Цефопектам 1 г/1 г порошок для ін'єкцій №1

Цефопектам (Cefopectam) інструкція по застосуванню

Склад

діючі речовини: цефоперазон, сульбактам;

• 1 флакон містить цефоперазону (у вигляді стерильної натрієвої солі) – 500 мг або 1 г і сульбактаму (у вигляді стерильної натрієвої солі) – 500 мг або 1 г відповідно.

Лікарська форма

Порошок для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого або майже білого кольору без видимих включень.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини третього покоління. Код ATХ J01D D62.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Цефопектам є комбінацією сульбактаму натрію та цефоперазону натрію. Сульбактам натрію є похідним основного пеніцилінового ядра. Він є незворотним інгібітором бета-лактамази і застосовується лише парентерально. За хімічною структурою це сульфон пеніцилінату натрію.

Антибактеріальним компонентом сульбактаму/цефоперазону є цефоперазон натрію – напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик третього покоління широкого спектру дії, застосовується лише парентерально та діє проти чутливих мікроорганізмів у стадії активної мультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної.

Сульбактам не має вираженої антибактеріальної активності, за винятком активності проти Neisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохімічні дослідження на безклітинних бактеріальних системах показали, що сульбактам є незворотним інгібітором найважливіших бета-лактамаз, які продукуються мікроорганізмами, резистентними до бета-лактамних антибіотиків.

Потенціал сульбактаму щодо запобігання деструкції пеніцилінів та цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами підтверджено у дослідженнях резистентних штамів на цілісних мікроорганізмах, у яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв'язується з деякими пеніцилін-зв'язуючими білками, чутливі штами стають більш уразливими до дії сульбактаму/цефоперазону, ніж до дії одного цефоперазону.

Комбінація сульбактаму та цефоперазону є активною проти всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, спостерігається синергізм дії (зниження приблизно в 4 рази мінімальних концентрацій, що пригнічують мікроорганізми, у комбінації порівняно з такими концентраціями для кожного компонента окремо) проти таких мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, видів Bacteroides, видів Staphylococcus, Acinetabacter calobaceticus coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.

Сульбактам/цефоперазон виявляє активність in vitro щодо широкого спектру клінічно значущих мікроорганізмів:

Грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus (штами, які продукують або не продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (колишня назва Diplococcus pneumoniaе), Streptococcus pyogenes (бета-геокікотичний гемолітичний стрептокок групи В), більшість інших штамів бета-гемолітичних стрептококів, багато штамів Streptococcus faecalis (ентерококи).

Грамнегативні мікроорганізми: Escherichia coli, види Klebsiella, види Enterobacter, види Citrobacter, Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (колишня назва Proteus morganii), Providencia rettgeencia (раніше ключа S .marcescens), види Salmonella і Shigella, Pseudomonas aeruginosa і деякі види Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica.

Анаеробні мікроорганізми: грамнегативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides та види Fusobacterium), грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи види Peptococcus, Peptostreptococcus та Veillonella), грампозитивні бацили (включаючи види

Фармакокінетика

Приблизно 84% дози сульбактаму та 25% дози цефоперазону, одержаної при введенні комбінації сульбактам/цефоперазон, виводиться нирками. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній період напіввиведення сульбактаму становить 1 годину, а цефоперазону – 1,7 години. Концентрації у плазмі пропорційні введеній дозі. Ці дані відповідають раніше опублікованим результатам фармакокінетичного дослідження цих компонентів при їхньому роздільному застосуванні.

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму та цефоперазону після введення 2 г сульбактаму/цефоперазону (1 г сульбактаму, 1 г цефоперазону) внутрішньовенно протягом 5 хвилин складають відповідно 130 та 236,8 мкг/мл. Це свідчить про більший обсяг розподілу сульбактаму (Vα = 18,0-27,6 л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vα = 10,2-11 л).

Сульбактам і цефоперазон добре розподіляються у тканинах та рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, фалопієві труби, яєчники, матку.

Немає доказів будь-якої фармакокінетичної взаємодії між сульбактамом та цефоперазоном при їх спільному застосуванні у формі комбінованого препарату.

Після багаторазового введення не виявлено жодних суттєвих змін фармакокінетики компонентів препарату та будь-якої їхньої кумуляції при застосуванні через кожні 8-12 годин.

