разів і може свідчити про імунний кліренс. лікування зазвичай не слід починати, якщо активність алт перевищує верхнюю межу норми більше, ніж у 10 разів. при продовженні терапії необхідний частіший контроль функції печінки під час підвищення рівня алт. при зниженні дози або тимчасовій відміні препарату пегасіс терапія може бути продовжена або відновлена після нормалізації активності алт (див. розділ «особливості застосування»).

особливі групи хворих

літній вік. у хворих літнього віку корекція рекомендованої дози 180 мкг один раз на тиждень не потрібна (див. розділ «фармакокінетика»).

ниркова недостатність. у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності розпочинати лікування препаратом пегасіс слід з дози 135 мкг (див. розділ «фармакокінетика»). незалежно від початкової дози і ступеню тяжкості ниркової недостатності таких пацієнтів необхідно ретельно спостерігати і знижувати дозу у випадку виникнення побічних реакцій.

печінкова недостатність. у хворих з компенсованим цирозом печінки (клас а по чайлд-п’ю) пегасіс ефективний та безпечний. у хворих з декомпенсованим цирозом печінки (клас в/с по чайлд-пью або кровотеча з варикозно-розширених вен стравоходу) застосування препарату пегасіс не оцінювалось (див. розділ «протипоказання»).

за шкалою чайлда-п'ю пацієнтів поділяють на класи а, в та с або групи «легких», «помірних» та «важких» порушень, що відповідає 5-6, 7-9 та 10-15 балам відповідно.

модифікована оцінка

показник	ступінь порушення	бал
енцефалопатія	відсутня	1
ступінь 1-2-й	2
ступінь 3-4*-й	3
асцит	відсутній	1
слабкий	2
помірний	3
білірубін сироватки (мг/дл)	<2	1
2,0-3	2
>3	3
(в одиницях сі = мкмоль/л)	<34	1
34-51	2
>51	3
альбумін сироватки (г/дл)	>3,5	1
3,5-2,8	2
<2,8	3
міжнародне нормалізоване співвідношення (мнс)	<1,7	1
1,7-2,3	2
>2,3	3

*градація за треєм, бернсом та сандерсом (trey, burns and saunders 1966)

діти. застосування препарату пегасіс новонародженим та дітям віком до 3 років протипоказане, оскільки препарат містить бензиловий спирт (див. розділи «протипоказання» та «особливості застосування»).

дітям та підліткам віком від 5 до 17 років з хронічним гепатитом с і площею поверхні тіла (ппт) більше 0,7 м² рекомендована доза препарату пегасіс і рибавірину вказана у таблицях 4 і 5. дітям рекомендується застосовувати препарат пегасіс у попередньо наповнених шприцах. застосування препарату пегасіс у попередньо наповнених ручках не дозволяє виконати відповідну корекцію дози у дітей. пацієнтам, лікування яких розпочинається до дати їхнього 18-ліття, слід застосовувати дитячу дозу до завершення лікування.

пегасіс не слід застосовувати дітям, які мають площу поверхні тіла менше 0,71, оскільки на даний час немає даних щодо вказаної категорії дітей.

для розрахунку площі поверхні тіла рекомендується застосовувати рівняння мостеллера:

тривалість лікування

тривалість лікування препаратом пегасіс у комбінації з рибавірином у дітей з хронічним гепатитом с залежить від генотипу вірусу. тривалість лікування у пацієнтів, інфікованих 2-м або 3-м генотипом, має становити 24 тижні, у пацієнтів, інфікованих іншими генотипами – 48 тижнів.

у пацієнтів, у яких виявляється рнк вгс, незважаючи на початкові 24 тижні лікування, терапію слід припинити, оскільки малоймовірно, що у цих пацієнтів буде отримана стійка вірусологічна відповідь при продовженні лікування.

таблиця 4. рекомендації щодо дозування препарату пегасіс у дітей віком від 5 до 17 років

площа поверхні тіла (м2)	тижнева доза (мкг)
0,71-0,74	65
0,75-1,08	90
1,09-1,51	135
>1,51	180

дітям і підліткам віком від 5 до 17 років з хронічним гепатитом с рекомендована доза рибавірину розраховується залежно від маси тіла, при цьому цільова доза становить 15 мг/кг на добу, розділена у 2 прийоми. дітям і підліткам з масою тіла 23 кг або вище схема дозування із застосуванням рибавірину в дозі 200 мг у таблетках зазначена у таблиці 5. пацієнтам і медичним працівникам не слід розламувати таблетки дозуванням по 200 мг.

таблиця 5. рекомендації щодо дозування рибавірину у дітей віком від 5 до 17 років

<

маса тіла, кг (фунтах)	добова доза рибавірину (приблизно 15 мг/кг/добу)	кількість таблеток рибавірину
23-33 (51-73)	400 мг/добу	1 х 200 мг таблетки до 12:00 1 х 200 мг таблетки після 12:00