Інструкція до препарату Цефосульбін порошок для приготування розчину для ін'єкцій 1000 мг + 1000 мг №1

Фармакокінетика

При введенні препарату приблизно 84% сульбактаму та 25% цефоперазону виводиться нирками. Більшість цефоперазону виводиться з жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній період напіввиведення сульбактаму становить 1 годину, а цефоперазону – 1,7 години. Концентрації в плазмі пропорційні введеній дозі. Ці дані відповідають фармакокінетичних параметрів компонентів при їх роздільному використанні.

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму та цефоперазону після введення 2 г препарату (1 г сульбактаму, 1 г цефоперазону) внутрішньовенно протягом 5 хвилин становлять 130,2 та 236,8 мкг/мл відповідно. Це свідчить про більший обсяг розподілу сульбактаму (Vα = 18,0-27,6 л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vα = 10,2-11,3 л). Обидва компоненти препарату інтенсивно розподіляються в тканинах та рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, маткові труби, яєчники, матку. У дітей значення періоду напіввиведення сульбактаму становить від 0,91 до 1,42 годин, цефоперазону – від 1,44 до 1,88 годин. Дані про фармакокінетичну взаємодію сульбактамом та цефоперазоном при їх одночасному застосуванні у формі комбінації відсутні.

Після багаторазового введення не виявлено жодних істотних змін у фармакокінетиці компонентів сульбактаму/цефоперазону та будь-якої їхньої кумуляції при вживанні через кожні 8-12 годин. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. Період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові збільшується, а ступінь виділення із сечею підвищується у пацієнтів із хворобами печінки та обструкцією жовчних шляхів. Навіть у випадках тяжкого порушення функції печінки кількість препарату в жовчі досягає терапевтичної концентрації, тоді як період напіввиведення препарату з плазми збільшується тільки в 2-4 рази.

Пацієнти із порушеннями функції печінки

Див. розділ «Особливості застосування».

Пацієнти із порушеннями функції нирок

У пацієнтів з порушенням функції нирок різного ступеня тяжкості, яким вводили Цефосульбін, загальний кліренс сульбактаму в організмі значною мірою корелював із певним кліренсом креатиніну. У пацієнтів з ниркою, що не функціонує, період напіввиведення сульбактаму був значно довшим (в середньому 6,9 і 9,7 годин за даними різних досліджень). Застосування гемодіалізу значно змінює період напіввиведення, загальний кліренс організму та обсяг розподілу сульбактаму. Не було значних відмінностей у фармакокінетиці цефоперазону у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Пацієнти похилого віку

Фармакокінетику лікарського засобу Цефосульбін вивчали у пацієнтів похилого віку із порушенням функції нирок та порушенням функції печінки. Обидва компоненти препарату, сульбактам та цефоперазон, мали більш тривалий період напіввиведення, нижчий кліренс та більший обсяг розподілу порівняно з відповідними показниками у здорових добровольців. Фармакокінетичні показники сульбактаму добре корелюють із ступенем порушення функції нирок, тоді як показники цефоперазону добре корелюють із ступенем порушення функції печінки.

Діти

Дослідження показали відсутність будь-яких суттєвих змін у фармакокінетиці цефоперазону/сульбактаму у дітей порівняно з дорослими пацієнтами. У дітей середній період напіввиведення сульбактаму коливався від 0,91 до 1,42 години, а цефоперазону – від 1,44 до 1,88 години.

Показання

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами:

• інфекції дихальних шляхів (верхніх та нижніх відділів);
• інфекції сечовивідних шляхів (верхніх та нижніх відділів);
• перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини;
• септицемія;
• менінгіт;
• інфекції шкіри та м'яких тканин;
• інфекції кісток та суглобів;
• запальні захворювання органів малого тазу, ендометрити, гонорея та інші інфекції статевих органів.

Протипоказання Цефосульбіна

Гіперчутливість до діючих речовин (сульбактам, цефоперазон), бета-лактамів або будь-яких допоміжних речовин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

Аміноглікозиди. Змішування препарату з аміноглікозидами в одному шприці призводить до взаємної інактивації; Якщо ці групи антибактеріальних агентів необхідно застосовувати одночасно, вводити їх потрібно в різні місця з інтервалом в 1 годину. Препарат збільшує ризик розвитку нефротоксичності аміноглікозидів, фуросеміду.

Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни) знижують активність препарату.

Пробенецид зменшує канальцеву секрецію сульбактаму; результатом цього є збільшення їх плазматичної концентрації та період напіввиведення препаратів та підвищення ризику інтоксикації. Підсилює ризик кровотечі при застосуванні разом із нестероїдними протизапальними препаратами.

Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном відзначалися такі реакції, як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігалися під час застосування інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв при застосуванні препарату. При застосуванні штучного харчування (перорального чи парентального) не слід вводити розчини, що містять етанол.

Комбінована терапія. Зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, більшість інфекцій можна адекватно лікувати цим антибіотиком як монотерапією. Однак, при певних показаннях сульбактам/цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. Якщо застосовувати аміноглікозиди, необхідно контролювати функції нирок протягом усього курсу терапії (див. розділ «Несумісність»).

Взаємодія з речовинами, які використовуються під час лабораторних аналізів. Неправдива реакція на глюкозу в сечі може бути виявлена при застосуванні розчину Бенедикту або Фелінгу.

Особливості застосування препарату

Гіперчутливість. Повідомлялося про випадки розвитку тяжких, а іноді і летальних реакцій гіперчутливості (анафілактичних реакцій) у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамамними або цефалоспориновими антибіотиками, включаючи сульбактам/цефоперазон. Виникнення таких реакцій більш ймовірне у осіб з відомою гіперчутливістю до багатьох алергенів в анамнезі. Перед початком терапії сульбактамом/цефоперазоном слід ретельно дослідити анамнез пацієнта щодо реакцій гіперчутливості до цефалоспоринів, пеніцилінів або інших лікарських засобів (див. розділ «Протипоказання»). Антибіотики слід з обережністю призначати пацієнтам, які виявляють алергію у тій чи іншій формі, особливо на лікарські засоби.
При розвитку алергічних реакцій використання лікарського засобу слід припинити та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції вимагають негайного застосування невідкладної терапії, зокрема введення адреналіну. За показаннями можливе застосування оксигенотерапії, внутрішньовенного введення кортикостероїдів, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію.
Повідомлялося про випадки розвитку шкірних реакцій тяжкого ступеня, іноді з летальним кінцем, таких як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона та ексфоліативний дерматит у пацієнтів, яким застосовували сульбактам/цефоперазон. У разі виникнення шкірних реакцій тяжкого ступеня терапію сульбактамом/цефоперазоном слід припинити та розпочати відповідне лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

Загальні застереження. Повідомлялося про випадки серйозних крововиливів, включаючи випадки з летальним кінцем, при застосуванні цефоперазону/сульбактаму. Як і при застосуванні інших антибіотиків лікування цефоперазоном у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К, що призводило до коагулопатії. Механізм цього явища, мабуть, пов'язані з придушенням кишкової мікрофлори, що у нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, порушенням всмоктування (наприклад, при фіброзі жовчного міхура) та осіб, які довго перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів слід контролювати протромбіновий час (або міжнародне нормалізоване співвідношення) для виявлення ознак кровотечі, тромбоцитопенії та гіпопротромбінемії. Аналогічний контроль слід здійснювати у пацієнтів, які отримують терапію антикоагулянтами. У цих випадках слід призначати прийом екзогенного вітаміну Д.

У разі розвитку тривалої кровотечі без виявлення інших причин цього явища слід припинити застосування сульбактаму/цефоперазону.

Як і при застосуванні інших антибіотиків тривале лікування може призвести до посиленого зростання резистентної мікрофлори. Протягом лікування слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів. Як і при застосуванні інших сильнодіючих системних засобів, при тривалому застосуванні лікарського засобу Цефосульбін рекомендується періодично контролювати наявність проявів порушень функцій органів, включаючи порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи, особливо у немовлят, зокрема у недоношених новонароджених.