Дослідження, які проводились у дітей, показали відсутність будь-яких суттєвих змін фармакокінетики компонентів препарату (сульбактам/цефоперазон) порівняно з даними щодо дорослих пацієнтів. У дітей середній період напіввиведення сульбактаму – від 0,91 до 1,42 годин, цефоперазону – від 1,44 до 1,88 годин.

Фармакокінетика комбінації сульбактам/цефоперазон вивчалася у пацієнтів похилого віку із порушеннями функції нирок та порушеннями функції печінки. Було виявлено подовження періоду напіввиведення, зниження кліренсу та збільшення обсягу розподілу обох компонентів препарату порівняно з відповідними показниками у здорових добровольців. Фармакокінетичні показники для сульбактаму співвідносяться зі ступенем порушення функції нирок, тоді як показники цефоперазону – зі ступенем порушення функції печінки.

Порушення функції печінки

розділ «Особливості застосування».

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні сульбактаму/цефоперазону загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з кліренсом креатиніну. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок відзначається значне подовження періоду напіввиведення сульбактаму (в середньому 6,9 та 9,7 годин за даними різних досліджень). Гемодіаліз суттєво впливає на період напіввиведення, загальний кліренс та обсяг розподілу сульбактаму. Значних змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих на ниркову недостатність не виявлено.

Цефоперазон не витісняє білірубін у зв'язку із сироватковим альбуміном.

Клінічні характеристики

Показання

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:

• інфекції дихальних шляхів (верхніх та нижніх відділів);
• інфекції сечовивідних шляхів (верхніх та нижніх відділів);
• перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини;
• інфекції шкіри та м'яких тканин;
• інфекції кісток та суглобів;
• менінгіт;
• септицемія;
• запальні захворювання органів малого тазу, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих органів

Протипоказання Цефопектаму

Гіперчутливість до антибіотиків цефалоспоринового ряду, пеніцилінів, сульбактаму, цефоперазону та інших бета-лактамних антибіотиків.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Враховуючи широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, за більшості інфекцій можлива монотерапія цим препаратом. Однак, при певних показаннях сульбактам/цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. Якщо при цьому застосовують аміноглікозиди, необхідно контролювати функцію нирок протягом усього курсу терапії через можливі нефротоксичні реакції (також див. розділ «Несумісність»).

Алкоголь (етанол): при вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після закінчення лікування цефоперазоном відзначалися дисульфірамоподібні реакції (припливи, пітливість, головний біль та тахікардія). Пацієнти повинні уникати вживання алкоголю, застосування алкогольних препаратів під час лікування препаратом і протягом 5 днів після його закінчення. При штучному харчуванні (пероральному або парентальному) розчини, що містять етанол, не слід застосовувати.

Нестероїдні протизапальні засоби, антиагреганти, антагоністи вітаміну К (Варфарин): підвищення ризику кровотеч.

Петлеві діуретики та нефротоксичні препарати: можливе підвищення ризику нефротоксичності.

Лабораторні тести: можливий хибнопозитивний результат щодо глюкози в сечі із застосуванням розчину Бенедикта або Фелінга.

Комбінація сульбактам/цефоперазон фізично несумісна з аміноглікозидами, аміфостином, філграстимом, лабеталолом, мепередином, нікордипіном, ондансетроном, перфеназином, прометазином, сарграмостином, винорелбіном.

Особливості застосування препарату

Гіперчутливість. Повідомлялося про розвиток тяжких, а іноді і летальних реакцій гіперчутливості (анафілактичних реакцій) у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамними або цефалоспориновими антибіотиками, у т.ч. комбінацією цефоперазон/сульбактам. Реакції гіперчутливості більш ймовірні у пацієнтів із відомою гіперчутливістю до кількох алергенів.

У разі виникнення алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції вимагають негайного застосування епінефрину, внутрішньовенного введення глюкокортикостероїдів. За показаннями можливе застосування оксигенотерапії, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію.

Повідомлялося про випадки розвитку тяжких шкірних реакцій, іноді з летальним кінцем, таких як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона та ексфоліативний дерматит у пацієнтів, які отримували цефоперазон. У разі серйозної шкірної реакції терапію препаратом слід припинити і розпочати відповідне лікування.

Використання при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напіввиведення цефоперазону зазвичай подовжується, а виведення із сечею збільшується. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки у жовчі визначаються терапевтичні концентрації цефоперазону і лише період напіввиведення збільшується у 2-4 рази.

Корекція дози може бути потрібна у разі важкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або у разі порушень функції нирок, пов'язаних з будь-яким із цих станів. У пацієнтів з порушеннями функції печінки та супутнім порушенням функції нирок слід ретельно контролювати концентрацію цефоперазону у сироватці крові та, за необхідності, коригувати дозування. За відсутності контролю концентрації препарату в крові доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г на добу.

Застосування при порушення функції нирок. розділ «Фармакокінетика» та «Спосіб застосування та дози».

Загальні застереження

Повідомлялося про випадки серйозних кровотеч, включаючи випадки з летальним кінцем, при застосуванні цефоперазону/сульбактаму. Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном/сульбактамом може спричинити дефіцит вітаміну К, що може призвести до розвитку коагулопатії. Цей механізм, найімовірніше, пов'язані з придушенням кишкової мікрофлори, яка у нормі синтезує цей вітамін. Група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, мальабсорбцією (наприклад, при муковісцидозі), пацієнтів, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. Таким пацієнтам, а також пацієнтам, які отримували тривалу терапію антикоагулянтами перед призначенням Цефопектаму, слід постійно контролювати протромбіновий час (або Міжнародне нормалізоване ставлення) як на початку, так і протягом застосування Цефопектаму. Слід здійснювати нагляд за такими пацієнтами щодо ознак кровотечі, тромбоцитопенії та гіпопротромбінемії. У разі розвитку тривалої кровотечі без виявлення інших причин цього явища слід припинити застосування препарату. За наявності показань слід призначити екзогенний вітамін До.

Тривале лікування Цефопектам, як і іншими антибіотиками, може призвести до посиленого зростання резистентної мікрофлори. Протягом лікування слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів.

Як і у разі застосування будь-якого високоефективного системного препарату, при тривалому лікуванні цефоперазоном/сульбактамом слід періодично контролювати функції нирок, печінки та кровотворної системи. Це особливо важливо щодо новонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят.

Про виникнення діареї, пов'язаної з C. difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні багатьох антибактеріальних засобів, включаючи комбінацію цефоперазон натрію/сульбактам натрію. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до летального коліту. Застосування антибактеріальних засобів пригнічує нормальну флору товстого кишківника, що призводить до посиленого зростання С. difficile. C. difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, сприяє розвитку діареї, пов'язаної з C. difficile. Штами C. difficile, що продукують надлишок токсинів, підвищують захворюваність та летальність, оскільки такі інфекції можуть бути резистентними до антибактеріальної терапії та часто вимагають колектомії. Можливість CDAD слід розглядати у всіх пацієнтів, у яких під час або після застосування антибіотиків виникла діарея. Необхідно ретельно збирати анамнез хвороби, оскільки про виникнення CDAD повідомляли і через 2 місяці після лікування антибактеріальними засобами. У разі вираженої та стійкої діареї застосування препарату слід негайно припинити та розпочати відповідну терапію (наприклад, з пероральним ванкоміцином). Застосування засобів, що гнітять перистальтику, протипоказано. За відсутності необхідного лікування може розвинутись токсичний мегаколон, перитоніт, шок.

Алкоголь. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Можливі хибнопозитивні результати щодо концентрації глюкози в сечі неферментними методами і при постановці реакції Кумбса.

Діти

Цефоперазон/сульбактам успішно застосовують дітям. Проте широкомасштабні дослідження застосування цієї комбінації недоношеним чи новонародженим дітям не проводилися. Тому перед початком лікування цієї групи пацієнтів слід адекватно оцінювати потенційні переваги та можливі ризики від застосування препарату.

У новонароджених з патологічною неонатальною жовтяницею цефоперазон не витісняє білірубін із зв'язку із сироватковим альбуміном.

Препарат містить натрій (63 мг натрію на 1 г препарату); це слід мати на увазі при призначенні його пацієнтам, які перебувають на дієті з контрольованим вмістом натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Сульбактам та цефоперазон проникають через плацентарний бар'єр. Дані щодо застосування препарату для лікування вагітних відсутні. З огляду на це застосування в період вагітності можливе тільки у виняткових випадках за життєвими показаннями.

Препарат Цефопектам слід обережно призначати жінкам, які годують груддю, незважаючи на те, що складові препарату проникають у грудне молоко в незначній кількості.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами.

Клінічний досвід застосування цефоперазону/сульбактаму дає підстави вважати, що вплив препарату на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами є малоймовірним.

Спосіб застосування та дози Цефопектам

Дорослі. Звичайна доза Цефопектам для дорослих становить 2-4 г на добу (тобто від 1-2 г на добу цефоперазону) внутрішньовенно або внутрішньом'язово, в еквівалентно розділених дозах кожні 12 годин.

Таблиця 1

Співвідношення сульбактаму та цефоперазону у препараті	Сульбактам/ цефоперазон (г)	Доза сульбактаму (г)	Доза цефоперазону (г)
1:1	2-4	1-2	1-2

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза препарату Цефопектам може бути підвищена до 8 г (тобто доза цефоперазону – 4 г) внутрішньовенно у рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г (8 г препарату Цефопектам).

Порушення функції печінки

розділ «Особливості застосування».

Порушення функції нирок

Режим дозування Цефопектам слід коригувати у пацієнтів зі значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 2 г), а пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам. 500 мг, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 1 г). При тяжких інфекціях може виникнути потреба додаткового окремого призначення цефоперазону.

Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво змінюється під час проведення гемодіалізу.

Період напіввиведення цефоперазону при гемодіалізі дещо зменшується. Таким чином, дозовий режим Цефопектаму під час проведення діалізу підлягає корекції.

Пацієнти похилого віку

розділ «Фармакокінетика».

Діти

Звичайна доза Цефопектам для дітей становить 40-80 мг/кг/добу (20-40 мг/кг/добу цефоперазону), рівномірно розподілена на 2-4 дози.

Таблиця 2

Співвідношення сульбактаму та цефоперазону у препараті	Сульбактам/цефоперазон (мг/кг/добу)	Доза сульбактаму (мг/кг/добу)	Доза цефоперазону (мг/кг/добу)
1:1	40-80	20-40	20-40

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза може бути збільшена до 160 мг/кг маси тіла (80 мг/кг/добу цефоперазону) з рівномірним розподілом на 2-4 дози.

Новонароджені. Новонародженим 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Максимальна добова доза сульбактаму не повинна перевищувати 80 мг/кг маси тіла (160 мг/кг/добу препарату Цефопектам). Якщо необхідна доза цефоперазону, що перевищує 80 мг/кг/добу, додаткову дозу цефоперазону слід призначати окремо.

Внутрішньовенне застосування

Спосіб розведення

1 етап. Приготування первинного розчину.

Вміст флакона слід розчинити у відповідній кількості 5 % розчину глюкози для ін'єкцій, 0,9 % розчину натрію хлориду для ін'єкцій або стерильної води для ін'єкцій у співвідношеннях, зазначених у таблиці 3.

Таблиця 3

Загальна доза (г)	Еквівалентна доза сульбактам + цефоперазон (г)	Об’єм розчинника (мл)	Максимальна кінцева концентрація (мг/мл)
1	0,5 + 0,5	3,4	125 + 125
2	1 + 1	6,7	125 + 125

2 етап. Приготування вторинного розчину.

Для проведення внутрішньовенних краплинних інфузій, отриманий первинний розчин додають до відповідного розчинника до отримання загальної концентрації препарату Цефопектам 10-20 мг/мл у загальному обсязі розчину. Готовий вторинний розчин вводять внутрішньовенно крапельно протягом 15-60 хвилин.

Для проведення внутрішньовенних струминних ін'єкцій отриманий первинний розчин Цефопектам доводять розчинником до 20 мл і вводять повільно протягом не менше 3 хвилин.

Цефопектам сумісний з такими розчинами:

• стерильною водою для ін'єкцій;
• 5% розчином глюкози;
• 0,9% розчином натрію хлориду;
• 5% розчином глюкози в 0,225% розчині натрію хлориду;
• 5% розчином глюкози у 0,9% розчині натрію хлориду.

Розчин Рінгера лактату є прийнятним розчинником для внутрішньовенної інфузії, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»). Необхідним є двоетапне розведення. Для відновлення слід застосовувати стерильну воду для ін'єкцій (див. таблицю 3); потім отриманий розчин розводять розчином Рінгера лактату для отримання концентрації сульбактаму 5 мг/мл (2 мл або 4 мл первинно відновленого розчину додають до 50 мл або 100 мл розчину Рінгера лактату відповідно).

Внутрішньом'язове застосування. 2% розчин лідокаїну є прийнятним розчинником для приготування розчину для внутрішньом'язового введення, але не для первинного розведення (див. розділ "Несумісність").

Лідокаїн. Для проведення внутрішньом'язової ін'єкції розведення лікарського засобу проводять у два етапи. Спочатку готують первинний розчин у стерильній воді для ін'єкцій (див. таблицю 3) з подальшим додаванням 2% розчину лідокаїну. Приблизна концентрація лідокаїну у вторинному розчині – 0,5 %.

Будь-який невикористаний продукт або відходи слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Діти

Застосовують дітям із перших днів життя.

З обережністю призначають новонародженим та недоношеним дітям. При застосуванні новонародженим, особливо недоношеним та грудним дітям можуть виникати транзиторні порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи. Тому перед початком лікування слід ретельно оцінити потенційну користь та можливі ризики терапії.

У новонароджених з білірубіновою енцефалопатією цефоперазон не витісняє білірубін із зв'язку з білками плазми.

Передозування

Інформація про гостру токсичність цефоперазону натрію та сульбактаму натрію у людей обмежена.

Симптоми: очікуваними проявами передозування є передусім посилення проявів побічних ефектів. Слід враховувати, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми. Можливі також ниркові порушення та подовження протромбінового часу.

Лікування: симптоматичне. Слід підтримувати життєві функції організму та водно-електролітний баланс, контролювати протромбіновий час і при необхідності призначати вітамін К. У разі судом – седативна терапія. Можливе проведення гемодіалізу для посилення елімінації препарату, особливо пацієнтам із порушеннями функції нирок.

Побічні реакції Цефопектаму

Комбінація сульбактаму/цефоперазону зазвичай добре переноситься. Більшість негативних реакцій мають легкий або помірний ступінь тяжкості.

Система крові та лімфатична система: еозинофілія, гіпопротромбінемія, нейтропенія (пов'язана з тривалим застосуванням, оборотна), тромбоцитопенія, лейкопенія, зниження рівня гемоглобіну та/або гематокриту, анемія, кровотеча, дефіцит вітаміну К, подовження протром.

Імунна система: (ці реакції частіше зустрічаються у пацієнтів з алергією, особливо на пеніцилін): реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції (в т.ч. ларингоспазм, бронхоспазм, диспное, анафілактичний шок), анафілактоїдні реакції (включаючи шок).

Шкіра та підшкірні тканини: макулопапульозні висипання, свербіж, кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит.

Нервова система: гіперестезія слизової оболонки ротової порожнини, неспокій, головний біль, запаморочення.

Серцево-судинна система: васкуліт, крововилив (включаючи летальний кінець), артеріальна гіпотензія, припливи, брадикардія/тахікардія, кардіогенний шок, зупинка серця.

Травний тракт: діарея, нудота, блювання, псевдомембранозний ентероколіт.

Гепатобіліарна система: транзиторне підвищення рівнів АсАТ, АлАТ, лужної фосфатази, білірубіну у плазмі крові, жовтяниця.

Сечовидільна система: гематурія.

Загальні прояви та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: лихоманка, озноб, фасцікуляція, підвищена пітливість, флебіт у місці введення катетера, біль у місці ін'єкції.

Лабораторні показники: підвищення рівня азоту сечовини крові, підвищення рівня креатиніну в сироватці (тимчасово), циліндрурія, позитивний прямий тест Кумбса.

Ефекти, зумовлені біологічною дією препарату: можливий розвиток суперінфекції (в т.ч. кандидамікоз, мікоз статевих органів), спричиненої резистентними мікроорганізмами.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

В оригінальній упаковці за температури не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Аміноглікозиди

Розчини препарату Цефопектам та аміноглікозидів не слід змішувати в одному шприці або в одній інфузійній системі, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо комбінована терапія препаратом Цефопектам та аміноглікозидами необхідна, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію із застосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьому початкову внутрішньовенну трубкову систему слід ретельно промити відповідним розчином у перерві між інфузією. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введеннями препарату Цефопектам та аміноглікозидами були наскільки можна максимальними.

Розчин Рінгера лактат

Первинне розведення розчином Рінгера лактату не рекомендовано, оскільки ці препарати несумісні. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін'єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Лідокаїн

Первинне розведення 2% розчином лідокаїну не рекомендується, оскільки ці препарати несумісні. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін'єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні 2% розчином лідокаїну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Упаковка

По 1 флакону; по 1 флакону у пачці; по 5 флаконів у касеті, 1 касета у пеналі.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.