Лізолід-600 600 мг таблетки №10 Glenmark (Індія)

Лізолід-600 (Lizolid-600) інструкція по застосуванню

Склад

Діюча речовина: linezolid;

• 1 таблетка містить лінезоліду 600 мг;

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, повідон, крохмальгліколят натрію (тип А), магнію стеарат, гіпромелоза, дибутилфталат, поліетиленгліколь, тальк, титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма

Пігулки покриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості

Білі пігулки, покриті оболонкою, з лінією розлому з одного боку та гладкі з іншого.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного використання. Код АТ Х J01XХ08.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Загальні властивості

Лінезолід – синтетичний антибактеріальний препарат, що відноситься до нового класу антимікробних засобів – оксазолідинонів. Він виявляє активність in vitro проти аеробних грампозитивних бактерій та анаеробних мікроорганізмів. Лінезолід вибірково пригнічує синтез білків бактерій через унікальний механізм дії. Він безпосередньо пов'язується з рибосомами бактерій (23S з 50S субодиниць) і перешкоджає утворенню функціонального комплексу, що ініціює 70S (важливого компонента процесу трансляції).

Поширеність набутої резистентності може змінюватися географічно та в часі для окремих видів, тому бажано спиратися на місцеву інформацію щодо резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності, коли рівень поширеності резистентності мікроорганізмів на місцевому рівні є таким, що користь від застосування лікарського засобу, принаймні по відношенню до деяких видів інфекцій, викликає сумніви, слід звернутися за консультацією до експерта.

Чутливі мікроорганізми

Грампозитивні аеробні мікроорганізми: Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium*, Staphylococcus aureus*, коагулазонегативні стафілококи, Streptococcus agalactiae*, Streptococcus pneumoniae*, Streptococcus Group.

Грампозитивні анаеробні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptostreptococcus anaerobius, Peptostreptococcus species.

Резистентні мікроорганізми: Haemophilus injluenza, Moraxella catarrhalis, Neisseria species, Enterobacteriaceae. Pseudomonas species.

* Клінічна ефективність була продемонстрована для чутливих штамів відповідно до затверджених показань.

Хоча лінезолід демонструє деяку активність in vitro проти Legionella, Chlamydia pneumoniae та Mycoplasma pneumoniae, недостатньо даних для підтвердження клінічної ефективності у цих випадках.

Перехресна резистентність

Механізм дії лінезоліду відрізняється від механізму дії інших класів антибіотиків. Дослідження клінічних штамів (метицинінрезистентних стафілококів, ванкоміцинрезистентних ентерококів, а також пеніцилін- та еритроміцинрезистентних стрептококів) in vitro показують, що лінезолід зазвичай є активним. інших класів антимікробних агентів

Стійкість до лінезоліду пов'язана з точковими мутаціями в 23S рРНК.

Фармакокінетика

Препарат містить лінезолід, що є біологічно активною речовиною та метаболізується до неактивних похідних.

Абсорбція

Лінезолід інтенсивно всмоктується після перорально застосування. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 1-2 години після застосування, абсолютна біодоступність препарату становить близько 100%. Тому лінезолід можна використовувати перорально або внутрішньовенно, без корекції дози.

Лінезолід можна застосовувати незалежно від їжі. Час до досягнення максимальної концентрації збільшується з 1,5 до 2,2 год, і m ах знижується приблизно на 17% при застосуванні лінезоліду з їжею з високим вмістом жирів. Однак загальна експозиція, яка оцінюється за AUC 0-∞, подібна в обох випадках.

Розподіл

Дослідження фармакокінетики показали, що лінезолід швидко розподіляється у тканинах з гарною перфузією. Приблизно 31% лінезоліду зв'язується з білками плазми, і це не залежить від концентрації препарату. Об'єм розподілу лінезоліду у рівноважному стані у здорових дорослих добровольців становить у середньому 40 – 50 л.

Відношення концентрації лінезоліду в слині до концентрації у плазмі крові становило 1,2:1, а відношення концентрації лінезоліду в поті до концентрації у плазмі крові – 0,55:1.

Метаболізм

Лінезолід переважно метаболізується шляхом окислення морфолінового кільця з утворенням двох неактивних похідних карбонової кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксиоцтової кислоти (А) та гідроксиетилгліцину метаболіту (В). Передбачається, що метаболіт А утворюється ферментативним шляхом, тоді як утворення метаболіту опосередковується неферментативним механізмом, що включає хімічне окислення в умовах in vitro. Дослідження in vitro продемонстрували, що лінезолід мінімально метаболізується з можливою участю в цьому процесі системи цитохрому людини Р450. Однак метаболічні шляхи для лінезоліду до кінця не вивчені.

Висновок

Ненирковий кліренс становить близько 65% від загального кліренсу лінезоліду. У рівноважному стані приблизно 30% дози препарату виявляється у сечі у вигляді лінезоліду, 40% – у вигляді метаболіту В та 10% – у вигляді метаболіту А. Середній нирковий кліренс лінезоліду становить 40 мл/хв, що вказує на канальцеву реабсорбцію. Лінезолід у калі практично не визначається, тоді як приблизно 6% дози препарату виявляється у калі у вигляді метаболіту В та 3% – у вигляді метаболіту А.

Незначна нелінійність кліренсу спостерігалася при підвищенні дози лінезоліду, що, мабуть, є наслідком нижчого ниркового та нениркового кліренсу при його більш високих концентраціях. Однак ця різниця в кліренсі була незначною і не впливала на уявний період напіввиведення.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Фармакокінетика лінезоліду не змінюється у пацієнтів із будь-яким ступенем ниркової недостатності; однак два основних метаболіту лінезоліду кумулюються у пацієнтів з нирковою недостатністю із збільшенням їх накопичення у пацієнтів з більшим ступенем тяжкості ниркової дисфункції. Фармакокінетика лінезоліду та двох його метаболітів також була досліджена у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності (ТСНН), які перебувають на гемодіалізі. У дослідженні ТСНН 14 пацієнтів отримували 600 мг лінезоліду кожні 12 годин протягом 14,5 днів. Оскільки незалежно від функції нирок досягалися однакові концентрації лінезоліду в плазмі, для пацієнтів з нирковою недостатністю не рекомендується проводити корекцію дози. Однак, враховуючи відсутність інформації про клінічну значущість накопичення основних метаболітів, слід врахувати доцільність застосування лінезоліду пацієнтам за наявності ниркової недостатності та потенційних ризиків накопичення таких метаболітів. І лінезолід, і два метаболіти виводяться за допомогою гемодіалізу. Інформація про вплив перитонеального діалізу на фармакокінетику лінезоліду відсутня.

Пацієнти з печінковою недостатністю

Фармакокінетика лінезоліду не змінювалася у 7 пацієнтів з порушенням функції печінки від легкого до середнього ступеня тяжкості (клас А або Б за шкалою Чайлда-П'ю). На підставі наявних даних для пацієнтів з ураженням функції печінки від легкого до середнього ступеня коригування дози не рекомендується. Фармакокінетика у пацієнтів з ураженням функції печінки важко оцінювалася.

Клінічні властивості

Показання

Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами певних мікроорганізмів, за таких станів:

• госпітальна пневмонія;
• негоспитальна пневмонія;
• ускладнені інфекції шкіри та її структур, зокрема, інфекції на фоні діабетичної стопи без супутнього остеомієліту, спричинені Staphylococcus aureus (метицилінчутливими та метицилінрезистентними ізолятами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agalactia;
• Лізолід-600 не був вивчений у лікуванні виразкових пролежнів;
• неускладнені інфекції шкіри та її структур, спричинені Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливими ізолятами) або Streptococcus pyogene;
• резистентні до ванкоміцину інфекції, спричинені штамами Enterococcus faecium, включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріємією.

Лізолід не показаний для лікування інфекцій, спричинених грамнегативними мікроорганізмами. У разі підозри або виявлення грамнегативного збудника слід негайно розпочати специфічну грамнегативну терапію.

Протипоказання Лізоліду-600

Відома гіперчутливість до лінезоліду або будь-якого іншого компонента препарату.

Лізолід-600 не слід застосовувати пацієнтам, які приймають будь-які медичні препарати, що пригнічують моноамінооксидазу А і В (наприклад, фенелзин, ізокарбоксазид, селегілін, мокломемід) або протягом 2 тижнів після прийому таких препаратів.

За винятком випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу артеріального тиску, Лізолід-600 не слід призначати пацієнтам з такими супутніми клінічними станами або супутнім прийомом нижчезазначених препаратів:

• неконтрольована артеріальна гіпертензія, феохромоцитома, карциноїд, тиреотоксикоз, біполярна депресія, шизоафективний розлад, гострі епізоди запаморочення;
• інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти, агоністи 5-НТ 1 рецепторів серотоніну (триптани), прямі та непрямі симпатоміметики (включаючи адренергічні бронходилататори, псевдоефедрин, фенілпропаноринін, або допамін, добут).

Слід припинити годування груддю під час застосування препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та іншими видами взаємодій

Інгібітори моноамінооксидази

Лінезолід є неселективним інгібітором моноамінооксидази (МАО) зворотної дії. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях безпеки лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів, які отримують супутню терапію препаратами, що створюють певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендується, якщо неможливо проводити ретельне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Потенційні взаємодії, що призводять до підвищення артеріального тиску

У здорових добровольців із нормальним артеріальним тиском лінезолід збільшує підвищення артеріального тиску, спричинене псевдоефедрином та гідрохлоридом фенілпропаноламіду. Комбіноване введення лінезоліду та псевдоефедрину або фенілпропаноламіду гідрохлориду призводить до зростання систолічного артеріального тиску в середньому на 30 – 40 мм. рт. ст. проти зростанням на 11 – 15 мм. рт. ст. під впливом виключно лінезоліду, на 14 – 18 мм. рт. ст. під впливом виключно псевдоефедрину або фенілпропаноламіну, і на 8 – 11 мм. рт. ст. при застосуванні плацебо. Аналогічних досліджень за участю пацієнтів із артеріальною гіпертензією не проводилось.

Рекомендується ретельно підбирати дози препаратів, які мають вазопресорний вплив, включаючи дофамінергічні препарати, щоб отримати бажаний результат при комбінованому застосуванні лінезоліду з цими препаратами.

Потенційні серотонінергічні взаємодії

Потенційні взаємодії між лінезолідом та декстрометорфаном вивчалися у дослідженні за участю здорових добровольців. Учасники отримували декстрометорфан (дві дози по 20 мг з інтервалом 4 год) у комбінації з лінезолідом або без нього. У здорових добровольців, які отримували лінезолід та декстрометорфан, не спостерігали проявів серотонінового синдрому (сплутаність свідомості, марення, неспокій, тремор, патологічний рум'янець, посилене потовиділення, гіперпірексія).

Досвід післяреєстраційного використання: було отримано одне повідомлення про виникнення проявів, подібних до проявів серотонінового синдрому, у пацієнта, який приймав лінезолід та декстрометорфан, ці прояви зникли після відміни обох препаратів.

Протягом клінічного використання лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включаючи антидепресанти, такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОС), повідомляли про випадки розвитку серотонінового синдрому. Таким чином, хоча комбіноване застосування цих препаратів протипоказане (див. розділ «Протипоказання»), лікування пацієнтів, для яких лікування як лінезолідом, так і серотонінергічних препаратів має вирішальне значення, описане в розділі «Особливості застосування».

Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами.

У пацієнтів, які отримували лінезолід та тирамін у кількості менше 100 мг, не спостерігалося значного вазопресорного ефекту. Це свідчить про необхідність уникати лише надмірного споживання продуктів та напоїв з великим вмістом тираміну (а саме зрілих сирів, дріжджових екстрактів, недистильованих алкогольних напоїв та ферментованих продуктів із соєвих бобів, таких як соєвий соус).

Препарати метаболізуються за допомогою цитохрому Р450.

Лінезолід не піддається метаболічним перетворенням під впливом ферментативної системи цитохромів Р450 і не пригнічує функції жодного клінічно значущого ізоформу цитохрому Р450 людини (1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 4). Аналогічно, лінезолід не викликає індукції ізоферментів цитохромів Р450 у щурів. Тому не очікується вплив лінезоліду на фармакокінетику інших лікарських засобів, що метаболізуються CYP 450.

Рифампіцин. Вплив рифампіцину на фармакокінетику лінезоліду вивчали у 16 здорових дорослих добровольців чоловічої статі, яким вводили лінезолід (600 мг двічі на добу протягом 2,5 днів) у комбінації 0 в) та без. Рифампіцин знижував показники Сmax та AUС лінезоліду в середньому на 21% (90% ДІ 15, 27) та в середньому на 32% (90% ДІ 27, 37) відповідно. Механізм такої взаємодії та її клінічне значення невідомі.

Варфарін. При додаванні варфарину до курсу лікування лінезолідом у рівноважному стані спостерігали 10% зниження середнього максимального МНС при одночасному застосуванні, при цьому МНС знижувалася на 5%. Даних про пацієнтів, які одночасно отримували варфарин та лінезолід, недостатньо для оцінки клінічного значення, якщо воно є, цих результатів.

Антибіотики

Азтреонам: фармакокінетика лінезоліду або азтреонаму не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.

Гентаміцин: Фармакокінетика лінезоліду або гентаміцину не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.

Дослідження in vitro продемонстрували адитивність або індиферентність між незолідом і ванком і цином, гентам і цином, рифампіном, іміпенем - циластатином, азтреонамом, ампі циліном, стрептом та оловом.

Антиоксиданти

При одночасному застосуванні препарату з вітаміном С чи вітаміном Е проводити корекцію дози лінезоліду не рекомендується.

Особливості застосування препарату

Мієлосупресія

Повідомлялося про виникнення мієлосупресії (включаючи анемію, лейкопенію, панцитопенію та тромбоцитопенію) у пацієнтів, які приймають лінезолід. Після відміни лінезоліду показники змінених параметрів крові поверталися до значень, що спостерігалися до початку лікування. Ймовірно, ризик розвитку цих ефектів пов'язаний із тривалістю лікування. У пацієнтів похилого віку застосування лінезоліду може супроводжуватись вищим ризиком виникнення патологічних змін крові порівняно з молодшими пацієнтами. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (незалежно від того, чи вони проходять процедури діалізу) можливе підвищення частоти розвитку тромбоцитопенії. Таким чином, ретельний моніторинг формули крові необхідний таким пацієнтам: пацієнти з існуючою анемією, гранулоцитопенією або тромбоцитопенією; пацієнти, які одержують супутні препарати, здатні знижувати рівні гемоглобіну, зменшувати кількість формених елементів крові або негативно впливати на кількість чи функціональну активність тромбоцитів; пацієнти з тяжкою формою ниркової недостатності; пацієнти, курс лікування яких триває понад 10 – 14 днів.

Застосовувати лінезолід для лікування таких пацієнтів бажано лише у поєднанні з ретельним контролем рівня гемоглобіну, загального аналізу крові та, при можливості, кількості тромбоцитів.

Якщо при лікуванні лінезолідом розвивається значна мієлосупресія, лікування слід зупинити. Винятком є випадки, коли продовження лікування визнано абсолютно необхідним. У таких ситуаціях необхідно проводити ретельний моніторинг показників загального аналізу крові та впроваджувати відповідні стратегії лікування.

Крім того, рекомендується щотижня проводити моніторинг показників загального аналізу крові (включаючи визначення рівнів гемоглобіну, кількості тромбоцитів, загальної кількості лейкоцитів та розгорнутої лейкоцитарної формули) у пацієнтів, які проходять лікування лінезолідом, незалежно від початкових показників аналізу крові.

У пацієнтів, які отримували лінезолід протягом 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування), спостерігалося підвищення частоти виникнення тяжкої анемії. Такі пацієнти частіше потребували переливання крові. Про випадки анемії з потребою у переливанні крові також повідомлялося у постмаркетинговому періоді. Така анемія частіше виникала у пацієнтів, які отримували лінезолід протягом 28 днів.

Також у постмаркетинговому періоді повідомляли про випадки сидеробластної анемії. Серед випадків, для яких був відомий час виникнення анемії, більшість пацієнтів отримували лінезолід протягом 28 днів. Після припинення застосування лінезоліду більшість пацієнтів повністю чи частково одужували внаслідок проведення лікування анемії або навіть без лікування.

Дисбаланс показників летальності у клінічному дослідженні за участю пацієнтів з інфекціями кровотоку, пов'язаними з використанням катетерів та спричиненими грампозитивними збудниками.

У ході відкритого дослідження за участю пацієнтів із серйозними внутрішньосудинними інфекціями, викликаними використанням катетерів, спостерігали зростання летальності у групі пацієнтів, яким застосовували лінезолід, порівняно з групами лікування ванкоміцином/диклоксациліном/оксациліном (78 з 363 (63,5)) (16 %)). Основним чинником впливу показник летальності було наявність грампозитивної інфекції на початковому рівні.

Показники летальності у пацієнтів з інфекціями, викликаними виключно грампозитивними організмами, були схожі (переважне співвідношення 0,96; 95% довірчий інтервал 0,58 – 1,59), але у групі лікування лінезолідом частота летальних наслідків була значно вищою (р = 0, 0162) у пацієнтів з будь-яким додатковим збудником або відсутністю збудників на початковому рівні (переважне співвідношення 2,48; 95% довірчий інтервал: 1,38 – 4,46). Найбільший дисбаланс спостерігався при лікуванні та протягом 7 днів з моменту відміни досліджуваного препарату. У більшості пацієнтів у групі лікування лінезолідом виявили грамнегативні інфекції протягом дослідження, ці пацієнти померли від інфекцій, викликаних грамнегативними збудниками, та від полімікробних інфекцій. Таким чином, при ускладнених інфекціях шкіри та м'яких тканин у пацієнтів із встановленою та підозрюваною супутньою інфекцією, спричиненою грамнегативними збудниками, лінезолід слід застосовувати лише за відсутності інших варіантів лікування (див. розділ «Показання»). За таких обставин необхідно розпочинати паралельне лікування грамнегативної інфекції.

Діарея та коліт, пов'язані із застосуванням антибіотиків

При застосуванні майже всіх антибіотиків, включаючи лінезолід, повідомляли про діарею та коліт, пов'язаний із застосуванням антибіотиків, включаючи псевдомембранозний коліт, та пов'язану з Clostridium difficile діарею (CDAD), тяжкість проявів яких може варіювати від помірної діареї до коліту з летальним кінцем.

Таким чином, важливо враховувати можливість цього діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування лінезоліду розвивається діарея. У разі підозри на діарею або коліт, пов'язаний із застосуванням антибіотиків, або підтвердження цього діагнозу необхідно припинити поточне лікування антибактеріальними препаратами (включаючи лінезолід) та негайно розпочати відповідні терапевтичні заходи. У таких ситуаціях протипоказане застосування препаратів, що пригнічують перистальтику.

Потенційні взаємодії, що викликають підвищення артеріального тиску

Крім випадків, коли можливе спостереження за пацієнтами щодо можливого підвищення артеріального тиску, лінезолід не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, феохромоцитомою, тиреотоксикозом та/або супутнім прийомом таких типів лікарських засобів як: прямі та непрямі симпатом, норепіне , дофамін, добутамін).

Лактоацидоз

При застосуванні лінезоліду повідомляли про розвиток лактоацидозу. Пацієнти, у яких при застосуванні лінезоліду виникають симптоми та прояви метаболічного ацидозу, включаючи рецидивну нудоту або блювання, біль у животі, низький рівень бікарбонатів або гіпервентиляцію, повинні негайно звернутися за медичною допомогою. У разі розвитку молочнокислого ацидозу необхідно врахувати користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики.

Дисфункція мітохондрій

Лінезолід інгібує мітохондріальний синтез білків. Внаслідок цього пригнічення можуть розвиватися такі побічні реакції, як лактоацидоз, анемія та нейропатія (периферична та зорового нерва). Ці явища найпоширеніші при застосуванні препарату понад 28 днів.

Серотоніновий синдром

Надходили спонтанні повідомлення про розвиток серотонінового синдрому, пов'язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включаючи антидепресанти (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОС)). Таким чином, одночасне застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів протипоказане (див. протипоказання), за винятком випадків, коли застосування як лінезоліду, так і одночасне з ним застосування серотонінергічних препаратів має вирішальне значення. У таких випадках пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом з метою виявлення симптомів серотонінового синдрому, таких як порушення когнітивної функції, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації рухів. У разі виникнення таких симптомів лікар повинен розглянути можливість відміни того чи іншого препарату. Після відміни серотонінергічного препарату можлива симптоматика відміни.

Периферична нейропатія та нейропатія зорового нерва

Повідомлялося про розвиток периферичної нейропатії, а також нейропатію зорового нерва та неврит зорового нерва, яка іноді прогресувала до втрати зору у пацієнтів, які отримували лікування лінезолідом. Такі повідомлення насамперед стосувалися пацієнтів, які отримували лікування понад 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування). Усім пацієнтам необхідно рекомендувати повідомляти про симптоми порушення зору, такі як зміни гостроти зору, зміни колірного сприйняття, нечіткість зору або випадання частини поля зору. У таких випадках рекомендується терміново провести огляд із направленням до офтальмолога, якщо необхідно. Якщо пацієнт приймає Лізолід-600 протягом більш ніж рекомендованих 28 днів, необхідно регулярно перевіряти зір.

При розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва необхідно зважити на користь подальшого лікування Лізолід-600 та потенційні ризики.

Можливе зростання ризиків розвитку нейропатій при застосуванні лінезоліду для лікування пацієнтів, які отримують або недавно отримували терапію антибактеріальними препаратами для лікування туберкульозу.

Судоми

Повідомлялося про випадки судом у пацієнтів, які отримували терапію препаратом Лізолід-600. У більшості випадків повідомляли про такий фактор ризику, як судоми в анамнезі. Пацієнтам необхідно повідомляти лікарів, якщо вони раніше виникали судоми.

Інгібітори моноамінооксидази

Лінезолід є неселективним інгібітором моноамінооксидази (МАО) зворотної дії. Однак у дозах, що застосовуються для антибактеріальної терапії, він не чинить гнітючого впливу. В ході досліджень взаємодії лікарських препаратів та досліджень безпеки лінезоліду було отримано обмежену кількість даних про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів з основними захворюваннями та/або супутнім лікуванням препаратами, при яких виникають певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендовано, якщо неможливо проводити ретельний нагляд та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами.
Пацієнтам слід рекомендувати уникати споживання великої кількості продуктів, збагачених тираміном (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіпоглікемія

Повідомлення, отримані в післяляреестраційний період, свідчать про випадки симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні лінезоліду, неселективного інгібітора МАО зворотної дії, пацієнтам із цукровим діабетом препарати. Прийом деяких інгібіторів МАО пов'язаний з гіпоглікемічними епізодами у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби. Хоча причинний зв'язок між лінезолідом та гіпоглікемією не встановлений, пацієнтів з цукровим діабетом слід попереджати про потенційну гіпоглікемічну реакцію при застосуванні лінезоліду.

При виникненні гіпоглікемії може знадобитися зменшення дози інсуліну або перорального гіпоглікемічного засобу або припинення застосування перорального гіпоглікемічного засобу, інсуліну або лінезоліду.

Суперінфекція

Вплив лінезоліду на нормальну мікрофлору не вивчався під час клінічних випробувань. Застосування антибіотиків може призводити до надмірного зростання нечутливих організмів. Наприклад, приблизно у 3% пацієнтів, які отримували лінезолід у рекомендованих дозах, протягом клінічних досліджень спостерігалося виникнення кандидозу, пов'язаного із застосуванням препарату. У разі виникнення суперінфекції під час лікування слід вживати відповідних заходів.

Особливі групи пацієнтів

Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю слід з обережністю і тільки в ситуаціях, коли очікувана користь більша за теоретичний ризик (див. Спосіб застосування та дози).
Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю рекомендовано тільки в ситуаціях, коли очікувана користь більша за теоретичний ризик (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Немає потреби у корекції дози препарату залежно від статі пацієнта.

Порушення фертильної функції

Лінезолід знижував фертильність і викликав відхилення морфологічних показників якості сперми у здорових дорослих самців щурів при рівнях експозиції приблизно очікуваних у людей. Ці зміни мали зворотний характер. Можливий вплив лінезоліду на репродуктивну функцію чоловіків невідомий.

Клінічні випробування

Безпека та ефективність лінезоліду при його застосуванні протягом більше 28 днів не встановлені.

У контрольованих клінічних випробуваннях не брали участь пацієнти з діабетичними ураженнями стоп, пролежнями або ішемічними ураженнями, тяжкими опіками чи гангреною. Відповідно досвід застосування лінезоліду для лікування таких станів обмежений.

Поява бактерій, резистентних до лікарського засобу
Малоймовірно, що призначення препарату Лізолід-600 за відсутності діагностованої бактеріальної інфекції або з профілактичною метою завдасть шкоди пацієнту або збільшить ризик появи бактерій, резистентних до лікарського засобу.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Застосування під час вагітності. Дані щодо застосування препарату Лізолід-600 вагітним жінкам обмежені. Результати досліджень на тваринах продемонстрували наявність репродуктивної токсичності. Є потенційний ризик для людини. Лізолід-600 не слід застосовувати у період вагітності, крім випадків, коли очікувана користь перевищує потенційний ризик.

Застосування у період годування груддю

Результати досліджень на тваринах показали, що лінезолід та його метаболіти можуть проникати у грудне молоко. Отже, слід припинити годування груддю під час лікування препаратом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

Необхідно попереджати пацієнтів про можливість розвитку запаморочення або симптомів порушення зору (див. розділ «Особливості застосування» та «Побічні реакції») під час прийому лінезоліду та рекомендувати їм не керувати автомобілем та не працювати з іншими механізмами при виникненні названих симптомів.

Спосіб застосування та дози Лізолід-600

Тривалість лікування залежить від збудника, локалізації та тяжкості інфекції, а також від клінічного ефекту.

Рекомендації щодо тривалості терапії, наведені нижче, були застосовані у клінічних дослідженнях. Для деяких видів інфекцій може бути доречною більш коротка тривалість лікування, але це не було оцінено в клінічних дослідженнях.

Максимальна тривалість лікування – 28 днів. Безпека та ефективність застосування лінезоліду довше 28 днів не були вивчені.
Не потрібне підвищення рекомендованих доз або тривалості лікування у випадках інфекцій, що супроводжуються бактеріємією.

Рекомендації щодо дозування відповідно до показань наведено в таблиці нижче.

Пацієнти, лікування яких було розпочато з призначення лінезоліду у вигляді внутрішньовенних інфузій, можуть бути переведені на лікування Лізолід-600 у формі перорального застосування. У такому разі добір дози не потрібний, оскільки біодоступність лінезоліду при прийомі внутрішньо становить близько 100%.

Таблиця 1

Показання	Доза та спосіб застосування	Рекомендована тривалість лікування (діб поспіль)
	Дорослі та діти (віком від 12 років)
Госпітальна пневмонія	600 мг внутрішньовенно* або перорально кожні 12 годин	10-14
Негоспітальна пневмонія (зокрема форми, що супроводжуються бактеріємією)
Ускладнені інфекції шкіри та її структур
Інфекції, спричинені Enterococcus faecium, резистентними до ванкоміцину, зокрема інфекції, які супроводжуються бактеріємією	600 мг внутрішньовенно* або перорально кожні 12 годин	14-28
Неускладнені інфекції шкіри та її структур	Дорослі: 400 мг перорально кожні 12 годин* Діти віком від 12 років: 600 мг перорально кожні 12 годин	10-14

* Застосовувати лінезолід в іншій лікарській формі з можливістю відповідного дозування.

Максимальна доза для дорослих та дітей не повинна перевищувати 600 мг двічі на день.

Застосування пацієнтам похилого віку: немає потреби у корекції дози.
Застосування пацієнтам із нирковою недостатністю. Немає потреби в корекції дози. Оскільки приблизно 30% дози виводиться протягом тригодинного сеансу гемодіалізу, розпочатого через 3 години після введення препарату, пацієнтам, які отримували подібне лікування, слід призначати лінезолід після гемодіалізу (див. Фармакологічні).

Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю. Немає потреби у корекції дози (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»).

Діти

Препарат у цій лікарській формі призначати дітям від 12 років.

Передозування

Специфічного антидоту немає.

Не було зареєстровано випадків передозування.

При передозуванні показано симптоматичне лікування із проведенням заходів щодо підтримки рівня клубочкової фільтрації. Приблизно 30% дози препарату виводиться протягом 3 годин гемодіалізу, але немає даних про виведення лінезоліду під час процедур перитонеального діалізу або гемоперфузії. Два первинних метаболіту лінезоліду також виводяться шляхом гемодіалізу.

Побічні реакції Лізоліду-600

Зазначена інформація ґрунтується на даних, отриманих під час клінічних досліджень, під час яких понад 2000 дорослих пацієнтів отримували рекомендовані дози Лізоліду-600 протягом періоду до 28 днів.

Найбільш частими побічними реакціями, про які розповідали, що приводили до інформації препарату, були біль голови, діарея, нудота і блювання.

Приблизно 3% пацієнтів припинили лікування через розвиток обумовлених препаратом побічних реакцій.

Додаткові побічні реакції, про які повідомляли після виходу препарату на ринок, включені в перелік нижче із зазначенням частоти виникнення як частота невідома, оскільки частоту виникнення не можна встановити за наявними даними.

Побічні реакції, про які повідомляли протягом лікування, наведені нижче за таку класифікацію частоти: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома – частоту не можна встановити за наявними даними.

Інфекції та інвазії: часто кандидоз, оральний кандидоз, вагінальний кандидоз, грибкові інфекції; нечасто – вагініт; рідко – антибіотикасоційовані коліти, включаючи псевдомембранозний коліт*.

З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія*†; нечасто – лейкопенія*, нейтропенія, тромбоцитопенія*, еозинофілія; рідко - панцитопенія *; частота невідома – мієлосупресія*, сидеробластна анемія*.

З боку імунної системи: частота невідома – анафілаксія.

З боку метаболізму та харчування: нечасто – гіпонатріємія; частота невідома – лактоацидоз.

З боку психіки: часто – безсоння.

Неврологічні розлади: часто головний біль, перверсії смаку (металевий присмак), запаморочення; нечасто – судоми*, гіпостезія, парестезія; частота невідома – серотоніновий синдром, периферична нейропатія.

З боку органів зору: нечасто – затуманювання зору*; рідко – дефект поля зору*; частота невідома – зорова нейропатія*, неврит зорового нерва*, втрата зору*, зміна зорового відчуття*, зміна сприйняття кольору*.

З боку органів слуху та рівноваги: нечасто – дзвін у вухах.

Серце: нечасто – аритмія (тахікардія).

Порушення з боку судин: часто – артеріальна гіпертензія; нечасто - транзиторна ішемічна атака, флебіт, тромбофлебіт.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, нудота, блювання, локальний або генералізований біль у животі, запор, диспепсія; нечасто – панкреатит, гастрит, здуття живота, сухість у роті, глосит, часті рідкі випорожнення, стоматит, розлади чи зміна кольору мови; рідко – знебарвлення поверхні зубів.

З боку гепатобіліарної системи: часто відхилення від норм показників функціональних печінкових проб, збільшення рівнів АЛТ, АСТ або лужної фосфатази; нечасто – підвищення загального білірубіну.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто – свербіж, висипання; нечасто – кропив'янка, дерматит, надмірне потовиділення; частота невідома – бульозні ураження шкіри, такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, ангіодема, алопеція.

З боку нирок та сечовидільної системи: часто – підвищення азоту сечовини крові; нечасто – ниркова недостатність, підвищення креатиніну, поліурії.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко – вульвовагінальні порушення.

Загальні порушення: часто – пропасниця, локалізований біль; нечасто - озноб, втома, спрага. Дослідження. Біохімія: часто – підвищення лактатдегідрогенази, креатинінкінази, ліпази, амілази або постпрандіального (не натще) рівня глюкози, зниження загальної білка, альбуміну, натрію та кальцію, підвищення або; нечасто – підвищення натрію чи кальцію, зниження глюкози без голодування, підвищення чи зниження хлоридів. Гематологія: часто – підвищення кількості нейтрофілів чи еозинофілів, зниження гемоглобіну, гематокриту чи кількості еритроцитів, підвищення чи зниження кількості тромбоцитів чи лейкоцитів; нечасто – підвищення кількості ретикулоцитів, зниження кількості нейтрофілів.

* Див. розділ «Особливості застосування».

** Див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

† При контрольованих клінічних дослідженнях, у яких лінезолід застосовували в період до 28 днів, у 2,0 % пацієнтів відзначалася анемія. У програмі із застосуванням незареєстрованого лікарського засобу за гуманітарною програмою (compassionate use) за участю пацієнтів з інфекціями, що загрожують життю, та супутніми захворюваннями, відсоток пацієнтів, у яких виникла анемія. 2,5% (33 з 1326) порівняно з 12,3% (53 з 430), які лікувалися >28 днів. Співвідношення зафіксованих випадків тяжкої анемії, викликаної застосуванням лікарського засобу, що вимагало переливання крові, становило 9% (3 з 33) у пацієнтів, які лікувалися протягом 28 днів і 5 і 15%.

Побічні реакції, пов'язані із застосуванням лінезоліду, рідко оцінені як реакції тяжкого ступеня: локалізований абдомінальний біль, транзиторний ішемічний напад та артеріальна гіпертензія.

Звіт про підозрювані побічні реакції

Звіт про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дозволяє здійснювати безперервний моніторинг співвідношення ризику/користування лікарського засобу. Кваліфікованих працівників у сфері охорони здоров'я просять звітувати про будь-які підозрювані небажані реакції відповідно до локальної системи звітності.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 4 або 10 таблеток у стрипі, по 1 стрипу у картонній коробці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.