Про виникнення діареї, пов'язаної з Clostridium difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні багатьох антибактеріальних засобів, включаючи сульбактам натрію/цефоперазон натрію. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до коліту з летальним кінцем. Лікування антибактеріальними засобами пригнічує нормальну флору товстої кишки, що призводить до посиленого зростання С. difficile.
С. difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, сприяє розвитку діареї, пов'язаної з C. difficile. Гіпертоксин, що продукується штамами С. difficile, призводить до зростання показників захворюваності та летальності, оскільки ці мікроорганізми можуть бути резистентними до антимікробної терапії, що може призводити до необхідності проведення коллектомії. CDAD слід розглядати у всіх пацієнтів, у яких після застосування антибіотиків виникла діарея. Необхідний ретельний аналіз анамнезу хвороби, оскільки виникнення діареї, пов'язаної з C. Difficile, повідомлялося через 2 місяці після призначення антибактеріальних засобів.
У разі виникнення суперінфекції слід призначити відповідне лікування.

Цей лікарський засіб містить натрій. Це слід враховувати при лікуванні пацієнтів з порушенням функції нирок та пацієнтів, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію. Упаковка препарату містить латексну гуму, що може спричинити тяжкі алергічні реакції.

Застосування при порушення функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні препарату загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з певним кліренсом креатиніну. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок відзначається суттєве збільшення періоду напіввиведення сульбактаму. Гемодіаліз істотно впливає на період напіввиведення, загальний кліренс та обсяг розподілу сульбактаму. Жодних змін у фармакокінетиці цефоперазону у пацієнтів з нирковою недостатністю не виявлено.

Використання при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів з хворобами печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напіввиведення цефоперазону з плазми зазвичай подовжується, а виведення з сечею посилюється. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки у жовчі виявляються терапевтичні концентрації цефоперазону та спостерігається лише подовження періоду напіввиведення у 2-4 рази.

У випадках тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких хвороб печінки або при наявності супутніх порушень функції нирок може знадобитися корекція дози.
У пацієнтів з порушенням функції печінки та супутнім порушенням функції нирок слід контролювати концентрацію цефоперазону у сироватці крові та за необхідності коригувати дозування. Якщо немає можливості ретельного контролю концентрацій у сироватці, доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г/добу.

Застосування пацієнтам похилого та старечого віку. При застосуванні сульбактаму та цефоперазону спостерігалося подовження періоду напіввиведення, зниження загального кліренсу та збільшення обсягу розподілу порівняно з такими показниками у добровольців молодого віку. Фармакокінетика сульбактаму прямо корелювала з рівнем функції нирок, а фармакокінетика цефоперазону добре корелювала з порушеннями функцій печінки.

Застосування дітей. Дослідження у педіатричній популяції не виявили жодних змін у фармакокінетиці компонентівпрепарату порівняно з дорослими особами не мають суттєвих відмінностей.

Застосування для лікування немовлят. Препарат ефективно застосовують немовлятам. Проте всебічні дослідження застосування недоношеним немовлятам чи новонародженим не проводили. Тому перед початком лікування недоношених або доношених новонароджених слід ретельно оцінити потенційну користь та ризик терапії. У новонароджених з білірубіновою енцефалопатією цефоперазон не замінює білірубін у місцях зв'язування з білками плазми.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Препарат проникає крізь плацентарний бар'єр. Лікування вагітних слід проводити лише тоді, коли можлива користь для матері перевершує потенційний ризик для плода.

Період годування груддю. У грудне молоко проникає лише невелика частина введеної дози сульбактаму та цефоперазону. Хоча обидві складові препарату проникають у незначну кількість у грудне молоко, препарат слід з обережністю призначати жінкам, які годують груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

Вплив малоймовірний.

Спосіб застосування та дози Цефосульбін

Розчин можна вводити внутрішньовенно та внутрішньом'язово.
Комбінація сульбактаму натрію/цефоперазону представлена у вигляді сухого порошку для відновлення у співвідношенні 1:1 у перерахуванні на вільний сульбактам та цефоперазон. Флакони з порошком у співвідношенні 1:1 містять еквівалент 500 мг + 500 мг та 1000 мг + 1000 мг сульбактаму та цефоперазону відповідно.

Дорослі. Звичайна доза Цефосульбіну для дорослих становить 2–4 г/добу (тобто від 1 до 2 г цефоперазону на добу) внутрішньовенно або внутрішньом'язово в рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин.